26 березня 2021 року Справа № 280/9048/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Рабушко Вячеслава Степановича (вул. Шмідта, буд. 13, оф. 7, м. Мелітополь, Запорізька область, 72309) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) та Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про скасування вимог, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
10.12.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Рабушко Вячеслава Степановича, до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач 1, ГУ ДПС у Запорізькій області) та Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач 2, ГУ ДФС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд: скасувати вимоги про сплату боргу недоїмки з ЄСВ від 20.11.2018 №Ф-52449-56 на суму 15819,54 грн., від 19.02.2019 №Ф-52449-56 на суму 18276,72 грн. винесені Головним управлінням ДФС у Запорізькій області, вимоги від 15.11.2019 №Ф-52449-56 на суму 26539,26 грн., від 14.02.2020 №Ф-52449-56 на суму 29293,44 грн., від 19.11.2020 №Ф-52449-56 на суму 35588,74 грн. винесені Головним управлінням ДПС України в Запорізькій області; визнати протиправними дії відповідача з нарахування недоїмки зі сплати ЄСВ, та зобов'язати його виключити запис такого нарахування з особового податкового рахунку позивача у сумі 35588,74 грн.
Також позивачем подана заява про поновлення процесуального строку для оскарження зазначених вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувані вимоги є протиправними та такими, що прийнято в супереч приписів чинного законодавства України. Зазначає, що він підприємницьку діяльність не здійснював та доходу з неї не отримував. Крім того, позивач вказує на те, що у період з 10.02.2017 по 06.05.2019 він був і є найманим працівником за якого єдиний внесок сплачує роботодавець. Позивач вважає, що у спірний період він був застрахованою особою, а відповідно не мав обов'язку подвійно сплачувати єдиний внесок.
Ухвалою від 15.12.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/9048/20, судове засідання призначено на 12.01.2021, без виклику (повідомлення) сторін. Витребувано у відповідачів: розрахунок суми боргу позивача з єдиного внеску та докази обґрунтованості нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску, інформацію про сплачені позивачем (чи податковим агентом за позивача) протягом 2017-2020 року суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податкову звітність позивача (як фізичної особи-підприємця) за період 2017-2019 роки, відомості з інтегрованої картки платника податків - позивача з єдиного внеску та податків (у разі наявності у позивача заборгованості з відповідних зборів та податків). Також, запропоновано відповідачам протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив та документи на його обґрунтування.
Відповідач 1 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 11.01.2021 за вх.№1316. У відзиві відповідач зазначив, що позивач у спірний період обліковувався на податковому обліку у ГУ ДПС у Запорізькій області як фізична особа - підприємець. Посилається на те, що з 2017 року набули чинності зміни, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями. Так, з 2017 року у разі якщо такими платниками податку не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, при цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»). З 01.01.2018 фізичні особи-підприємці, які застосовували загальну систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а також члени фермерських господарств зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»). Зауважує, що позивачем належним чином не виконувались норми ст. 9 цього Закону, а саме єдиний внесок на відповідні рахунки не сплачено, у зв'язку із чим ГУ ДПС у Запорізькій області було сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) за формою та у строки, визначені законодавством. Також посилається на те, що робота за трудовим договором на підприємстві (установі) не перешкоджає позивачу займатися підприємницькою діяльністю. Вважає, що позивач має обов'язок сплати єдиного внеску на загальних підставах відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». На підставі викладеного, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що
20.11.2018 ГУ ДФС у Запорізькій області було складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-52449-56, якою позивача зобов'язано сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 15819,54 грн., яка обліковувалась станом на 31.10.2018 (а.с. 21).
19.02.2019 ГУ ДФС у Запорізькій області було складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-52449-56, якою позивача зобов'язано сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 18276,72 грн., яка обліковувалась станом на 31.01.2019 (а.с. 19).
15.11.2019 ГУ ДПС у Запорізькій області було складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-52449-56, якою позивача зобов'язано сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 26539,26 грн., яка обліковувалась станом на 31.10.2019 (а.с. 17).
14.02.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області було складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-52449-56, якою позивача зобов'язано сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 29293,44 грн., яка обліковувалась станом на 31.01.2020 (а.с. 15).
19.11.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області було складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-52449-56, якою позивача зобов'язано сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 35588,74 грн., яка обліковувалась станом на 31.10.2020 (а.с. 23).
