ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.03.2021Справа № 910/14422/15
За позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" - Кадирова В. В. (правонаступником якого у частині стягнення заборгованості є Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер Вей Капітал")
до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 1) Національний банк України, 2) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; на стороні відповідача: 3) ОСОБА_1 , 4) ОСОБА_2 , 5) ОСОБА_3 , 6) ОСОБА_4 ,7) ОСОБА_5 , 8) ОСОБА_6 , 9) ОСОБА_7 ; 10) ОСОБА_8
про стягнення коштів.
Головуючий суддя Сташків Р.Б.,
Судді: Привалов А.І.,
Пінчук В.І.
Секретар судового засідання Лук'янчук Д.Ю.
Представники сторін:
від позивача - Скворцова В.О.;
від відповідача - Собко О.В., Малярчук Ю.Б.;
від третьої особи-1, 2, 4, 5, 6, 8 - не з'явилися;
від третьої особи- 3, 7, 9 - Гук О.О. ;
від третьої особи-10 - Криштак О.О.
На розгляді Господарського суду міста Києва знаходиться указана справа №910/14422/15 у межах якої Позивач звернувся з позовом до Відповідача про стягнення 106667793,39 грн. заборгованості за договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390 від 29.08.2013 та додаткових договорів до нього, з яких 79870000 грн. заборгованості за простроченим кредитом, 14096507,95 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 7247381,92 грн. заборгованості за простроченими процентами, 661703,52 грн. пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів та 4792200 грн. штрафу за неналежне виконання зобов'язання. Вимоги позову мотивовані непогашенням Відповідачем боргу за договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390 від 29.08.2013.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2019, залишеною в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 та постановою Верховного Суду від 31.03.2020, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Фінгруп Фактор" про заміну позивача, Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" правонаступником задоволено частково, замінено позивача, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Фінгруп Фактор" в частині стягнення заборгованості за позовом в сумі 106667793,39 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2021 замінено позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Фінгруп Фактор" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер Вей Капітал" в частині стягнення заборгованості за позовом в сумі 270969561,88 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2021 прийнято заяву ТОВ "Інтер Вей Капітал" про збільшення розміру позовних вимог, останній просив стягнути з Відповідача 79870000 грн. заборгованості за простроченим кредитом, 20048464,11 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 110286246,70 грн. заборгованості за простроченими процентами, 2647790,03 грн. пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів, 59103800 грн. штрафу за неналежне виконання зобов'язання, 15000658,50 грн. 3 % річних, 139800,95 грн. інфляційних втрат за простроченими процентами, 999993,11 грн. пені за несвоєчасне погашення процентів, 92169980 грн. інфляційних втрат за простроченим кредитом.
Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався, зокрема, на те, що заборгованість за кредитним договором є погашеною за рахунок поручителів; до нового Позивача не перейшло право вимоги за кредитним договором та обов'язок зі сплати Відповідачем заборгованості не настав, оскільки фактично новий Позивач уклав з попереднім кредитором договір факторингу, однак не звертався до Відповідача з повідомленням про відступлення за ним права вимоги; новий Позивач не поніс жодних додаткових витрат та збитків, як кредитор за кредитним договором, а тому нарахування ним компенсаційних виплат є неправомірним; просив зменшити розмір трьох процентів річних за відсутності вини в простроченні боргу, а також не нараховувати санкції у період, коли фактично заборгованість була погашена поручителями.
Представник третіх осіб 3, 7, 9 наголошував на тому, що наказ Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання укладених між Банком та третіми особами 3, 7, 9 договорів поруки нікчемними є незаконним, відповідні договори поруки є дійсними та за ними здійснювалося погашення заборгованості Відповідача за кредитним договором. При цьому, грошові кошти поручителі вносили на відповідні депозитні рахунки готівковими коштами, однак повернення Банком грошових коштів на рахунки третіх осіб не здійснено належним чином.
Представник третьої особи-10 також зауважував на дійсності договорів поруки та неналежному поверненню Банком грошових коштів третім особам шляхом їх зарахування на кореспондентські рахунки, номера яких не відповідають відкритим на ім'я третіх осіб рахунків.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
29.08.2013 між ПАТ "Дельта Банк", як кредитором, та ПАТ "Укргазвидобування", як позичальником, укладено договір кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 (далі разом із додатковими договорами - Кредитний договір), за умовами якого кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Надання кредиту здійснюється окремими частинами (траншами), на умовах, визначених кредитним договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 79870000,00 грн., зі сплатою плати за користування кредитом 24 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 31.12.2014 включно. Повернення кредиту здійснюється не пізніше кінцевого терміну погашення заборгованості за кредитом, вказаним у пунктах 1.1.1 договору (пункти 1.1.1, 1.1.2 Кредитного договору в редакції додаткового договору від 28.11.2014 № 4).
