25 березня 2021 року № 320/527/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
до суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (01010, м. Київ, вул. Московська 8 корпус 30) в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо надання роз'яснення на заяву позивача від 22.08.2020 №20200822/6;
- зобов'язати відповідача надати позивачу роз'яснення відповідно до заяви від 22.08.2020 №20200822/6 протягом одного місяця від дня набрання рішенням суду законної сили.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства безпідставно не надано роз'яснення на його заяву від 22.08.2020 №20200822/6.
Ухвалою суду від 26.01.2021 відкрито спрощене позовне провадження по справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
22 лютого 2021 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки ним було надано повну та обґрунтовану відповідь на заяву позивача від 22.08.2020 №20200822/6 в межах компетенції та строків, встановлених чинним законодавством України.
11 березня 2021 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач не погодився з думкою відповідача, що викладена у відзиві, та наполягав на задоволенні позовних вимог.
Ухвалою від 25 лютого 2021 року судом було відмовлено у задоволенні клопотання Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про передачу справи на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Позивач 22 серпня 2020 року засобами поштового зв'язку звернувся до відповідача з заявою про надання роз'яснення, в якому просив надати роз'яснення: 1) щодо того, чи може один або декілька акціонерів приватного акціонерного товариства, в порядку реалізації передбачено приписами статті 7 Закону України "Про акціонерні товариства" переважного права, здійснити придбання усіх простих акцій цього товариства, що продаються іншим акціонером цього товариства третій особі, за ціною та на умовах, запропонованих третій особі, з достовірним та належним обґрунтуванням згідно закону такого роз'яснення; 2) чи відповідає вимогам закону зазначене придбання усіх простих акцій такого товариства, що пропонуються третій особі, в тому числі, чи не порушує таке придбання пропорційність згідно частки належних акціонерам такого товариства простих акцій у загальній кількості емітованих таким товариством простих акцій, з належним обґрунтуванням такого роз'яснення, зокрема щодо застосування закону.
Вказане звернення було отримано відповідачем 25 серпня 2020 року, про що свідчить роздруківка з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» (трек номер 0500318220550).
24 вересня 2020 року відповідачем на звернення позивача було сформовано відповідь №26/07/15337, яка була направлена позивачу та отримана ним 30 вересня 2020 року в якій відповідач надав деталізовану інформацію на 8 аркушах на 2 запитання позивача.
Однак позивач вважає, що Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку вчинила протиправну бездіяльність, що виявилась у не наданні позивачеві офіційного роз'яснення, яке б відповідало вимогам закону, на його заяву, що позбавило останнього на отримання документу, як матеріального носія, що містить обґрунтовану інформацію.
Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Закон України «Про звернення громадян» (далі - Закон №393/96-ВР) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до ст. 1 Закону №393/96-ВР, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно із ст.7 Закону №393/96-ВР, звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Частиною 1 статті 20 Закону № 393/96 визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Аналіз зазначених норм права дає підстави зробити висновок, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків, при цьому, таке право кореспондується із обов'язками органів влади здійснити розгляд таких звернень, з урахуванням їх функціональних обов'язків.
Як вбачається із змісту позовних вимог, позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо надання роз'яснення на заяву позивача від 22.08.2020 №20200822/6.
Суд зазначає, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Вказана правова позиція була викладена Верховним Судом в постанові від 17.04.2019 року, справа № 342/158/17.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 22 серпня 2020 року звернувся до відповідача із заявою про надання роз'яснення, яка була отримана відповідачем 25 серпня 2020 року.
Судом встановлено, що відповідь на звернення позивача була надана відповідачем 24 вересня 2020 року за №26/07/15337, тобто у строки, встановлені ст. 20 Закону України «Про звернення громадян».
Відтак суд констатує, що відповідачем були вжиті активні дії, направлені на розгляд заяви позивача у строки, визначені чинним законодавством, за результатами такого розгляду була надана та направлена на адресу позивача відповідь.
За наведених обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку надати ОСОБА_1 роз'яснення відповідно до заяви від 22.08.2020 №20200822/6, то дана позовна вимога є похідною позовною вимогою від позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності, а тому відмова у задоволенні первинної позовної вимоги є підставою для відмови і похідної від неї вимоги.
Крім цього суд звертає увагу також на те, що згідно з п. 18 та 23 ч.2 ст. 7 Закону України «Про Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань розробляє і організовує виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства України, роз'яснює порядок застосування чинного законодавства про цінні папери та акціонерні товариства.
Слід зазначити, що Закон України «Про Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» не містить в собі визначення поняття "роз'яснення", його статус та форму.
Відповідно до даних, що містяться у вільній енциклопедії "Вікіпедія", тлумачення норм права як діяльність складається з 2 основних елементів: З'ясування - з'ясуванні суб'єктом тлумачення змісту правових норм «для себе»; Роз'яснення - не «для себе», а для інших учасників суспільних відносин, коли суб'єкт інтерпретації в усній або письмовій формі виражає своє розуміння дійсного значення відповідних правових норм.
Водночас залежно від суб'єктів права, тлумачення норм права може бути офіційним або неофіційним, може певним чином зобов'язувати чи не зобов'язувати інших суб'єктів права до певної поведінки через зроблені висновки.
Так, право тлумачити нормативні приписи є у всіх, але повноваження органів і посадових осіб, що мають право офіційно роз'яснювати їх сенс, спеціально закріплений у відповідних нормативно-правових актах.
Відтак суд дійшов висновку, що відповідач по справі в межах повноважень має право надавати роз'яснення щодо власного розуміння дійсного значення відповідних правових норм, однак таке роз'яснення не є тлумаченням норм права.
Прикладом офіційного тлумачення чи розуміння окремих положень законодавства є, зокрема, податкові роз'яснення де законодавець чітко передбачив статус "офіційне" та спосіб та/або його форму - виключно у вигляді узагальнюючих податкових роз'яснень.
Дослідивши зміст відповіді відповідача від 24.08.2020 судом встановлено, що у ній останній деталізовано виклав власне розуміння правової норми у формі листа.
Жодних доказів чи нормативно-правового обґрунтування стосовно того, що відповідач повинен був надати роз'яснення на заяву позивача в іншій формі ніж лист матеріали справи не містять.
Також не містить адміністративний позов підстав та доказів на їх підтвердження за яких позивач вважає, що відповідь відповідача є необґрунтована та необ'єктивна.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Однак, позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів, які свідчили б про бездіяльність відповідача при розгляді заяви позивача від 22.08.2020, з урахуванням того, що відповідачем була надана мотивована та належним чином обґрунтована відповідь за №26/07/15337 від 24.09.2020 на заяву позивача у терміни, встановлені ст. 20 Закону України «Про звернення громадян».
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій (рішення) та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку, що встановлені у справі обставини спростовують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, отже у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Відповідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Дата складення рішення суду 25.03.2021.
Суддя Панченко Н.Д.