25 березня 2021 р. № 400/132/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Фульги А.П. розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Державної служби України з безпеки на транспорті, пр-т Перемоги, 14, м.Київ 135,01135
про:визнання протиправними та скасування наказів від 01.12.2020 № 2002-к, від 04.12.2020 № 2033-к; поновлення на посаді; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач, Управління), яким просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті № 2002-к від 1 грудня 2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", наказ від 4 грудня 2020року №2033-к «Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті»; 2) поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області; 3) стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 грудня 2020 року по день ухвалення рішення; 4)Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 02 листопада 2020 року його було ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення в зв'язку з тим, що посада головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління скорочена. 15 грудня 2020 року згідно з оскаржуваними наказами звільнено. Звільнення вважає незаконним, так як не було враховано при звільненні його переважного права на залишенні на роботі, наявні вакантні посади не запропоновано. Зазначив, що фактично реорганізація не відбулась, лише змінено назву Управління.
Відповідач позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що згідно зі ч.3 ст.87 ЗУ №889-VIII «Про державну службу» керівник Управління мав право запропонувати вакантні посади, а не обов'язок. Звільнення відбулось у повній відповідності до ст.87 ЗУ №889-VIII «Про державну службу». Позивач міг скористатись правом передбаченим ст.86 ЗУ №889-VIII і звернутись за працевлаштуванням до відповідача, чого він не зробив.
Представники сторін в судовому засіданні свої позиції підтримали. Судове засідання відбулось у режимі відеоконференції.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 з 06 жовтня 2017 року безперервно працював у структурі Державної служби України з безпеки на транспорті, спочатку на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки. З 03.09.2018р. на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на наземному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Миколаївській області
У зв'язку зі зміною структури та штатного розкладу Державної служби України з безпеки на транспорті 19.11.2018 року позивач був переведений на посаду головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Миколаївській області.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року №196-р «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті» була погоджена пропозиція Міністерства інфраструктури України і Державної служби з безпеки на транспорті щодо утворення територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті як структурних підрозділів апарату Служби, реорганізувавши шляхом злиття відповідні територіальні органи зазначеної служби за переліком згідно з додатком.
Згідно цього додатку Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області, управління Укртрансбезпеки в Одеській області, Чорноморське міжрегіональне управління
Укртрансбезпеки реорганізуються в Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки.
02 листопада 2020 року позивача було ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення в зв'язку з тим, що посада головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області,
скорочена.
15 грудня 2020 року позивача було ознайомлено з наказом №2033-к від 04 грудня 2020 року, яким було внесено зміни до наказу від 01 грудня 2020 року № 2002-к про його звільнення із займаної посади у зв'язку із скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Укртрансбезпеки, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Днем звільнення вважати перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність - 15 грудня 2020 року.
Зі змісту письмового попередження позивача про наступне звільнення вбачається, що відповідно до п.1 ч.1 ст.87 ЗУ «Про державну службу» його попереджено про те, що посада головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління, яку він обіймав скорочена.
Дане попередження ОСОБА_2 отримав 02.11.2020р., про що свідчить його підпис. При отриманні попередження позивач письмово виклав свої на заперечення на одному з примірників попередження про вивільнення, зазначивши, що при його звільненні не враховано його стаж, який є більшим ніж у деяких співробітників, яких залишено працювати, наявність в нього трьох вищих освіт. Також вказав, про наявність вакантних посад аналогічних тій посаді на якій він працював, які йому не запропоновано.
Відповідно до Наказу Державної служби з безпеки а транспорті №390 від 13.10.2020р., який було винесено відповідно до розпорядження КМУ від 03.03.2020р. №196-р "Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті", було введено в дію з 15.10.2020р. структуру, затверджену наказом Укртрансбезпеки від 09.09.2020р. №340 та новий штатний розпис.
З аналізу нового штатного розпису та попереднього вбачається, що Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області було реорганізовано у відділ державного контролю за безпекою на транспорті у Миколаївській області та сектор надання
адміністративних послуг у Миколаївській області у складі Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки. Посада головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління, яку обіймав позивач, була скорочена, кількість посад передбачених для Миколаївської області скоротилась з 22 до 8 посад.
1 грудня 2020р. Державною службою з безпеки на транспорті було винесено наказ №2002-к про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади 2 грудня 2020 року, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису Укртрансбезпеки відповідно до п.1 ч.87 ЗУ «Про державну службу». 4 грудня 2020 року наказом №2033-к було внесено зміни до зазначеного наказу - в зв'язку з лікарняним ОСОБА_3 визначено днем звільнення вважати перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено в Законі України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
До публічної служби у встановлених випадках відноситься державна служба. Так, за змістом ст. 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Віднесення служби до державної, тобто публічної, можливе, якщо це: професійна діяльність осіб, які її обіймають, здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань та функцій держави, оплачується з державних коштів.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Пунктом 4 ч. 1 ст.83 Закону № 889-VIII (в редакції, що діяла на день звільнення позивача) встановлено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87, 87-1 цього Закону).