За умовами пункту 1.2 Кредитного договору кредит надається позичальнику для поповнення обігових коштів, рефінансування поточної заборгованості.
Відповідно до пунктів 2.1 - 2.3 Кредитного договору видача кредиту на цілі, визначені пунктом 1.2 Кредитного договору, на рахунок № НОМЕР_1 здійснюється згідно з письмовими заявами позичальника. Моментом (днем) надання кредиту (траншу) вважається день надання кредиту (траншу) з позичкового рахунку позичальника в повній або частковій (транш) сумі кредиту. Моментом (днем) повернення кредиту (траншу) вважається день зарахування на відповідні рахунки кредитора: суми кредиту (траншу), процентів, комісії та можливих штрафних санкцій, визначених кредитним договором, якщо інше не випливає з умов кредитного договору.
Пунктом 2.6 Кредитного договору визначено, що нарахування процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті кредиту щомісячно, в останній робочий день поточного місяця, за фактичну кількість днів користування кредитом (траншем) в періоді (28-29-30-31/365). При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту (траншу).
Згідно з пунктом 2.7 Кредитного договору (у редакції додаткового договору від 01.12.2014 № 5) сплата процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті наданого кредиту (траншу) щомісячно, не пізніше 16 числа в грудні 2014 року, в інші місяці - не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі на рахунок кредитора.
Відповідно до підпунктів 3.3.4, 3.3.5 Кредитного договору позичальник зобов'язаний протягом строку використання кредиту сплачувати проценти за їх використання, комісії в порядку, визначеному кредитним договором; повернути кредитору у повному обсязі кредит зі сплатою процентів та комісій кредитора, та можливих штрафних санкцій, у терміни, визначені договором.
У випадку прострочення позичальником строків сплати процентів, комісій, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення. У випадку порушення позичальником вимог підпунктів 3.3.1 - 3.3.5, 3.3.8 пункту 3.3 договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 1% від суми кредиту, визначеного пунктом 1.1 договору (150000000 грн.), за кожний випадок порушення (пункти 4.1, 4.2 Кредитного договору).
Відповідно до пункту 4.3 Кредитного договору у випадку невиконання позичальником зобов'язань, визначених пунктом 3.3 договору, протягом більше 10 календарних днів від дня закінчення строку, встановленого для їх виконання договором, на одинадцятий календарний день строк користування кредитом вважається таким, що закінчився та, відповідно, позичальник зобов'язаний погасити наявну заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості позичальника за цим договором дія цього договору припиняється. Виконання позичальником даного обов'язку не потребує від кредитора надіслання жодних попередніх письмових повідомлень та/або вимог до позичальника.
Згідно з пунктом 8.3 Кредитного договору він набирає чинності з дати укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за кредитним договором.
Додатковим договором від 07.08.2014 № 1 до Кредитного договору сторони погодили не застосовувати до позичальника пеню за невиконання зобов'язань по договору, передбачену умовами пункту 4.1 договору, за період з 29.08.2013 до дати укладення цього додаткового договору. Крім того сторони домовились, що позичальник за порушення пунктів 3.3.4, 3.3.5 договору (у період з 12.03.2014 по 28.03.2014, з 11.04.2014 по 18.04.2014, з 13.05.2014 по 14.05.2014, з 11.06.2014 по 11.06.2014, з 29.07.2014 по 07.08.2014) зобов'язаний у строк до 05.09.2014 сплатити штраф у розмірі 0,8 % від суми кредиту, визначеного в пункті 1.1 договору. Сторони також домовились, що у випадку виконання позичальником у строк до 05.09.2014 умов пункту 5 цього додаткового договору, кредитор не застосовує до позичальника штраф у розмірі, який передбачений пунктом 4.2 договору.
За умовами додаткового договору від 28.11.2014 № 4 до Кредитного договору сторони домовились не застосовувати до позичальника передбачені договором штрафні санкції за невиконання позичальником пунктами 3.3.4, 3.3.5 у період з 07.08.2014 по 28.11.2014.
