про залишення позовної заяви без руху
26 березня 2021 року м. Київ Справа № 320/3327/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Харченко С.В., розглянувши
позовну заявуОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України у Київській області
провизнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виявилась у неперерахунку та невиплаті позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсійних виплат відповідно до положень статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком та щомісячної доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, відповідно до положень статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Так, в силу положень частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено, що звернення позивача до суду з даним позовом обумовлено протиправною, на її думку, бездіяльністю відповідача, що виявилась у неперерахунку та невиплаті позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсійних виплат у належному розмірі.
Водночас з наведеною вище позовною заявою ОСОБА_1 звернулась до суду лише 15.03.2021 (відбиток календарного штемпеля підприємства поштового зв'язку на конверті від 15.03.2021), тобто з порушенням строку, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, більше ніж на шість років.
Разом з тим заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з даним позовом та доказів поважності причин пропуску такого строку позивачем суду не надано.
При цьому позивач звертає увагу суду на положення частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, відповідно до яких нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
За таких обставин, на думку позивача, до спірних правовідносин не може застосовуватись шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України
Крім того, наявність у неї права на звернення до суду з даним позовом без обмеження будь-яким строком підтверджується, на думку позивача, рішеннями Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 та 15.10.2013 № 9-рп/2013, а також висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 24.04.2018 в адміністративній справі № 646/6250/17 та 19.06.2018 в адміністративній справі № 646/6250/17.
Разом з тим вказані доводи не приймаються судом до уваги, оскільки частина друга статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV не встановлює строки звернення до суду з позовом про оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а визначає норми матеріального права, які регулюють виплату за минулий час уже нарахованих, однак не виплачених з вини територіальних органів Пенсійного фонду України сум пенсій.
Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 та 15.10.2013 № 9-рп/2013 також не приймаються судом до уваги, оскільки у вказаних рішеннях судом досліджувалось питання строку звернення до суду працівника у разі порушення законодавства про оплату праці, а не звернення до суду особи у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності територіального органу Пенсійного фонду України.
Крім того, правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 24.04.2018 в адміністративній справі № 646/6250/17 та 19.06.2018 в адміністративній справі № 646/6250/17 прийняті за інших фактичних обставин справи, а відтак також не можуть братися судом до уваги.
У свою чергу як розтлумачив Верховний Суд у своїй постанові від 11.12.2018 в адміністративній справі № 520/1353/17, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків якщо інше прямо не передбачено законом.
З огляду на те, що пенсійні платежі є періодичними та виплачуються щомісяця, позивач з січня-лютого 2014 року знала або повинна була дізнатися про невиплату їй територіальним органом Пенсійного фонду України пенсійних виплат у належному розмірі.
Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15.05.2019 в адміністративній справі № 804/4217/18 та 08.08.2019 в адміністративній справі № 127/13736/16-а.
За наведених обставин шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом слід відраховувати з моменту отримання позивачем пенсійних виплат за січень 2014 року, розрахунок та виплату яких, на її думку, зроблено територіальним органом Пенсійного фонду України невірно.
Наведені вище обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства, у зв'язку з чим суд, враховуючи приписи статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху з наданням позивачу часу для усунення зазначених недоліків.
Вказані недоліки повинні бути усунені позивачем у десятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з даним позовом та доказів поважності причин пропуску такого строку.
Враховуючи викладене та керуючись частиною першою статті 169, статтями 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву залишити без руху.
2. Встановити позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
3. Попередити позивача про наслідки недотримання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати (видати) позивачу невідкладно.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Харченко С.В.