Справа № 420/8013/20
25 березня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій, та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправними дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2008року відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту у розмірі 3640грн.; зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради провести виплату ОСОБА_1 суми заборгованості у розмірі 9464грн., створеної внаслідок неповної виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2020року, відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“; зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради у подальшому нараховувати ОСОБА_1 щорічну до 5 травня разову грошову допомогу у розмірі: інвалідам війни ІІ групи - вісім мінімальних пенсій за віком у відповідності до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998року №367, Конституції України, Рішень Конституційного суду України.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ст. 13, ч.28 № 3551 - XII від 22.10.1993р., а також змінами і доповненнями до цього Закону від 25.12.1998р. N 367-ХІV та Закону від 22.12.1995р. № 488/95 - ВР, згідно ст. 13 щорічно до 05 травня особам з інвалідністю внаслідок війни 2 групи виплачується разова грошова допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком для осіб, які втратили працездатність. Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік » встановлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з 1 січня 2020 року - 1638 гривень. Мінімальна пенсія встановлюється згідно з прожитковим мінімумом для осіб, які втратили працездатність дорівнює з 1 січня 2020 року - 1638 гривень. Відповідачем, в порушення вищезгаданого Закону України, одноразова грошова допомога позивачу була виплачена не в повному обсязі, що вбачається із відповіді департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради № 01-к-4814/3-0 від 30.07.2020 року. Так, в 2020 році необхідно було виплатити - 1638 х 8 = 13104 гривень (тринадцять тисяч сто чотири гривні), фактично же по постанові Кабінету міністрів від 19.02.2020 року № 112 було виплачено 3640 гривень (три тисячі шістсот сорок гривень), недоплата становить 9464 гривні (дев'ять тисяч чотириста шістдесят чотири гривні). Позивач згоден з відповідачем, що частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Свої дії щодо неповної виплати грошової допомоги відповідач, зокрема, обґрунтовує тим, що у відповідності до ч.2 ст.95 Конституції України виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Також він відмічає, що згідно з підпунктом б, пункту 9 ч. 1 ст. 87 Бюджетного кодексу України, виплата щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідач також посилається на Постанову Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських Переслідувань» затверджено механізм виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» у 2020 році. Згідно зазначеної постанови мені, як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи зазначена допомога була виплачена у розмірі 3640,00 гривень. Але такі дії відповідача, що виразились в виплаті разової грошової допомоги в неповному обсязі, позивач вважає незаконними та протиправними, у зв'язку із чим звернувся до суду.
Відповідач - Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради 09.09.2020 року надав до суду відзив (вхід.№35905/20) на позовну заяву, згідно якої зазначив, що відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначає, що в 2020 році позивачу, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи була виплачена допомога до 5-го травня в розмірі 3640,00 грн., яка передбачена чинним законодавством. Відповідач зазначає, що оскільки відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особо зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, то у 2020 році у Департамента не було правових підстав для нарахування щорічної разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи до 05 травня у розмірах інших, ніж встановлено Урядом.
Ухвалою суду від 26.08.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у справі №420/8013/20 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій, та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.09.2020р. зупинено провадження у справі №420/8013/20 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій, та зобов'язання вчинити певні дії, до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.03.2021р. поновлено провадження у справі №420/8013/20 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій, та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 18.12.2009 року.
На звернення позивача від 28.07.2020 року №01-К-4814/3-о Департаментом праці та соціальної політики ОМР надано відповідь у формі листа від 30.07.2020 року №01-К-4814/3-о ОСОБА_1 було повідомлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» затверджено механізм виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» у 2020 році. Згідно зазначеної постанови позивачу, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи зазначена допомога була виплачена у розмірі 3640,00 гривень. Таким чином, разова грошова допомога до 5 травня за 2020 роки була призначена та виплачена відповідно до чинного законодавства.
