26 березня 2021 року справа № 340/2791/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Брегея Р.І., розглянувши в м.Кропивницький в порядку загального позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (далі - військова частина) про часткове скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів,
Позивач звернулася до суду зі заявою до відповідача про визнання протиправною бездіяльності щодо виплати грошової компенсації при звільненні за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, яка надається учаснику бойових дій.
Водночас, просила суд зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану частину щорічних основних відпусток та стягнути утриманні кошти при звільненні у сумі 3200 грн.
Також просила суд скасувати наказ відповідача про звільнення з військової служби від 20 вересня 2018 року в частині висновку про використання основної відпустки за 2018 рік у 28 діб та утримання коштів з грошового забезпечення за 8 діб тієї ж відпустки (а.с.50-53).
Просила суд поновити строк звернення до суду в частині оскарження наказу військової частини, оскільки такий обов'язок (оскарження) встановлено апеляційним судом за наслідками вирішення першого позову до військової частини про нарахування і виплату грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки та повернення утриманих коштів за надмірно використані дні тієї ж відпустки (а.с.87-89).
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала вимоги заяви і пояснила, що виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, яка надається учаснику бойових дій, передбачена вимогами закону, а право на неї підтверджено рішенням Верховного Суду у зразковій справі.
Стверджувала, що на час звільнення зі служби не використала щорічні основні відпустки у повному обсязі.
Військова частина не тільки не сплатила грошову компенсацію, а й утримала кошти з грошового забезпечення, зробивши висновок про надмірне надання щорічної основної відпустки у 8 діб.
Відповідач заперечив стосовно задоволення позову, подавши відзив на нього (а.с.55-58).
У судовому засіданні представник військової частини зазначив, що додаткова відпустка учаснику бойових дій не може надаватись, як і виплачуватись компенсація за неї, в особливий період.
Звертав увагу, що на день звільнення позивач не виказувала жодних претензій матеріального характеру.
Пояснив, що спір стосовно правильності обчислення днів щорічної основної відпустки вирішено судом не на користь ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 06 листопада 2019 року у справі відкрито загальне позовне провадження (а.с.2-3).
Ухвалою суду від 19 березня 2021 року прийнято рішення про завершення розгляду справи у порядку письмового провадження (а.с.288).
Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, зробив висновок про часткове задоволення позову з таких підстав.
Встановлені судом обставини і факти, що стали підставами звернення.
Так, наказом військової частини від 01 вересня 2017 року №63 ОСОБА_1 розпочала проходження військової служби за контрактом з цього ж дня (а.с.54).
27 грудня 2017 року набула правовий статус учасника бойових дій (а.с.71).
Наказом відповідача від 29 грудня 2017 року №182 позивачу надано чергову відпустку упродовж 3 діб (а.с.70).
Наказом військової частини від 17 січня 2018 року №17 ОСОБА_1 надано чергову відпустку упродовж 15 діб з 17 по 31 січня того ж року (а.с.36).
КНП «Обласний клінічний госпіталь ветеранів війни Кіровоградської обласної ради» повідомив, що з 17 по 31 січня 2018 року позивач знаходилась на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні (а.с.13-14).
При виписці видано епікриз за відповідною формою, котрий є офіційним документом, що підтверджує перебування військовослужбовця на лікуванні.
Наказом відповідача від 31 січня 2018 року №31 ОСОБА_1 визнано такою, що прибула з відпустки (а.с.37).
Позивач пояснила, що про перебування на лікуванні повідомляла керівництво військової частини під час відпустки, а по прибуттю надала епікриз медичного закладу.
Військова частина повідомила, що ОСОБА_1 не надала листок непрацездатності, тому не приймався наказ про продовження щорічної основної відпустки (а.с.121-124).
Позивач надала для огляду переписку з абонентом ОСОБА_2 в програмі обміну повідомленнями і дзвінками «Вайбер» за 17 січня 2018 року (а.с.150-151).
Повідомила, що перебуває на лікуванні і надіслала фото відповідної довідки медичного закладу та рапорт про відпустку від 17 січня 2018 року, на підставі котрого прийнято наказ №17 про надання відпустки від 17 січня 2018 року.
