26 березня 2021 року Справа № 280/603/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії,
22.01.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Дев'ятого полку оперативного призначення ім. Героя України лейтенанта Б.Завади національної гвардії України щодо невиплати мені, ОСОБА_1 , грошової компенсації вартості за неотримане речове майна;
стягнути з військової частини НОМЕР_2 Дев'ятого полку оперативного призначення ім. Героя України лейтенанта Б.Завади національної гвардії України мені, на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 13 369,84 грн та середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) за період з 04.04.2020року по день ухвалення судового рішення за цим адміністративним позовом, з розрахунку показника середнього заробітку у розмірі 389,67 грн. у день.
Ухвалою судді від 27.01.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Позивач позовні вимоги обґрунтовуються тим, що станом на день звільнення позивача з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, установою не виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно. В січні 2021 року позивач звернувся з письмовою заявою до відповідача про виплату компенсації вартості речового майна. Проте листом від 19.01.2021 № 3/29/12-118 позивачу було повідомлено, що погашення заборгованості щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби буде проведена після надходження додаткового фінансування. Позивач вважає, що така позиція відповідача суперечить нормам діючого законодавства. Крім того, позивач вважає, що оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно йому не виплачено в день його виключення із списків особового складу, то він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України. Просив позов задовольнити.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , перебував на військовій службі у в/ч НОМЕР_2 Національної гвардії України. Наказом командира військової частини від 03.04.2020 № 70 позивача було виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення. Відповідно до зазначеного наказу позивачу повинні були виплатити грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна у сумі 13369,84 грн., що підтверджується довідкою № 25 від 01.03.2020.
Під час звільнення 03.04.2020 грошову компенсацію замість належних до видачі предметів речового майна за час проходження військової служби позивачу не було виплачено.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.
Листом від 19.01.2021 № 3/29/12-118 відповідач повідомив позивача, що згідно Закону України «Про Національну гвардію України» головним розпорядником коштів є Головне управління Національної гвардії України. Військовою частиною НОМЕР_4 НГУ направлено запит для виділення коштів для виплати позивачу відповідної грошової компенсації. Проте, надходжень від ГУ НГУ не було.
Крім того позивач зазначає, що відповідно до ст.117 КЗпП передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, починаючи з квітня 2020 року позивачу не було сплачено складову заробітної плати, а саме грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-XII), відповідно до статті 1 якого соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1-2 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").
Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017 року за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку № 178.
Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
З вищенаведених законодавчих приписів суд вбачає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 (адміністративне провадження № К/9901/38716/18) та постанові від 23.08.2019 року у справі № 2040/7697/18 (адміністративне провадження №К/9901/16211/19).
З матеріалів справи суд вбачає, що відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 01.03.2020 року № 25 вартість речового майна, що належить до видачі позивачу становить 13369,84 грн.
Проте на момент виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 13369,84 грн.
Отже станом на момент виключення зі списків особового складу за відповідачем обліковувалася заборгованість перед позивачем в сумі 13369,84 грн., яку відповідачем до цього часу виплачено не було.
Посиланням відповідача на відсутність достатнього фінансування як на підставу для невиплати цієї заборгованості, суд вважає безпідставними, оскільки як зазначив Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду с прав людини (рішення "Кечко проти України", "Сук проти України").
Враховуючи викладене суд доходить висновку, що вимога позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майна, стягнення з відповідача на користь позивачу грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 13 369,84 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на користь позивача середнього заробітку за час затримки з розрахунком при звільненні, суд виходить з наступного.
Статтею 116 КзпП України передбачено, зокрема, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей117,237-1 КЗпП України роз'яснив, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
У цьому рішенні Конституційний Суд України також зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
З матеріалів справи судом встановлено, що з позивачем не проведений остаточний розрахунок.
Тобто, відсутня одна з обов'язкових підстав для звернення позивача до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Отже, наведені позовні вимоги є передчасними, а тому у суду відсутні підстави для стягнення з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України середнього заробітку за час затримки з розрахунком при звільненні.
Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Враховуючи те, що позивач є особою, яка звільнена від сплати судового збору, в силу приписів пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, щодо не виплати ОСОБА_1 в зв'язку із звільненням з військової служби грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно у розмірі 13369,84 грн. (тринадцять тисяч триста шістдесят дев'ять гривень 84 коп.).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений 26.03.2021.
Суддя О.В. Конишева