30.08.2013 на виконання умов Кредитного договору Позивач надав Відповідачу кредитні кошти на суму 150000000 грн, що підтверджується банківською випискою з рахунку позичальника, з яких останній заборгував 79870000 грн.
У забезпечення виконання зобов'язань Відповідача за Кредитним договором між Позивачем та ОСОБА_1 укладено договір поруки від 28.11.2014 № П 30019775-4, за яким загальний обсяг відповідальності поручителя за цим договором не може перевищувати еквівалент 12000000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника.
Постановою Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 761/23379/15-ц рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15.03.2016 у справі № 761/23379/15-ц скасовано, у задоволенні позову ПАТ «Укргазвидобування» до ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним відмовлено.
Крім того, 28.11.2014 між Позивачем та ОСОБА_3 укладено договір поруки № П 2022390-15, у забезпечення виконання зобов'язань Відповідача за Кредитним договором. Загальний обсяг відповідальності поручителя, що не може перевищувати еквівалент 9000000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника.
Також, 28.11.2014 між Позивачем та ОСОБА_4 укладено договір поруки № П 30019775-3, яким забезпечено виконання зобов'язань Відповідача за Кредитним договором, та передбачено загальний обсяг відповідальності поручителя, що не може перевищувати еквівалент 8200000,00 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника.
28.11.2014 Позивачем та ОСОБА_5 укладено договір поруки № П 30019775-13 щодо забезпечення виконання зобов'язань Відповідача за Кредитним договором. Загальний обсяг відповідальності поручителя, що не може перевищувати еквівалент 7000000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва у справі №753/14155/15-ц за позовом ПАТ «Укргазвидобування» до ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним призначено технічну експертизу давності договору поруки від 28.11.2014 № П 30019775-13. У подальшому, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 28.02.2020 у справі №753/14155/15-ц провадження зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі №761/21994/15.
Крім того, 28.11.2014 між Позивачем та ОСОБА_6 укладено договір поруки № П 30019775-15 у забезпечення виконання зобов'язань Відповідача за Кредитним договором. Загальний обсяг відповідальності поручителя, що не може перевищувати еквівалент 5000000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника.
28.11.2014 Позивачем та ОСОБА_7 укладено договір поруки № П 2022390-6, яким забезпечено виконання зобов'язань Відповідача за Кредитним договором, та передбачено загальний обсяг відповідальності поручителя, що не може перевищувати еквівалент 40500000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29.01.2020 у справі № 761/15763/15-ц провадження за позовом ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» про стягнення коштів закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Постановою Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 761/22001/15-ц за позовом ПАТ «Укргазвидобування» до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору поруки від 28.11.2014 № П2022390-6 скасовано рішення Апеляційного суду м. Києва від 22.11.2017 та залишено в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28.07.2017, яким відмовлено в задоволенні позову.
Також 28.11.2014 Позивачем та ОСОБА_10 укладено договір поруки № П 2022390-15 у забезпечення виконання зобов'язань Відповідача за Кредитним договором. Загальний обсяг відповідальності поручителя, що не може перевищувати еквівалент 1200000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника.
30.04.2015 між ОСОБА_10 (первісний кредитор) та ОСОБА_2 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор передає новому кредитору належне йому право вимоги до ПАТ «Укргазвидобування» щодо сплати 12000000 грн., яке виникло у зв'язку з виконанням первісним кредитором, як поручителем за договором поруки від 28.11.2014 № П2022390, забезпечених згідно з його умовами зобов'язань ПАТ «Укргазвидобування» за договором кредитної лінії від 29.08.2013 № ВКЛ-2022390/1 з урахуванням додаткових договорів.
ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» про стягнення з відповідача на його користь заборгованості за договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390 від 29.08.2013 в розмірі 12 000 000 грн., пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у розмірі 611 506,85 грн., штрафу за порушення умов договору у розмірі 1 597 400 грн., три відсотки річних у розмірі 30 757,34 грн., процентів за користування чужими коштами у розмірі 305 753,42 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2018 року в якості позивача залучено ОСОБА_8 .