Фото довідки медичного закладу ОСОБА_3 отримав о 10:47 годин, а рапорту - о 15:03 годин.
ОСОБА_3 відреагував о 21:57 годині того ж дня, схваливши отримані документи загальновідомим знаком.
За повідомленням військової частини станом на 17 січня 2018 року ОСОБА_4 обіймав посаду начальника штабу - першого заступника керівника військової частини (а.с.183-185).
Наказом військової частини від 15 червня 2018 року №166 ОСОБА_1 надано чергову відпустку упродовж 13 діб з 15 по 27 червня того ж року (а.с.38).
Наказом відповідача від 27 червня 2018 року №178 позивач визнана такою, що прибула з відпустки (а.с.39).
Наказом військової частини від 20 вересня 2018 року №263 ОСОБА_1 звільнено з військової служби з того ж дня (а.с.40-41).
У абзацах 7 та 8 наказу зазначено, що упродовж 2018 року використано 28 діб щорічної основної відпустки за той же рік.
Наказано утримати з грошового забезпечення компенсацію за 8 діб надмірно використаної відпустки.
Утримано 2118,80 грн. (а.с.163).
ОСОБА_1 звернулася до суду з приводу утримання коштів і невиплати компенсації за 18 діб невикористаної щорічної основної відпустки за весь період проходження військової служби.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції від 29 серпня того ж року, відмовлено у задоволенні позову (а.с.42-47, 166-168).
Апеляційний суд зробив висновок про передчасність звернення з такими вимогами, оскільки не ставиться питання про скасування наказу від 20 вересня 2018 року в частині спірних правовідносин.
Керуючись висновком суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 повторно звернулася до суду, збільшивши позовні вимоги.
Правовий висновок апеляційного суду не обмежує у праві повторного звернення до суду, оскільки до всіх позовних вимог не поширюється строк звернення до суду, правовий висновок про що суд зробить нижче за текстом.
Юридична оцінка встановлених судом обставин і фактів справи.
Перш за все, спір стосується питань проходження військової служби.
Отже, відноситься до компетенції адміністративного суду.
Позивач прагне отримати грошову компенсацію, яку не виплатили при звільненні зі служби.
Військовослужбовець отримує грошове забезпечення, яке за своєю суттю є різновидом заробітної плати (плата за роботу).
Приписами частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) встановлено, що до складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, грошова компенсація за невикористані дні відпустки відноситься до одноразового виду грошового забезпечення.
Закон не встановлює строку звернення до суду щодо виплати компенсації за відпустку, яка відноситься до структури грошового забезпечення.
За таких обставин суд звертається до норм трудового законодавства.
Приписами частини 2 статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тому, не поширюється строк звернення до суду щодо вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію при звільненні за невикористані дні відпустки.
Таке правило застосовується і щодо інших вимог, задоволення яких впливає на розмір отриманих коштів при звільненні.
Мова йде про стягнення незаконно утриманих коштів при звільненні і скасування наказу про таке утримання.
Приписами частини 1 статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
06 червня 2015 року набрали чинності зміни до Закону України «Про відпустки» (далі - Закон 2).
Закон 2 доповнено статтею 16-2 такого змісту: «Учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».
Отже, у позивача виникло право на отримання такої відпустки з 27 грудня 2017 року.
Приписами абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Таким чином, звільняючись з військової служби, у ОСОБА_1 виникло право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної і додаткової відпустки.
Наявність такого права не ставиться в залежність з оголошенням в країні особливого періоду, а лише обумовлено сукупністю підстав: звільнення з військової служби і невикористання відпусток.
Такий правовий висновок поділяє і Верховний Суд у рішенні від 16 травня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18.
Підсумовуючи, суд зробив висновок про протиправну бездіяльність військової частини щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, яка надається учаснику бойових дій.
Що стосується позовних вимог про часткове скасування наказу, виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки і стягнення незаконно утриманих коштів, то суд зазначає наступне.
Так, вирішуючи позовні вимоги, суд має дати відповідь на такі запитання: на яку кількість днів щорічної основної відпустки набула право ОСОБА_1 за період проходження військової служби?; яку кількість днів використала?
