Справа №644/1676/21 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1723/21
Категорія: ч.3 ст.187 КК України
22 березня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові судове провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 04 березня 2021 року, -
Цією ухвалою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , 1988 року народження на 60 діб, до 02 травня 2021 року.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначив, що тримається під вартою з 08 січня 2021 року і на його думку сторона обвинувачення навмисно затягує розгляд цього кримінального провадження. Зауважив, що стороною обвинувачення не було надано суду доказів його вини у вчиненні інкримінованого правопорушення; досудове розслідування було проведено з порушеннями, зокрема проведення впізнання, під час якого потерпіла вказувала на іншу людину. Відзначив, що за спричинення йому тілесних ушкоджень співробітниками правоохоронних органів, щодо останніх розпочато досудове розслідування. Указав, що стороною обвинувачення не було також надано суду жодних доказів на підтвердження заявлених у клопотанні ризиків. Наголосив, що має постійне місце проживання; міцні соціальні зв'язки; працює відповідно до трудового договору; ніяких грошових рахунків та нерухомості у інших державах не має. Вважає, що запобіжний захід у виді домашнього арешту в достатній мірі забезпечить необхідний контроль за його поведінкою та місцем знаходження, а також дасть можливість матеріального забезпечення для подальшої реалізації його права на захист. Просить змінити запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт.
Обвинувачений, захисник та прокурор будучи повідомленні належним чином про дату, час та місце судового засідання, заяв чи клопотань про їх особисту участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не надали, а тому апеляційний розгляд проводився за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 12 років, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу та з проникненням до житла, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілої.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання обвинуваченого ОСОБА_6 на недоведеності існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Крім того, відповідно до матеріалів провадження обвинувачений ОСОБА_6 раніше судимий за вчинення корисливих злочинів, офіційно не працює, тобто не має постійного джерела доходу, що додатково підтверджує наявність ризику, що останній може вчинити новий злочин.
Щодо доводів обвинуваченого ОСОБА_6 про відсутність в матеріалах провадження його вини, а також допущені під час досудового розслідуванні порушення, колегія суддів не бере до уваги, оскільки зазначені обставини, повинні бути оцінені судом при ухвалені остаточного рішення у цьому кримінальному провадженні.
Посилання обвинуваченого на наявність у нього постійного місця проживання, а також відсутність грошових коштів та нерухомості у інших державах, в даному конкретному випадку недостатньо свідчить про належне виконання обвинуваченим своїх процесуальних прав та обов'язків, в разі обрання щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Що стосується посилання обвинуваченого на наявність у нього міцних соціальних зав'язків та роботи, колегія суддів сприймає критично, оскільки матеріали провадження таких даних не містять і стороною захисту таких даних суду апеляційної інстанції не надано.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_6 його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 та відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 04 березня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: