26 березня 2021 року
м. Харків
Справа № 640/16169/17
Провадження № 22-ц/818/1849/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Хорошевського О.М.
Суддів Бурлака І.В., Котелевець А.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Департаменту патрульної поліції на рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2020 року, постановлене суддею Бородіною Н.М., за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України Харківської області про відшкодування шкоди,
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом після уточнення якого просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь на відшкодування моральної шкоди 50000,00 грн та 25000,00 грн на відшкодування матеріальної шкоди.
В обґрунтування позову зазначено, що 08.06.2017 р. екіпаж патрульної поліції м. Харкова в складі Южко О.І., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 прибув за викликом ОСОБА_4 , який намагався поставити паркан на земельній ділянці, що належить позивачу, за адресою АДРЕСА_1 . Цей екіпаж патрульної поліції замість того, що б захистити позивача та його майно, почав відтягувати позивача та говорити, що б позивач та його дружина не перешкоджали захопленню земельної ділянки, в іншому випадки вони будуть затримані, доставлені в Київський відділ поліції та притягнуті до адміністративної відповідальності за статтями 173 і 185 КпАП України. Проте, позивач продовжував стояти та не давав ставити паркан на своїй земельній ділянці. Після чого позивач та його дружина були затримані та доставлені в Київський відділ поліції, де відносно них було складено протоколи за статтями 173,185 КпАП України. Після перебування в якості незаконно затриманих і не законно звинувачених по двом статтям адміністративного кодексу, позивач та його дружина повернулись на свою земельну ділянку, де побачили, що половина земельної ділянки більше їм не належить та відгороджена парканом. Також зазначає, що в 2015 році ОСОБА_5 зверталась до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні її земельною ділянкою. Проте, в подальшому залишила законний спосіб вирішити питання користування земельною ділянкою та стала на злочинний шлях, залучивши до злочинного захвату земельної ділянки екіпаж патрульної поліції. На думку позивача даний екіпаж патрульної поліції у складі ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , порушуючи ст.ст. 364, 365 КК України, стали співучасниками злочину ОСОБА_5 , яка захопила земельну ділянку позивача, не дочекавшись рішення суду за її позовом. Таким чином, вважає, що внаслідок протиправних дій працівників поліції, йому було завдано моральну шкоду та майнову шкоду, яка полягає у відібранні у нього майна (7 соток земельної ділянки та паркану).
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 20.11.2017р. в задоволені позову відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції від 29.01.2018р. рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 05.02.2020р. рішення Київського районного суду м. Харкова від 20.11.2017р. та постанову апеляційного суду Харківської області від 29.01.2018р. скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5000 грн., в решті позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення змінити та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Скарга містить посилання на те, що позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що його притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а тому позовні вимоги є обґрунтованими. Вважає, що сума у 5000,00 грн не відповідає тим душевним стражданням, які він пережив.
Доводів щодо відмови позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у сумі 25000,00 грн апеляційна скарга не містить.
В апеляційній скарзі Департамент патрульної поліції просить рішення скасувати як незаконне та необґрунтоване, та ухвалити нове яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Скарга містить посилання на те, що суд не звернув уваги на доводи відповідача, застосував норми права які не мали бути застосовані. Не врахував відсутність доказів заподіяння моральної шкоди позивачу та порушив вимоги матеріального права.
У відзиві на апеляційну скаргу Державна казначейська служба України просить рішення суду першої інстанції скасувати.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність матеріальної шкоди. При цьому дійшов висновку про наявність спричиненої позивачу незаконними діями працівників патрульної поліції моральної (немайнової) шкоди, однак при визначені її розміру суд виходив з конкретних обставин справи, характеру спричинених йому моральних страждань, які полягали у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв'язку із неправомірним складанням відносно нього протоколів, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, він був вимушений витрачати додатковий час та зусилля для захисту своїх прав, а також виходячи з принципів розумності та справедливості, визначив розмір такої шкоди в сумі 5000 грн.