Позивач, вважаючи винесені вимоги протиправними, звернувся з даним позовом до суду.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до ст.1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 1 статті 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
Частиною другою статті 6 Закону №2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).
Суд зауважує, що мета участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.
Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.
В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в період з 10.02.2017 по 06.05.2019 позивач був найманим працівником та працював водієм автотранспортного засобу на ПП «ГСМ-ПЛЮС», що підтверджується відомостей з Трудової книжки позивача НОМЕР_1 (а.с. 12).
Нарахування та сплата єдиного внеску роботодавцем позивача здійснювалась та здійснюються у розмірі встановленому діючим законодавством, з огляду на що, роботодавцем позивача сплата єдиного внеску за останнього, здійснювалась як за найманого працівника.
Таким чином, суд приходить до висновку, що страхувальником-роботодавцем систематично сплачується внесок з заробітної плати позивача.
Суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, а також у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 05 грудня 2019 року (справа №260/358/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 27 лютого 2020 року (справа №0440/5632/18) та інших.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу, та у зв'язку з нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у позивача відсутній обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем.
Також суд звертає увагу, що 01 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №2390-VI, (надалі також - Закон №2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року.
Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення №2390-VI у зв'язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19 травня 2011 року N 3384-VI (надалі також - Закон N 3384-VI) викладено в наступній редакції:
Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Відповідач 1 в наданому відзиві зазначив, що «Відповідно до наявної у ГУ ДПС у Запорізькій області інформації ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 зареєстрований фізичною особою-підприємцем 21.11.1997 року та перебуває на загальній системі оподаткування».
Проте, доказів того, що ОСОБА_1 звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР, відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», відповідачами не надано.
Також, позивачем роздруківку з сайту Міністерства юстиції України, відповідно до якої, фізичних-осіб підприємців з даним РНОКПП не знайдено (а.с. 10).
Судом на офіційному сайті Міністерства юстиції України перевірені дані щодо наявності фізичних осіб-підприємців з РНОКПП НОМЕР_2 , проте з даним РНОКПП фізичних осіб-підприємців не знайдено.
Отже в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).
У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).
Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов'язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов'язань, та правомірність прийняття свого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі №817/149/17, від 29.03.2018 у справі №813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковим для суду при вирішенні даної справи.
Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року по справа №260/81/19 (Провадження № 11-118апп20) «Велика Палата Верховного Суду вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.».
«Велика Палата Верховного Суду також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов'язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.».
Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Враховуючи вищевикладене позивач не має спеціального статусу фізичної особи - підприємця, що в свою чергу б створювало обов'язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок на рівні не нижче мінімального в незалежності від отримання доходу.
Суд вважає, що безпідставне, систематичне винесення контролюючим органом вимог про сплату боргу (недоїмки) щодо позивача, порушує права та інтереси останнього, що вимагає додаткових затрат часу, пов'язаних з підготовкою скарг на рішення контролюючого органу та матеріальних витрат, пов'язаних із сплатою судового збору, відправкою поштової кореспонденції тощо.
В зв'язку з чим, належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача буде виключення з інтегрованої картки платника податків інформації про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного соціального внеску станом на 19.11.2020 (дата винесення останньої оскаржуваної податкової вимоги).
Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин справи дає підстави суду визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 (а.с. 6).
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м.Запоріжжя, 69107; ЄДРПОУ 43143945) та до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м.Запоріжжя, 69107; ЄДРПОУ 39396146) про скасування вимог, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області та Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску станом у сумі 35588,74 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 №Ф-52449-56, якою ОСОБА_1 зобов'язано сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 15819,54 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2019 №Ф-52449-56, якою ОСОБА_1 зобов'язано сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 18276,72 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2019 №Ф-52449-56, якою ОСОБА_1 зобов'язано сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 26539,26 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2020 №Ф-52449-56, якою ОСОБА_1 зобов'язано сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 29293,44 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2020 №Ф-52449-56, якою ОСОБА_1 зобов'язано сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 35588,74 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів шляхом виключення з інтегрованої картки платника податків - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) запису про наявність боргу зі сплати єдиного внеску (недоїмки, штрафу, пені) в сумі 35588,74 грн. станом на 19.11.2020.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривен 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 26.03.2021.
Суддя Р.В. Кисіль