про закриття провадження у справі
25 березня 2021 року №320/2334/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області ІІІ сесії VIII скликання від 24.12.2020 щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 3222482000:10:001:0002) у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_2 у заявленому розмірі;
- визнати протиправним та скасувати рішення Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області ІІІ сесії VIII скликання від 24.12.2020 №95.4/04, яким відмовлено у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 3222482000:10:001:0002) у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_1 у заявленому розмірі;
- зобов'язати Білогородську сільську раду Бучанського району Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1211 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче.
Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 .
У підготовче засідання, призначене на 25.03.2021, з'явились позивач та представники сторін.
ОСОБА_2 у підготовче засідання, призначене на 25.03.2021, не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно.
Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження з огляду на таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п.24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1).
При цьому, частина перша статті 4 КАС України містить дефініції таких термінів:
- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
- публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
- суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області LXIV сесії VІІ скликання було прийнято рішення від 02.09.2020 №5/212, яким надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,12 га в АДРЕСА_1 , за рахунок земель запасу Гореницької сільської ради.
На замовлення позивача Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
24.12.2020 Білогородською сільською радою Бучанського району Київської області ІІІ сесії VIII скликання прийнято рішення №95.4/04, яким відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1211 га (кадастровий номер 3222482000:10:001:0002) у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Однією із підстав прийняття спірного рішення є надходження від іншої фізичної особи розробленого і погодженого проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність.
Так, рішенням Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області ІІІ сесії VIII скликання від 24.12.2020 №95.3/07 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 3222482000:10:001:0002) у власність ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та передано у власність вказаній особі відповідну земельну ділянку.
Вимоги про визнання протиправними та скасування цих рішень, прийнятих відповідачем 24.12.2020, є предметом спору у цій справі. При цьому, суд зауважує, що внаслідок прийняття відповідачем рішення від 24.12.2020 №95.3/07 ОСОБА_2 набуває речове права на земельну ділянку, внаслідок чого спір стосується приватноправових відносин, оскільки існує невирішений спір про право на земельну ділянку.
За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд зазначає, що позивач, звернувшись до суду з позовною заявою у цій справі, має намір захистити своє цивільне право на земельну ділянку, яка, за його твердженням, безпідставно була передана у власність іншій особі, ОСОБА_2 на підставі спірного рішення.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що даний спір є не публічно-правовим, оскільки він випливає з приватноправових відносин і має вирішуватися судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Аналогічний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі №607/13749/16-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81691836) та 05.06.2019 у справі №666/944/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -82885657) та Верховним Судом у постанові від 02.12.2019 у справі №320/490/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 93245789).
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі №607/13749/16-ц зазначила, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.
Якщо у результаті прийнятого рішення суб'єкта владних повноважень особа набуває речове права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і має розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2019 у справі №666/944/15-а в контексті спірних правовідносин, які виникли через незгоду позивачів із рішенням селищної ради, на підставі якого третім особам видано свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку, дійшла висновку, що такий спір є приватноправовим, а не публічно-правовим, оскільки існує невирішений спір про право на земельну ділянку, що унеможливлює його розгляд за правилами адміністративного судочинства.
У постанові від 20.03.2019 у справі №756/5081/14-ц, в якій прокурор, зокрема, заявив вимогу про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради про передачу громадянину у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Приміром, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права. Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних правовідносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду у порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права оренди земельної ділянки), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, правові висновки, викладені у вищевказаних постановах Великої Палати Верховного Суду, підлягають обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною першою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі та роз'яснити позивачу, що дану справу віднесено до юрисдикції цивільного суду.
Згідно з частиною другою статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Керуючись статтями 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Провадження в адміністративній справі закрити.
2. Роз'яснити позивачу, що дана справа підлягає розгляду місцевим загальним судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст ухвали складено 26.03.2021.
Суддя Дудін С.О.