Справа № 420/1813/19
26 березня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Кравченка М.М.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Директора Регіонального центру по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області Клішиної Світлани Олександрівни, Одеського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про зобов'язання вчинити дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Директора Регіонального центру по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області Клішиної Світлани Олександрівни, прокурора Прокуратури Одеської області Жученко Олега Дем'яновича про зобов'язання Регіонального центру по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області представляти інтереси ОСОБА_1 в суді (надати безкоштовного адвоката для представництва Бєлоусова Сергія В'ячеславовича у суді) та зобов'язання Прокуратури Одеської області представляти інтереси ОСОБА_1 в суді.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.07.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 було залишено без розгляду в частині позовних вимог до прокурора Прокуратури Одеської області Жученко Олега Дем'яновича про зобов'язання Прокуратури Одеської області представляти інтереси ОСОБА_1 в суді у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне. Регіональний центр по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області відмовляє позивачу у наданні безкоштовного адвоката у зв'язку з тим, що у позивача соціальна допомога з непрацездатності та пенсія по втраті годувальника перевищує два прожиткових мінімуму для непрацездатних осіб. В свою чергу позивач зазначає, що він є інвалідом 1 групи, непрацездатним, з обмеженими фізичними можливостями та має ряд захворювань (ДЦП, косоокість, приглухуватість 4 ступеня). У зв'язку з цим позивач просить Регіональний центр по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області представляти інтереси ОСОБА_1 в суді (надати безкоштовного адвоката для представництва ОСОБА_1 у суді).
У відзиві на позовну заяву відповідач (Директор Регіонального центру по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області Клішина Світлана Олександрівна) вказує, що позивач ОСОБА_1 неодноразово звертався до Регіонального центру з надання безоплатної правової допомоги в Одеській області протягом 2017-2018 р.р. Згідно наданої позивачем у вересні 2018 року інформації про себе та стан свого доходу - він є інвалідом І групи, який щомісячно отримує соціальну виплату в розмірі 2178 грн. та пенсію в розмірі 1452 грн. Отже, розмір щомісячного доходу позивача дорівнював на момент звернення до центру 3630 грн. Станом на грудень 2018 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, був встановлений в розмірі 1497 грн. Відповідно розмір двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб складає 1497+1497 = 2994 грн. З цих розрахунків вбачається, що розмір щомісячних грошових надходжень (пенсій та виплат) на користь позивача перевищує розмір двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб що робить неможливим надання безоплатної вторинної допомоги для ОСОБА_1 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2019 року в задоволенні позову було відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2019 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2019 року було залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 09.11.2020 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2019 року та постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2019 року були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 року було прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Директора Регіонального центру по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області Клішиної Світлани Олександрівни про зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.01.2021 року було залучено до участі у справі № 420/1813/19 за позовом ОСОБА_1 до Директора Регіонального центру по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області Клішиної Світлани Олександрівни про зобов'язання вчинити дії другого відповідача - Одеський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, та повідомлено, що після залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.
04.02.2021 року до суду засобами поштового зв'язку надійшла заява від позивача від 01.02.2021 року про відмову від позову.
Разом з цим, 03.02.2021 року через канцелярію суду надійшла заява від позивача, якою повідомлено про відкликання підпису на заяві про відмову від позову від 01.02.2021 року, в якій також містилось прохання позивача про продовження розгляду справи.
У зв'язку з цим, подана заява позивача про відмову від позову судом не розглядалася.
03.02.2021 року через канцелярію суду від позивача надійшов уточнений адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст.47 КАС України крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч.3 ст.47 КАС України зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною першою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
Відповідно до ч.7 ст.47 КАС України у разі подання будь-якої заяви, визначеної частиною першою або третьою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у судовому рішенні.
Згідно з ч.1 ст.167 КАС України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: 1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; 2) найменування суду, до якого вона подається; 3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; 4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; 5) підстави заяви (клопотання, заперечення); 6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення); 7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом. Вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Іноземна юридична особа подає документ, що є доказом її правосуб'єктності за відповідним законом іноземної держави (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо). До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
Відповідно до ч.2 ст.167 КАС України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.
Разом з цим, поданий уточнений адміністративний позов не був прийнятий судом до розгляду у зв'язку з невідповідністю вимогам КАС України.
Згідно з ч.4 ст.159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Станом на час розгляду справи відзиву на позовну заяву від відповідача - Одеського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги до суду не надходило.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.
Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
11.12.2018 року до Регіонального центру по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області надійшло звернення ОСОБА_1 , скероване Головним територіальним управлінням юстиції в Одеській області, щодо припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги та скасування доручень.
18.12.2018 року до Регіонального центру по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області надійшло усне звернення ОСОБА_1 щодо відмови у наданні безоплатної вторинної правової допомоги.
Листом Регіонального центру по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області від 10.01.2019 року № 05-07/46 ОСОБА_1 повідомлено, що він на теперішній час не підпадає під жодну з категорій осіб, передбачених ч.1 ст.14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу».
Згідно довідки про розмір пенсії та соціальної допомоги середньомісячний дохід позивача складає 3630 грн., що перевищує розмір двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, у зв'язку з чим місцевими центрами прийнято рішення про припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Закон України «Про безоплатну правову допомогу» визначає зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з ст.13 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: 1) захист; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, а також особи з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб - на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону.
Згідно з ст.15 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» суб'єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є: 1) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; 2) адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.
Відповідно до ч.5 ст.16 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» повноваження та порядок діяльності центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги встановлюються Положенням про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, що затверджується Міністерством юстиції України.
