25 березня 2021 рокум. Ужгород№ 260/439/21
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в особі уповноваженого представника ОСОБА_2 (02055, м. Київ, просп. Петра Григоренка, буд. 22/20, оф.440) до Мукачівського прикордонного загону (військова частина 2142) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (89600, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Недецеї, 45, код ЄДРПОУ 14321676) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
05 лютого 2021 року ОСОБА_1 через уповноваженого представника ОСОБА_2 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою просить: 1) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) (Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Недецеї Яноша, 45, Код ЄДРПОУ 14321676) щодо затримки повного розрахунку при звільненні та невиплати ОСОБА_1 всіх грошових коштів які належали йому при звільненні; 2) стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) ( АДРЕСА_2 , Код ЄДРПОУ 14321676) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 09.10.2020 р. по 30.12.2020 р. у сумі 43 589,28 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
02 березня 2021 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
1. Позиції сторін.
Позивач свої позовні вимоги аргументував тим, що Наказом від 31.08.2020 р. № 393-ос, ОСОБА_1 , звільнено з військової служби в запас у зв'язку із закінченням строку контракту, та наказом № 475-ос, виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 (остаточна дата закінчення проходження військової служби - 11.10.2020р.). Однак, станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу (09.10.2020р.), відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошового забезпечення та грошової компенсації вартості за не отримане речове майно. Крім того, Мукачівським прикордонним загоном, не доведено до позивача належні до виплати суми у зв'язку із звільненням. При цьому, відповідно до отриманої позивачем довідки про доходи від №11/9, за грудень 2020 року позивачу нараховано за речове майно 6532,22 грн та усно повідомлено про проведення 30.12.2020 року остаточного розрахунку. Враховуючи викладене, позивач вважає датою остаточного розрахунку при звільненні 30.12.2020р. З урахуванням того, що Мукачівським прикордонним загоном з часу видання наказу про звільнення і до часу виключення із списків особового складу та всіх видів забезпечення частини повністю не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, у тому числі компенсація за не отримане речове майно, то позивач, набув право на стягнення в судовому порядку середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку з 09.10.2020р. по 30.12.2020р. (56 днів), відповідно до Порядку № 100, а тому позивач звернувся до суду за захистом свого, як він вважає порушеного права.
12 березня 2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, згідно якого такий заперечує проти задоволення позову. Так, представник відповідача зазначив, що позивач на момент виключення із списків особового складу частини був поінформований про відсутність асигнувань на даний вид виплат. Повторно щодо виплати компенсації за не отримане речове майно особистого користування ОСОБА_1 після виключення із списків військової частини до дати подачі позову не звертався, відповідно претензій до ІНФОРМАЦІЯ_2 не висував. Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_2 ) не є головним розпорядником бюджетних коштів і здійснює виплати при наявності відповідних кошторисних асигнувань, ними неодноразово направлялися телеграми до головного розпорядника коштів для проведення розрахунку. Крім того, норми статті 117 КЗпП, не поширюються на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями щодо проходження військової служби та виплати грошового забезпечення. Також, листом від 24.07.2013 № 774/13/84-13 Міністерство соціальної політики України роз'яснило, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, КЗпП України не поширюється. Разом з тим, після звільнення в запас фізична особа - платник податку не виконує обов'язків несення служби, дохід у вигляді грошової компенсації за неотримане речове майно включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу платника податку згідно з п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, як інші доходи та оподатковується на загальних підставах.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
2. Обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що 31 серпня 2020 року наказом начальника 27 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 393-ОС звільнено з військової служби за підпунктом “а” (у зв'язку із закінченням строку контракту) пунктом 2 частиною 5 статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас лейтенанта юстиції ОСОБА_1 (3452900738), юрисконсульта групи юридичного забезпечення, без права носіння військової служби, (а.с. 11).
09 жовтня 2020 року наказом начальника 27 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 475-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення: лейтенанта юстиції ОСОБА_1 (3452900738), юрисконсульта групи юридичного забезпечення НОМЕР_3 прикордонного загону. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 11 жовтня 2020 року, (а.с. 12).