Приписами частини 1 статті 10-1 Закону встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів.
На день звільнення зі служби вислуга склала 1 рік 19 місяців.
Таким чином, ОСОБА_1 набула право на щорічну основну відпустку за весь період служби у розмірі 32 календарних днів (30 + (19 (днів вислуги) х 2,5 (днів відпустки, які надаються за місяць вислуги (30 :12)) : 30 (календарних днів у місяці вересні)) = 31,58).
Позивач відповідно до наказів військової частини використала 3, 15, 13 календарних днів основної відпустки.
Таким чином, якщо визнати, що у ці дні перебувала у відпустці, то у військової частини виник обов'язок сплатити грошову компенсацію за невикористаний день (32 - 31) щорічної основної відпустки, а не утримувати компенсацію за надмірно використані 8 днів відпустки.
Судом встановлено, що у період з 17 по 31 січня 2018 року (згідно наказу відповідача відбула у відпустку упродовж 15 діб) ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у медичному закладі.
Отже, позивач захворіла і лікувалась весь період відпустки.
Відповідно до приписів частини 5 статті 10-1 Закону військовослужбовцям, які захворіли під час щорічної основної або щорічної додаткової відпустки, зазначена відпустка продовжується після одужання на кількість невикористаних днів цієї відпустки.
Позивач належним чином повідомила керівника військової частини про перебування на стаціонарному лікуванні.
Аналізуючи електронну переписку ОСОБА_1 з начальником штаба військової частини, суд зробив висновок, що її змусили до написання рапорту про надання відпустки у період лікування.
Так, рапорт написаний і направлений керівнику відповідача після надання довідки медичного закладу про перебування на лікуванні.
За таких обставин суд не бере до уваги пояснення представника відповідача стосовно ненадання ОСОБА_1 після прибуття до військової частини епікризу, встановленої форми, який видав медичний заклад.
Суд встановив, що після завершення лікування позивач надала належні докази такого факту, які проігноровані відповідачем.
Тому, у військової частини виник обов'язок продовжити відпустку на кількість невикористаних днів.
ОСОБА_1 не використала 15 днів відпустки.
Такого обов'язку відповідач не виконав.
Обов'язок не залежить від надання військовослужбовцем рапорту про продовження відпустки.
Такий правовий висновок поділяє і Велика Палата Верховного Суду (постанова від 13 жовтня 2020 року у справі №712/9213/18) (а.с.169-174).
Підсумовуючи, суд зробив висновок, що на день звільнення ОСОБА_1 не використала 16 (32-3-13)календарних днів щорічної основної відпустки.
Приписами абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, у військової частини, звільняючи позивача з військової служби, виник обов'язок виплатити грошову компенсацію за невикористані 16 календарних днів щорічної основної відпустки.
Отже, відповідач незаконно утримав з грошового забезпечення ОСОБА_1 грошову компенсацію за надмірно використаних 8 днів щорічної основної відпустки у сумі 2118,80 грн.
Підсумовуючи, суд зробив висновок про скасування наказу військової частини про звільнення позивача зі служби в частині утримання грошової компенсації та обчислення днів щорічної основної відпустки.
Водночас, суд стягує з відповідача кошти у сумі 2118,80 грн. та зобов'язує нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористаних 16 календарних днів щорічної основної відпустки.
Таким чином, позов належить задовільнити частково.
Сторони не понесли судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовільнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, яка надається учаснику бойових дій, за період з 27 грудня 2017 року по 20 вересня 2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки, яка надається учаснику бойових дій, за період з 27 грудня 2017 року по 20 вересня 2018 року, враховуючи грошове забезпечення станом на день звільнення з військової служби (20 вересня 2018 року).
Визнати протиправним та скасувати абзаци 7 та 8 наказу військової частини НОМЕР_1 від 20 вересня 2018 року №263 у частині звільнення з військової служби ОСОБА_1 .
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 2118,80 грн.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 16 календарних днів щорічної основної відпустки.
В іншій частині позову відмовити у задоволенні.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, протягом тридцяти днів з дня складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Р.І. Брегей