Згідно з п.1 ч.8 Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.07.2012 року № 967/5, регіональні центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги (республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, Київський та Севастопольський міські) (далі - регіональні центри) відповідно до покладених на них завдань забезпечують участь захисника під час здійснення досудового розслідування та судового провадження у випадках, коли захисник відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії, у випадках затримання особи, застосування до неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, адміністративного затримання чи адміністративного арешту, а також у випадках надання безоплатної вторинної правової допомоги особі за ухвалою суду у кримінальних провадженнях щодо продовження, зміни або припинення застосування примусових заходів медичного характеру, у процедурах, пов'язаних з видачею особи (екстрадицією), або у разі вирішення судом питань під час виконання вироків відповідно до статті 537 Кримінального процесуального кодексу України.
За змістом п.п.11 та 14 ч.13 Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.07.2012 року № 967/5, місцеві центри відповідно до покладених на них завдань: забезпечують представництво інтересів осіб, визначених пунктами 1-2-2, 8-13 частини першої та частиною другою статті 14 Закону, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами на підставі довіреності, виданої особою, яка звернулася за наданням безоплатної вторинної правової допомоги, а також надання інших видів правових послуг безоплатної вторинної правової допомоги таким особам; укладають контракти/договори з адвокатами, включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.17 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги приймає рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги або про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.19 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» у разі звернення особи про надання одного з видів безоплатної вторинної правової допомоги Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги зобов'язаний протягом десяти днів з дня надходження звернення прийняти рішення щодо надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Якщо особа подала звернення про надання одного з видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону, до територіального органу юстиції, цей орган зобов'язаний протягом трьох днів з дня подання звернення надіслати його до Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, діяльність якого поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги зобов'язаний у семиденний строк з дня отримання звернення особи прийняти рішення щодо надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Якщо особа належить до однієї з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги приймає рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги і письмово повідомляє про це особу або її законного представника, а також суд, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в яких здійснюватиметься представництво інтересів особи.
Якщо особа не має підстав для отримання безоплатної вторинної правової допомоги, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги приймає рішення про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги і надсилає копію цього рішення особі, яка звернулася про надання такої допомоги, з одночасним роз'ясненням порядку оскарження рішення про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.20 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» особі може бути відмовлено в наданні безоплатної вторинної правової допомоги, якщо особа не належить до жодної з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону;
Згідно з п.2 ч.1 та ч.3 ст.23 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» надання безоплатної вторинної правової допомоги припиняється за рішенням Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у разі, якщо обставини чи підстави, за наявності яких особа була віднесена до однієї з категорій осіб, передбачених статтею 14 цього Закону, припинили своє існування. Особі, яка отримувала безоплатну вторинну правову допомогу відповідно до цього Закону, але втратила підстави для її отримання, правова допомога може надаватися на загальних підставах.
З урахуванням зазначеного, на отримання безоплатної вторинної правової допомоги мають право дві категорії осіб, які перебувають під юрисдикцією України, а саме: особи, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення; особи з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб.
Таким чином, в силу положень п.1 ч.1 ст.14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги при прийманні рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги або про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги особам з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, середньомісячний дохід таких осіб не враховується. Стосовно осіб з інвалідністю враховується лише розмір отримуваної пенсії або допомоги, що призначається замість пенсії.
Суд зазначає, що приписи наведеної норми Закону України «Про безоплатну правову допомогу» не передбачають обмеження права особи з інвалідністю на безоплатну вторинну правову допомогу у зв'язку з отриманням такою особою будь-якого іншого доходу.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки Департаменту праці та соціальної політики Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси № 14-02-13/2391 від 31.08.2018 року позивач отримує державну соціальну допомогу як особа з інвалідністю з дитинства 1-ї групи у розмірі 2178 грн.
Відповідно до довідки Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі № 11500 від 31.08.2018 року позивач отримує пенсію в разі втрати годувальника у розмірі 1452 грн.
Згідно з ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» з 1 грудня 2018 року установлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 1497 грн.
Тобто, розмір допомоги, яку отримував позивач як особа з інвалідністю, не перевищував двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, які згідно з положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» становили 2994,00 грн. (1497,00 грн. * 2).
За таких обставин, зазначені обставини свідчать про відсутність у розумінні положень статей 14, 23 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» підстав для припинення надання позивачу безоплатної вторинної правової допомоги.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Також, у рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Оскільки спір у цій справі виник у зв'язку із тим, що місцевий центр по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області прийняв рішення про припинення надання позивачу безоплатної вторинної правової допомоги, а позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права на отримання безоплатної вторинної правової допомоги, а саме безкоштовного адвоката для представництва у суді, що здійснюється саме місцевими центрами по наданню безоплатної вторинної правової допомоги, тому позовні вимоги до Директора Регіонального центру по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області ОСОБА_2 не належать до задоволення.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки надання безоплатної вторинної правової допомоги, яка полягає у забезпеченні представництва інтересів осіб, до яких належить позивач у цій справі, в судах здійснюється місцевими центрами по наданню безоплатної вторинної правової допомоги, тому суд вважає за необхідне зобов'язати Одеський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги надати ОСОБА_1 безоплатну вторинну правову допомогу, шляхом здійснення представництва його інтересів в суді.
Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з вимогами ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Директора Регіонального центру по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області Клішиної Світлани Олександрівни (65023, м. Одеса, вул. Льва Толстого, 6, код ЄДРПОУ 38351628), Одеського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (вул. Коблевська, 40, м. Одеса, 65023, код ЄДРПОУ 39760604) про зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Зобов'язати Одеський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги надати Бєлоусову Сергію В'ячеславовичу безоплатну вторинну правову допомогу, шляхом здійснення представництва його інтересів в суді.
3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя М.М. Кравченко