Судом першої інстанції враховано висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.02.2020р., якою скасовані попередні судові рішення по даній справі, що дії працівників УПП м. Харкова щодо складання відносно позивача протоколів про адміністративне правопорушення, відповідно до п. 4 ч.1 ст. 2 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування якої здійснюється незалежно від вини. Висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність у діях працівників УПП м. Харкова при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, передбачених статтями 173, 185 КУпАП винних дій, є помилковими.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції.
Матеріалами справи встановлено, що згідно постанови по справі про адміністративне правопорушення від 04.06.2019 року, 07.04.2019 року, о 10.25 годині, ОСОБА_7 керував автомобілем марки Хюндай, згідно з протоколом серія НОМЕР_1 від 08 червня 2017 року про адміністративне правопорушення, складеного заступником командира роти 2 батальйону 1 УПП м. Харкова Демченком О. П., 08 червня 2017 року о 15:10 год. ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 здійснював образливе чіпляння до громадян, а саме: ОСОБА_8 , чим порушував громадський порядок і спокій громадян, за що передбачена адміністративна відповідальність за статтею 173 КУпАП.
Постановою Київського районного суду м. Харкова від 31 липня 2017 року провадження у справі № 640/9502/17 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 173 КУпАП закрито за відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення.
У протоколі серія АА № 094955 від 08 червня 2017 року, складеного заступником командира роти 2 батальйону 1 УПП м. Харкова Демченко О. П., зазначено, що 08 червня 2017 року о 15:20 год. ОСОБА_1 в м. Харкові по вул. Хвильового, 23-А здійснював образливе чіпляння до громадян, а саме: ОСОБА_8 , на законну вимогу інспектора ОСОБА_3 припинити правопорушення не відреагував та продовжив вчиняти протиправні дії, тобто вчинив злісну непокору законній вимозі поліцейського, за що передбачене адміністративна відповідальність за статтею 185 КУпАП.
Постановою Київського районного суду м. Харкова від 31 липня 2017 року провадження у справі № 640/9502/17 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею185 КУпАП закрито за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, ОСОБА_1 було незаконно притягнуто до адміністративної відповідальності.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 цього Кодексу).
Оскільки підставою для відшкодування шкоди позивачу є встановлена преюдиційним судовим рішенням закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу, то відсутні спеціальні підстави для застосування ст. 1176 ЦК України.
Таким чином, шкода, завдана позивачу незаконними рішеннями та бездіяльністю посадовими особами органу державної влади (відповідачів) при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 25 червня 2018 року, провадження № 61-496св18, від 11 липня 2018 року, провадження № 61-14157св18, від 25 липня 2018 року, провадження № 61-2986св18, що у встановленому законом порядку не спростовується відповідачами.
Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Частиною першою вказаної статті визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Пунктами 3 та 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При цьому, судова колегія відзначає, що в рішенні ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Отже, судова колегія звертає увагу, що обставинами, які безумовно вплинули на заподіяння позивачу моральної шкоди, яка полягає у понесених ним моральних (душевних) страждань є зокрема доведення своєї невинуватості, відчуття несправедливості, викликане постановленням незаконної постанови про притягнення до відповідальності, витрати зусиль спрямованих на захист своїх прав і свобод.
Таким чином, наявність моральної шкоди, протиправність дій заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями заподіювача встановлених під час розгляду справи не спростовано відповідачами.
Аналізуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини можна зробити висновок, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Надавши оцінку наданим сторонами доказам та врахувавши висновки, що містяться у постанові Верховного суду у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року ухваленим у цій справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вимог про відшкодування немайнової шкоди, спричиненої позивачу.
Зважаючи на доведеність факту, відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, враховуючи вимоги розумності, добросовісності, виваженості, справедливості, а також встановлення розміру моральної шкоди, судова колегія погоджується з розміром визначеним судом першої інстанції щодо стягнення 5000,00 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням останнього до адміністративної відповідальності.
Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, тому судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ,375, 381-384 ЦПК України, суд-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий О.М. Хорошевський
Судді І.В. Бурлака
А.В. Котелевець
Повне судове рішення складено 26 березня 2021 року.