Відповідно до ч. 1 ст.87 Закону № 889-VIII (в редакції, що діяла на день звільнення позивача) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
ліквідація державного органу; встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Згідно ч.3 ст.87 Закону № 889-VIII (в редакції, що діяла на день звільнення позивача) суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Суб'єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п'ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
У випадку не врегулювання нормами спеціального законодавства, норми Закону № 889-VIII передбачають можливість поширення на службові відносини трудового законодавства. У зв'язку з цим, суд виходить з того, що при вирішенні публічного спору пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Оскільки норми спеціального закону (Закон № 889-VIII) не повно регулюють питання вивільнення державних службовців, суд застосовує у спірних правовідносинах норми трудового законодавства.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
На думку суду, на дані правовідносини розповсюджуються положення ст.42 КЗпП України.
Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3)працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських
пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Таким чином, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Посилання представника відповідача на положення ч.3 ст.87 ЗУ "Про державну службу" (в редакції яка діяла на момент звільнення позивача), в яких зазначено, що керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь - яку вакантну посаду державної служби у тому самому органі (за наявності), не означає, що керівник має повне право діяти на власний розсуд. З матеріалів справи та з пояснень представника відповідача не вбачається, що керівництвом при звільненні та переведенні працівників проводився будь який аналіз на встановлення переважного права на залишення на посаді.
Також відповідачем не доведено факт відсутності вакантних посад на які міг би претендувати відповідач, як в Південному міжрегіональному управлінні Укртрансбезпеки так і взагалі у структурі Державної служби України з безпеки на транспорті.
Слід зазначити, що припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції України).
Як підтверджується матеріалами справи, при попередженні позивача про наступне звільнення та в подальшому, до прийняття оскаржуваного наказу, жодна посада позивачу не пропонувалась.
Судом встановлено, що позивачу не була запропонована жодна посада чи інша вакантна посада ані в Південному міжрегіональному управлінні Укртрансбпезки в області, ані в іншому територіальному управлінні Укртрансбезпеки, попри бажання позивача залишитись працювати в Укртрансбезпеці.
Відповідачем також не було враховано обставини, щодо умов продуктивності праці, кваліфікації та досвіду трудової діяльності позивача серед інших працівників Управління.
Посилання відповідача у відзиві на те, що пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення, а не обов'язком, судом не приймається до уваги так як дискреція повноважень суб'єкта призначення в даному випадку має застосовуватись з урахуванням положень КЗпП України.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що під час звільнення позивача з посади головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, ним з'ясовувалося, чи мав позивач переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством, не перевірялася кваліфікація, досвід трудової діяльності, сімейний стан позивача, та інше.
Не надано жодних доказів того, чи пропонувались позивачу вакантні посади, взагалі чи доводилась інформація про наявність чи відсутність таких посад у відділі державного контролю за безпекою на транспорті у Миколаївській області та в секторі надання
адміністративних послуг у Миколаївській області у складі Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки чи в інших областях.
Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 2 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положення ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність оскаржуваного наказу прийнятого відносно позивача.
Зважаючи на наведені вище норми права та встановлені по справі обставини, суд приходить до висновку, що позивача звільнено незаконно, тому оскаржуваний наказ про звільнення позивача є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній
роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України).
Згідно із п. 2 та 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Враховуючи висновок суду про протиправність та скасування оскаржуваного наказу, а також беручи до уваги вимоги ч. 1 ст. 235 КЗпП України, суд вважає, що позивача необхідно поновити на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області, допустивши рішення в частині поновлення на роботі до негайного виконання.
Оскільки судом встановлено факт протиправності звільнення позивача із займаної посади, відтак, період часу з 15 грудня 2020р. по день винесення рішення є періодом
вимушеного прогулу позивача, а втрачений за цей час заробіток, відповідно до вимог чинного законодавства України, підлягає відшкодуванню, виходячи з розміру середньоденного заробітку за останні два місяці, що передували звільненню.
Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Із п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 видно, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована
згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Відповідно до довідки від 04.02.21 року №04/14 наданої Державною службою України з безпеки на транспорті середній заробіток ОСОБА_1 за один місяць сладає 6910,00 грн, а за два (жовтень- листопад 2020 року) відповідно 13820,00 грн.У жовтні та листопаді 2020 року позивач працював 42 робочі дні.
Середньоденна заробітна плата з розрахунку 1 робочий день становить 329,05 грн. (13820,00/42 дні).Час вимушеного прогулу з 15 грудня 2020 по 25 березня 2021 року складає 70 робочих днів: грудень 20 - 12 днів, січень 21 - 20 днів, лютий 21- 20 днів, березень 21 - 18 днів. Таким чином, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу складає 23033,50 грн (329,05*70=23033,50 грн).
Відповіднодо ст.371 ч.2 КАС України, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді, присуждення виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби- у межах суми стягнення за один місяць.
Середня заробітна плата позивача за один місяць згідно довідки від 04.02.21 року складає 6910,05 грн (329,05*21) і в цій частині рішення суду підлягає негайному виконанню.
Таким чином, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витратипо справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (пр-т Перемоги, 14, м.Київ 135,01135 код ЄДРПОУ 39816845) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати наказ від 01.12.2020 №2002-к про звільнення ОСОБА_1 , наказ від 04.12.2020 року №2033-к "Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті".
3. Зобов'язати Державну службу України з безпеки на транспорті (код 39816845) поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області.
В цій частині рішення підлягає негайному виконанню.
4. Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.12.2020р. по день ухвалення судом рішення 25.03.2021 року у розмірі 16123,45 грн.
5. Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.12.2020р. по день ухвалення
судом рішення 25.03.2021 року у розмірі в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 6910,05грн. (шість тисяч дев'ятсот десять гривень 05 коп.)
В цій частині рішення підлягає негайному виконанню.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. П. Фульга