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 27.07.2018 у справі № 761/15838/15-ц зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_8 до ПАТ «Укргазвидобування», треті особи: ОСОБА_10 , ПАТ «Дельта Банк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про стягнення заборгованості за договором до набрання законної сили рішення у справі за позовом ПАТ «Укргазвидобування» до ОСОБА_10 , ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним договору поруки.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.08.2018 у справі № 757/27946/15-ц, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 12.12.2018, призначено судово-технічну експертизу давності договору поруки від 28.11.2014 № П2022390-8.
Відповідно до наявних у матеріалах справи листів Банк звертався до поручителів з повідомленнями щодо здійснення договірного списання в рахунок погашення заборгованості Відповідача за Кредитним договором.
На підставі постанови Правління Національного банку України № 150 від 02.03.2015 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 51 від 02.03.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В.
02.10.2015 виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким з 05.10.2015 по 04.10.2017 розпочато процедуру ліквідації АТ "Дельта Банк", призначено уповноваженою особою фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк" Кадирову В.В.
20.02.2017 виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 619 "Про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора", яким продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ "Дельта банк" Кадирова В.В. на два роки до 04.10.2019.
30.03.2015 Відповідач звернувся до Позивача з листом № 2/2-014-1800 щодо списання грошових коштів у розмірі 237399621,01 грн. з поручителів у рахунок погашення боргу Відповідача за Кредитним договором.
Протоколом № 1 від 29.04.2015 засідання комісії АТ "Дельта Банк" з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями виявлено, що Договори поруки від 28.11.2014 № П 30019775-4, № П 2022390-15, № П 30019775-3, № П 30019775-13, № П 30019775-15, № П 2022390-6, № П 2022390-15 є нікчемними на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", про що було повідомлено фізичних осіб-поручителів.
На виконання наказу уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Банку № 309 від 07.05.2015 застосовано наслідки нікчемності Договорів поруки від 28.11.2014 шляхом повернення поручителям коштів, списаних з їх рахунків у рахунок погашення заборгованості Відповідача перед Позивачем, на відкриті рахунки фізичних осіб-поручителів.
14.05.2015 Банк повернув поручителям списані в порядку договірного списання 19.02.2015 та 20.02.2015 з депозитних рахунків фізичних осіб грошові кошти в рахунок погашення заборгованості Відповідача за Кредитним договором, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по особовим рахункам.
У подальшому, за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2019-01-28-000102-b від 26.03.2019, ПАТ "Дельта Банк", як Банк, та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор", як Новий, кредитор уклали договір про відступлення прав вимоги № 1295/К (далі Договір), в п. 1 якого погодили, що за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у Додатку № 1 до цього Договору, надалі за тексом - Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 до цього Договору, надалі за текстом - "Основні договори", надалі за текстом - Права вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.
З Додатку 1 до Договору слідує, що за вказаним договором Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" набуло право вимоги, серед іншого, за договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390 від 29.08.2013 на загальну суму 174465828,83 грн., з яких 79870000 грн. - заборгованість по кредиту, 82189512,41 грн. - заборгованості по нарахованим відсоткам за користування кредитом, 12406316,42 грн. - санкцій (штраф, пеня, тощо), а предметом спору у даній справі є стягнення суми 106667793,39 грн. за договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390 від 29.08.2013 та додаткових договорів до нього, з яких 79870000 грн. заборгованості за простроченим кредитом, 14096507,95 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 7247381,92 грн. заборгованості за простроченими процентами, 661703,52 грн. пені за несвоєчасне повернення нарахованих процентів та 4792200 грн. штрафу за неналежне виконання зобов'язання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 у справі № 910/14422/15 задоволено частково заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Фінгруп Фактор» та замінено позивача, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» компанія Фінгруп Фактор» у частині стягнення заборгованості за позовом в сумі 106667793,39 грн.
Дана ухвала суду залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 та постановою Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 910/14422/15.
Надалі, 01.02.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор", як Первісний кредитор, та Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер Вей Капітал", як Новий кредитор, уклали договір про відступлення прав вимоги № В01/02, в порядку та на умовах якого Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває належне Первісному кредитору право вимоги до позичальників та/або заставодавця (іпотекодавця) та/або поручителя, включаючи права вимоги до правонаступників Боржника, спадкоємців Боржника, або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржника за Договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390 від 29.08.2013 з урахуванням усіх змін, доповнень та додатків до нього, та/або за Договором застави майнових прав № ВКЛ-2022390/S-1 від 29.08.2013 з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до нього. Новий кредитор сплачує Первісному кредитору за Право вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.