09 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся із рапортом до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до якого зазначає, що бажає отримати компенсацію за речове майно та зобов'язується очікувати до моменту її надходження на відповідний рахунок прикордонного загону та проведення оплати Державним казначейством, (а.с. 45).
Відповідно до довідки про доходи від 22 січня 2021 року № 11 ОСОБА_1 нараховано у грудні 2020 року речове майно у сумі 6 532,22 грн, (а.с. 14).
30 грудня 2020 року військовою частиною НОМЕР_2 на картковий рахунок ОСОБА_1 перераховані кошти в сумі 6 434,24 грн, (а.с. 15).
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати грошової компенсації за речове майно при звільненні з військової служби протиправними, звернувся з даним адміністративним позовом до суду для стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 09.10.2020 р. по 30.12.2020 р. у сумі 43 589,28 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
Щодо строків звернення до суду.
Відповідно до статті 122 частини 5 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
11 лютого 2021 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду по справі № 240/532/20 (К/9901/14941/20) відступив від правових позицій викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду та зазначив, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
30 грудня 2020 року військовою частиною НОМЕР_2 на картковий рахунок ОСОБА_1 перераховані кошти в сумі 6 434,24 грн, (а.с. 15).
30 січня 2021 року засобами поштового зв'язку, представником позивача до суду надіслано позовну заяву з додатками, яка надійшла до суду 05 лютого 2021 року.
Відповідно до частини 9 статті 120 КАС України, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Отже, суду відхиляє твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки такий було подано у місячний строк відповідно до ч.5 ст. 122 КАС України.
Що стосується спірних правовідносин по суті.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 (далі - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
За приписами пункту 5 цього ж Порядку довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. <...>
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, суд вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Аналогічна правова позиція ВС у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19.
Судом встановлено, що 09 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся із рапортом до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до якого зазначає, що бажає отримати компенсацію за речове майно та зобов'язується очікувати до моменту її надходження на відповідний рахунок прикордонного загону та проведення оплати Державним казначейством, (а.с. 45).
09 жовтня 2020 року наказом начальника 27 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 475-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення: лейтенанта юстиції ОСОБА_1 (3452900738), юрисконсульта групи юридичного забезпечення НОМЕР_3 прикордонного загону. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 11 жовтня 2020 року, (а.с. 12).
Відповідно до довідки про доходи від 22 січня 2021 року № 11 ОСОБА_1 нараховано у грудні 2020 року речове майно у сумі 6 532,22 грн., (а.с. 14).
30 грудня 2020 року військовою частиною НОМЕР_2 на картковий рахунок ОСОБА_1 перераховані кошти в сумі 6 434,24 грн., (а.с. 15).
Обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, становить 37 772,27 гривень (79 днів*478,13 грн.).
Враховуючи, що недоплачена сума компенсації за неотримане речове майно становить 6 532,22 грн. є майже в шість разів меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 37 772,27 грн., то суд вважає правильним застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Зокрема, істотність частки компенсації за неотримане речове майно в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 6 532,22 грн/37 772,27 грн (сума компенсації за неотримане речове майно /середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,17.
Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 478,13 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,17 х 79 (робочих днів затримки розрахунку) = 6 421,28 грн.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд приходить до висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 6 421,28 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, то суд зазначає, що дана виплата не пов'язана з виконанням позивачем обов'язків служби, а відтак і не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені зазначеним Порядком.
Посилання відповідача, як на підставу правомірності своїх дій, на те, що виплата грошової компенсації за неотримане речове майно здійснюється в межах бюджетних асигнувань, однак, кошти на зазначені цілі не надходили, є безпідставними, позаяк відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для не проведення розрахунку при звільненні та не виплати особі гарантованих виплат.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу своїх дій на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України та зважаючи на доводи адміністративного позову, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, наявність правових підстав для задоволення позову частково з мотивів, що вищезазначені.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України.
Відповідно до частини 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За приписами частин 3, 4 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 7 статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Позивачем було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги від 04 січня 2021 року № 07 з адвокатом Ярусевич Євгенієм Юрійовичем, (а.с. 18-22).
Пункт 5.2 вказаного договору визначає, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються за окремою домовленістю сторін.