Вказана позиція Департаменту праці та соціальної політики ОМР, послугувала підставою для звернення позивача до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2008року відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту у розмірі 3640грн.; зобов'язання Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради провести виплату ОСОБА_1 суми заборгованості у розмірі 9464грн., створеної внаслідок неповної виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2020року, відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“; зобов'язання Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради у подальшому нараховувати ОСОБА_1 щорічну до 5 травня разову грошову допомогу у розмірі: інвалідам війни ІІ групи - вісім мінімальних пенсій за віком у відповідності до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998року №367, Конституції України, Рішень Конституційного суду України, є такими, що підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наступного.
Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 року статтю 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” було доповнено частиною четвертою такого змісту: “Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком”.
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік” згадану вище норму права викладено в такій редакції: “Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України”.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” та пункту 3 розділу III “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” та про внесення змін до деяких законодавчих актів України.
Згідно з ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент нарахування і виплати у 2020 році позивачу одноразової грошової допомоги та на дату звернення із заявою до відповідача про перерахунок допомоги діяла ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 року, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю внаслідок війни 2 групи - 8 мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 року також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 19.02.2020 року № 112 “Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, де передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4120 гривень; II групи - 3640 гривень; III групи - 3160 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно тексту вказаного рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року судом встановлено, що в Основному Законі України передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3).
Згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Кодекс.
У преамбулі Кодексу зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).
Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону № 79 розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону № 3551, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказаними положеннями Закону № 3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).
За юридичною позицією Конституційного Суду України “встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту” (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наголошував на тому, що “законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони” (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 уже наголошував, що “забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави” (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини).
Згідно з ст.7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” з 01.01.2020 року розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, становить 1638,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.
З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що з 27.02.2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю внаслідок війни 2 групи - 8 мінімальних пенсій за віком, що становить 13104,00 грн.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29.09.2020 р. по справі №440/2722/20, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 р. висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
При цьому, це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
У Рішенні від 27.11.2008 року у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Згідно статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 року у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 року у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 року у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 року у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 01.12.2004 року № 20-рп/2004, від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Таким чином, зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту у розмірі 3640грн.; зобов'язання Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради провести виплату ОСОБА_1 суми заборгованості у розмірі 9464грн., створеної внаслідок неповної виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2020року, відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“; зобов'язання Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради у подальшому нараховувати ОСОБА_1 щорічну до 5 травня разову грошову допомогу у розмірі: інвалідам війни ІІ групи - вісім мінімальних пенсій за віком у відповідності до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998року №367, Конституції України, Рішень Конституційного суду України., є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, суд вважає передчасними вимоги про зобов'язання Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради у подальшому нараховувати ОСОБА_1 щорічну до 5 травня разову грошову допомогу у розмірі: інвалідам війни ІІ групи - вісім мінімальних пенсій за віком у відповідності до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998року №367, Конституції України, Рішень Конституційного суду України, оскільки суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Також позивач, серед іншого, просить суд зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради подати звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З наведеної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суб'єктом владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, є правом, та у жодному разі не обов'язком суду.
Тобто, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними, достатніми, та допустимими доказами.
Водночас, позивачем не наведено ґрунтовних доводів, та не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження необхідності саме у даному випадку для зобов'язання відповідача, як суб'єкта владних повноважень, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, а відтак, підстави для задоволення вимоги позивача щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, відсутні.
Крім того, позивач просить суд допустити негайне виконання рішення суду.
При цьому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про, присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Однак, в даному випадку суд задовольнив вимоги позивача щодо визнання протиправними дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту у розмірі 3640грн.; зобов'язання Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради провести виплату ОСОБА_1 суми заборгованості у розмірі 9464грн., створеної внаслідок неповної виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2020року, відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“, а не стягував певні суми з відповідача, а тому немає підстав для негайного виконання цього рішення суду.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення в Малиновському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання неправомірними дій щодо не проведення перерахунку та виплати разової грошової допомоги, зобов'язання вчинити певні дії підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій, та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту у розмірі 3640грн.
3. Зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради провести виплату ОСОБА_1 суми заборгованості у розмірі 9464грн., створеної внаслідок неповної виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року, відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“.
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Ю.В. Харченко