справа №380/1254/21
26 березня 2021 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сакалоша Володимира Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту фінансів Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Департаменту фінансів Міністерства оборони України (далі також відповідач) вимогами:
- визнати протиправними дії Департаменту фінансів Міністерства борони України у відношенні до позивача ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з 23.04.2016 року по 15.03.2019 року;
- стягнути з Департаменту фінансів Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення період з 23.04.2016 року по 15.03.2019 року у сумі 107457,34 грн.
- стягнути з Департаменту фінансів Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати, а саме: витрати пов'язані з проведенням судово-економічної експертизи та витрати на правову допомогу.
Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 02.02.2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним. До 15.03.2019 ОСОБА_1 проходив військову службу у Головному квартирно-експлуатаційному управлінні Збройних Сил України. Проте станом на день виключення ОСОБА_1 із списків особового складу управління протиправно, на переконання позивача, не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення. У зв'язку з цим, позивач звернувся до Департаменту фінансів із заявою про виплату йому індексації грошового забезпечення, на яку надано відповідь, якою фактично відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні вимог.
Відповідач відзиву на позов не надав, повідомлявся про розгляд справи, що підтверджується наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
З 23.04.2016 по 15.03.2019 ОСОБА_1 проходив військову службу у Головному квартирно-експлуатаційному управлінні Збройних Сил України, що підтверджується матеріалами справи.
За результатами опрацювання заяви ОСОБА_1 стосовно нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 05.04.2016 по 01.03.2019, листом від 06.02.2020 №248/3/8/108 Департамент фінансів Міністерства оборони України повідомив, що у зазначений період нарахування та виплата індексації не здійснювала та надав позивачу довідки про його грошове забезпечення та індексацію.
Як вбачається з довідок від 06.02.2020 про нараховані види грошового №248/3/8/592д та про нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення №248/3/8/593д за період з квітня 2016 року по листопад 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася ОСОБА_1 .
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
При прийнятті рішення, суд керується такими правовими нормами.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-XII).
При цьому правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII).
У статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з частиною першою індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (частина перша статті 4 Закону №1282-XII).
Частинами першою-другою статті 5 Закону №1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону №1282-XII).
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку №1078).
Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 20.11.2019 по справі №620/1892/19 де розглядалися подібні правовідносини.
Як вже встановлено судом та не спростовано відповідачем у період квітня 2016 року по листопад 2018 року ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася.
Суд звертає увагу, що обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач у своєму листі - відповіді не посилається на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону №1282-ХІІ для проведення індексації. А зазначає лише про те, що у межах бюджетних асигнувань коштів передбачених на виплату індексації не було.
Щодо цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17.
На переконання суду, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дій чи бездіяльності, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи наведене суд вважає протиправними дії відповідача стосовно позивача щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення у період з у період квітня 2016 року по листопад 2018 року.
Відповідно до ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування позовних вимог.
Разом з тим, вимога позивача в частині зобов'язання стягнути на його користь індексацію грошового забезпечення у сумі 107735,65 грн. задоволенню не підлягає, оскільки нарахування суми індексації належить до компетенції відповідача, а суд не може підміняти функції інших органів. Крім того нарахування індексації ще не проведене.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду обставини справи, суд вважає, що, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення позивачу у період з квітня 2016 року по листопад 2018 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивачу за вказаний період.
З огляду на це, позов підлягає до часткового задоволення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За правилами частини сьомої цієї статті, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За правилами частини третьої цієї статті, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
А за правилами частини четвертої цієї статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
До матеріалів справи долучено копії Договору №299 про надання правової допомоги від 10.01.2020, свідоцтва про право представника позивача на зайняття адвокатською діяльністю, акту виконаних робіт та доказів оплати послуг адвоката на суму 3000,00 грн.
Вирішуючи питання про розмір витрат які підлягають відшкодуванню на користь позивача суд зазначає, що заява до відповідача оформлена представником до матеріалів справи не долучена. Щодо часу витраченого адвокатом на виконання інших зобов'язань суд бере до уваги що спірні правовідносини за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та законодавством, яке їх регулює, підлягає вирішенню на основі типового застосування норм матеріального права, що на переконання суду свідчить про те, що витрати заявлені позивачем не є достатньо обґрунтованими та співмірними до позовних вимог.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 по справі № 200/14113/18-а.
Враховуючи обсяг наданих доказів та їх достатність з огляду на вимоги КАС України, а також спосіб який обрано судом для захисту порушених прав позивача, суд вбачає підстави для відшкодування позивачу витрат пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката в сумі 1000 грн.
Також суд бере до уваги, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз (пункт 3 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).
Проте суд зазначає, проведення судово-економічної експертизи було ініціативою самого позивача і замовлення такої експертизи передувало зверненню ОСОБА_1 з позовом до суду. Суд при прийнятті рішення бере до уваги висновок експерта, однак вважає, що проведення експертизи безпосередньо з розглядом справи не пов'язане.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Сторонами, суду не наведено інших доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Департаменту фінансів Міністерства борони України у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення у період з квітня 2016 року по листопад 2018 року.
Зобов'язати Департамент фінансів Міністерства борони України (ЄДРПОУ 22990305) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з квітня 2016 року по листопад 2018 року.
Стягнути з бюджетних асигнувань Департаменту фінансів Міністерства борони України (ЄДРПОУ 22990305) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правову допомогу адвоката в сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Судовий збір розподілу не підлягає.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя В.М. Сакалош