Відповідно до пунктів 6.1 - 6.2 договору розмір гонорару та фактичних витрат Адвоката під час надання правової (правничої) допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються в додатках до цього Договору. За домовленістю Сторін оплата правової допомоги може здійснюватись також у вигляді передоплати або авансу.
Порядок обчислення гонорару та проведення розрахунків визначено Додатком № 1 до Договору від 04.01.2021 № 07, відповідно до пунктів 3, 4 якого, оплата гонорара Адвоката за надання правової (правничої) допомоги за даним Договором здійснюється у строк, що не перевищує п'яти банківських днів з дати ухвалення судового рішення. Надання правової (правничої) допомоги підтверджується підписанням сторонами Акту надання правової (правничої) допомоги.
Згідно з актом від 22 березня 2021 року №01/07 про надання правової (правничої) допомоги за Договором від 04.01.2021 № 07, такі становлять 3 тисячі гривень, а саме: складання та направлення до Закарпатського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (27 прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України) щодо затримки повного розрахунку при звільненні та невиплати ОСОБА_1 всіх грошових коштів які належали йому при звільненні та стягнення із Мукачівського прикордонного загону на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 09.10.2020 по 30.12.2020 у сумі 43 589,28 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб ( 3 години).
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу було викладено у позовній заяві, докази (крім доказів оплати послуг адвоката) для вирішення цього клопотання були додані до позовної заяви та клопотання про долучення до матеріалів справи доказів щодо надання професійної правничої допомоги від 24 березня 2021 року.
Судова колегія у постанові Верховного Суду від 21.01.21 р. по справі № 280/2635/20 зазначає, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017р. імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено. Зазначені норми (ст.ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017 року, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Щодо розміру витрат на правничу допомогу слід враховувати таке.
Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому частиною 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 КАС України).
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
У частині 7 статті 134 КАС України вказано, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, колегія суддів в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі №755/9215/15-ц зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначав про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу з предметом позовних вимог та складністю справи.
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи у КАС, суд враховує таке.
Предметом спору у цій справі є стягнення із ІНФОРМАЦІЯ_2 (27 прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 09.10.2020 р. по 30.12.2020 р. у сумі 43 589,28 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, в той час як правничу допомогу адвокатом визначено у розмірі 3 000 грн.
Суд враховує заперечення відповідача щодо неспівмірності розміру судових витрат на правничу допомогу заявленим позовним вимогам, складність справи та наявність численної усталеної судової практики в аналогічних справах, час, вказаний як витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціну позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, і робить висновок про те, що слід відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 1 500 грн, так як саме такий розмір правової допомоги буде співмірним заявленим позовним вимогам на думку суду.
Крім того, відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем при поданні адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 908, 00 грн, що підтверджується квитанцією № 31006131 від 22 лютого 2021 року. (а.с. 46).
Оскільки загальна сума стягнення з відповідача на користь позивача за результатами розгляду справи 43 589,28 грн - 6 421,28 грн = 37 168,00 грн, тобто зменшена (задоволена) судом з 43 589,28 грн. до 6421,28 грн., то судові витрати, що підлягають стягненню з відповідача 908,00 грн х 6 421,28 грн : 43 589,28 грн = 133,76 грн. є сумою судового збору, що має сплатити позивач пропорційно задоволеним вимогам.
Сплачений судовий збір 908,00 грн - 133,76 грн = 774, 25 грн витрат зі сплати судового збору, що підлягають стягненню із відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 90, 134, 139, 229, 242-246, 255 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) щодо затримки повного розрахунку при звільненні та невиплати ОСОБА_1 всіх грошових коштів, які належали йому при звільненні.
3. Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_2 (27 прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 11 жовтня 2020 року по 29 грудня 2020 року у сумі 6 421,28 грн (шість тисяч чотириста двадцять одна гривня, 28 коп.).
4. В решті позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (27 прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України) (Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Недецеї Яноша, 45, Код ЄДРПОУ 14321676) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 774, 25 грн (сімсот сімдесят чотири гривні, 25 коп.) та витрати на правничу допомогу в розмірі 1 500 грн (одна тисяча п'ятсот гривень, 00 коп.)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 25 березня 2021 року.
СуддяТ.В.Скраль