Відповідно до п. 2 Договору, за цим Договором Новий кредитор в день укладення цього Договору набуває усі права кредитора за Основним договором (Договір кредитної лінії №ВКЛ-2022390 від 29.08.2013) та Договором забезпечення (Договір застави майнових прав № ВКЛ-2022390/S-1 від 29.08.2013) з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них.
Згідно з п. 4 Договору Сторони домовились, що за відступлення права вимоги за Основним договором, відповідно до цього Договору Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошові кошти у сумі 70000000 грн., надалі за текстом - Ціна відступлення, у строк до 31.12.2022 року.
Відповідно до п. 14 Договору цей Договір набуває чинності з дати його підписання Сторонами і скріплення відтисками печаток Сторін. Будь-які зміни та доповнення до цього Договору є чинними за умови їх підписання Сторонами і скріплення відтисками печаток Сторін.
Докази визнання недійсним Договору про відступлення прав вимоги № В01/02 від 01.02.2021 або розірвання його у встановленому законом порядку в матеріалах справи відсутні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2021 замінено позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Фінгруп Фактор його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер Вей Капітал" у частині стягнення заборгованості за позовом в сумі 270969561,88 грн.
З урахуванням прийнятої судом на підставі ухвали від 15.03.2021 заяви нового Позивача про збільшення розміру позовних вимог, останній просив стягнути з Відповідача 79870000 грн. заборгованості за простроченим кредитом, 20048464,11 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 110286246,70 грн. заборгованості за простроченими процентами, 2647790,03 грн. пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів, 59103800 грн. штрафу за неналежне виконання зобов'язання, 15000658,50 грн. 3 % річних, 139800,95 грн. інфляційних втрат за простроченими процентами, 999993,11 грн. пені за несвоєчасне погашення процентів, 92169980,00 грн. інфляційних втрат за простроченим кредитом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Проте Відповідач, усупереч ст.ст. 525, 526, 530, 629, 1049, 1054 ЦК України та ст. 193 ГК України належним чином не виконав умови Договору, внаслідок чого за Відповідачем рахується та є непогашеною на даний час заборгованість за кредитом у розмірі 79870000 грн.
Також суд визнає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимогу про стягнення пені на несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 20048464,11 грн. за період з 01.01.2015 по 30.06.2015 на підставі п. 4.1 кредитного договору та ст.ст. 546, 549 ЦК України.
У постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відтак зі спливом строку кредитування припиняється право позикодавця нараховувати проценти за кредитом.
Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Ураховуючи викладене, нараховані Позивачем прострочені відсотки за користування кредитом у розмірі 110286246,70 грн. за період з 01.01.2015 по 01.10.2020 стягненню не підлягають, оскільки їх нарахування здійснено після спливу строку кредитування - 31.12.2014.
Таким чином, у зв'язку з відсутністю підстав для стягнення прострочених відсотків за користування кредитом також не підлягають стягненню, як похідні вимоги, нараховані на такі відсотки: штраф за несплату процентів 59103800 грн., пеня на проценти за період з 01.01.2015 по 30.06.2015 у розмірі 2647790,03 грн., пеня на проценти за період з 01.11.2019 по 01.11.2020 у розмірі 999993,11 грн., 3% річних на проценти у розмірі 269566,98 грн. за період 2015-2016 роки та інфляційні втрати на проценти у розмірі 139800,95 грн. за період 2015-2016 роки.
Одночасно, щодо заявлених Позивачем у заяві про збільшення позовних вимог до стягнення 3% річних на суму кредиту в розмірі 14731091,51 грн. та інфляційних втрат на суму кредиту в розмірі 92169980 грн., суд зауважує наступне.
Зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Така правова позиція сформульована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19.
Суд зауважує, що виходячи з вимог ст. 512, 514 ЦК України, у разі заміни кредитора шляхом відступлення права вимоги до нового кредитора переходить, якщо інше не передбачено договором, весь обсяг прав первісного кредитора, тобто не тільки саме право вимоги, але і можливість використати засоби його забезпечення, в разі якщо це передбачено в цьому зобов'язанні (стягнення неустойки, тощо).
