справа №380/1289/21
26 березня 2021 року
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сакалоша В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби та невиплату заборгованості із індексації грошового забезпечення та компенсації за неотримане речове майно на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із 13.07,2018 по день фактичного розрахунку 22.12.2020 за весь період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.199.5 № 100;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки такої виплати по день її фактичної виплати.
Спрощене позовне провадження суд відкрив ухвалою від 04.02.2021.
Вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що їй з порушенням встановленого законодавством строку повного розрахунку військовослужбовців при звільнені з військової служби було виплачено грошове забезпечення та компенсаційні виплати, право на які остання набула у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби. Вказує, що Мостиський прикордонний загін після видання наказу про звільнення ОСОБА_1 зобов'язаний був провести всі розрахунки із позивачем до виключення її наказом від 12.07.2018 №185-ос зі списків частини та всіх видів забезпечення. Проте протиправно, на переконання позивача остаточний, повний розрахунок було проведено лише 23.12.2020.
Відповідач відзиву на позов не надав, повідомлявся про розгляд справи у встановлений спосіб.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (ВЧ НОМЕР_2 ).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 )) від 12.07.2018 №185-ос старшого прапорщика ОСОБА_1 було звільнено з військової служби в запас на підставі пп. «в» 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення з 12.07.2018.
Із наданих на адвокатські запити документів з питань грошового забезпечення та розрахунку при звільненні вбачається що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно у розмірі 22867,42 була виплачена позивачу 26.10.2018, а у період з липня 2015 року до липня 2018 року ОСОБА_1 не виплачувалася індексація грошового забезпечення. Згідно виписки по надходженнях по картці/рахунку ОСОБА_1 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Мостиський прикордонний загін здійснив розрахунок та 23.12.2020 виплатив індексацію у розмірі 40904,26 грн.
Не погоджуючись з тим, що остаточний розрахунок при звільненні проведено відповідачем після виключення її із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, вважаючи затримку виплати протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Судом встановлено, що спір між сторонами, з приводу стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні виник у зв'язку із тим, що при звільненні із військової служби з позивачем був проведений несвоєчасний розрахунок, в частині невиплати грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно та індексації грошового забезпечення.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі № 823/2249/18.
Статтею 116 КЗпП України встановлено що на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки, закупівля речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і лише при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном, відповідно до п. 7 Порядку № 178 здійснюється виплата грошової компенсації.
Таким чином, суд вважає, що компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 р. по справі № 620/1982/19 (провадження № К/9901/33237/19) та в ухвалі від 23.09.2020 по справі №480/3105/19.
З огляду на наведене вимога в частині визнання протиправною бездіяльності Львівського прикордонного загону щодо нарахування та виплати при звільненні з військової служби компенсації за речове майно задоволенню не підлягає.
Проте, в даному ж випадку, відповідачем не спростовано факт того, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем, а саме виплату індексації грошового забезпечення, проведено лише 23.12.2020, а тому, позивач, як наслідок, має право на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд враховує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку №1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України №1282-XII, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Норми абзацу 3 пункту 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» цього Положення визначають, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Абзацом сьомим пункту 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Компенсація громадянам доходів у разі їх несвоєчасної виплати здійснюється відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі Закон №2050-III).
Відповідно до статей 1,2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Як визначає стаття 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-III).
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №159 від 21.02.2001, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок №159). Дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з пунктом 2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Відповідно до пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Пунктом 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Щодо вимог позивача в частині зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки такої виплати по день її фактичної виплати суд враховує усталену практику Верховного Суду з цього питання. Касаційний адміністративний суд в складі Верховного Суду щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати №159 від 21.02.2001 висловив свою позицію (постанови від 20.02.2018 №336/4675/17, від 21.06.2018 №523/1124/17, від 03.07.2018 №521/940/17). Суд касаційної інстанції при розгляді аналогічних спорів вказав на те, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункту 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
З огляду на викладене позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки такої виплати по день її фактичної виплати.
До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у Постанові від 15.10.2020 по справі №240/11882/19.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За правилами ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому згідно зі ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, на підставі досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями ст.ст. 1, 2, 5, 19, 20, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 13.07.2018 по день фактичного розрахунку 22.12.2020 за весь період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.199.5 № 100.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки такої виплати по день її фактичної виплати.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір в сумі 795 (сімсот дев'яносто п'ять) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Сакалош