Отже, заперечення Відповідача про те, що новий Позивач не поніс жодних додаткових витрат за отриманим правом вимоги за кредитним зобов'язанням, зокрема збитків від інфляції, не відповідає загальним положенням щодо заміни кредитора в зобов'язанні. При цьому, суд наголошує, що вимога про сплату інфляційних та річних процентів має додатковий до основного зобов'язання характер, а відтак новий Позивач разом із правом вимоги за кредитом отримує й право на вказані акцесорні вимоги.
Поряд із цим, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення 3 % річних, про що заявляв Відповідач, оскільки за ч. 3 ст. 551 ЦК України за рішенням суду може бути зменшений лише розмір неустойки.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 13.11.2019 у справі № 922/30959/18.
Судом перевірено наданий Позивачем розрахунок вищевказаних сум, визнано розрахунки Позивача обґрунтованим та арифметично правильними, а відтак, заявлені позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Приймаючи до уваги викладені в постанові Вищого господарського суду України від 09.08.2017 у даній справі висновки, що слугували підставою для направлення справи на новий розгляд, а також розглядаючи заперечення Відповідача щодо погашення заборгованості за кредитом внаслідок списання Банком грошових коштів з поручителів, що виступають третіми особами в даній справі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.
За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виявляються правочини, які є нікчемними на підставі закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі закону (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №819/353/16.
Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання наказу уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Банку № 309 від 07.05.2015 застосовано наслідки нікчемності укладених з третіми особами в цій справі договорів поруки від 28.11.2014 шляхом повернення 14.05.2015 на відкриті рахунки фізичних осіб-поручителів коштів, списаних 19.02.2015 та 20.02.2015 у порядку договірного списання з їх рахунків у рахунок погашення заборгованості Відповідача перед Позивачем.
При цьому, за умовами визначення суб'єктів повернення грошових коштів відмінність самих номерів рахунків, на які поверталися кошти, зокрема використання транзитних рахунків, не спростовують факту повернення грошових коштів внаслідок застосування наслідків нікчемності правочинів. Наведене також спростовує відповідні заперечення третьої особи-10 щодо зарахування коштів на кореспондентський рахунок, оскільки самостійне визначення Банком нумерації рахунку відповідає обліковій політиці банку для здійснення банківських операцій.
Використання банками транзитних рахунків для обліку платежів на час до перерахування їх за призначенням згідно з нормативно-правовими актами або договорами передбачено положеннями чинної на той час Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України (у редакції від 22.07.2014).
Поряд із цим, на підставі постанов Правління №560/БТ від 11.09.2014 «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та №692/БТ від 30.10.2014 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних» Банку заборонялося використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки, а було зобов'язано здійснювати останні виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ.
Поняття консолідованого кореспондентського рахунку закріплено в Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ від 16.08.2006 №320, за яким консолідований кореспондентський рахунок - це кореспондентський рахунок, що відкритий у Національному банку і на якому об'єднані кошти банку та його філій для роботи банку у системі електронних платежів за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.
Таким чином, з урахуванням обмежень, встановлених Постановою Правління НБУ №560/БТ від 11.09.2014, саме з цього рахунку мали списуватись кошти під час проведення транзакцій з перерахування коштів з рахунків клієнтів банку, і саме на цьому рахунку кошти мали б відображатись у разі їх реального надходження.
На кореспондентському рахунку відображаються фактичні надходження і видатки грошових коштів з/на рахунок банку. Тобто, всі кошти, які надходять на користь Банку та його клієнтів, зараховуються на кореспондентський рахунок банку в НБУ; для обліку коштів, які надходять на користь клієнтів, банк відкриває на своєму балансі аналітичні рахунки балансових рахунків (поточні рахунки) тощо.
Отже, оскільки матеріали справи містять документальне відображення обліку фінансових операцій з повернення Банком грошових коштів фізичним особам, що виступали поручителями за зобов'язаннями Відповідача за договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390 від 29.08.2013, підстави вважати припиненим зобов'язання Відповідача за кредитним договором відсутні.
Виходячи з наведеного, суд критично оцінює заперечення Відповідача з приводу того, що в період з 19.02.2015 та 20.02.2015 по 14.05.2015 останній фактично не здійснював користування кредитними коштами, оскільки погашення кредитної заборгованості відбувалося не за рахунок коштів Відповідача, а за рахунок поручителів, та внаслідок застосування наслідків нікчемності укладених з поручителями договорів, заборгованість Відповідача не є припиненою.
Більш того, за положеннями ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Судом також розглянуті твердження Відповідача про те, що укладений між новим Позивачем та ТОВ «Фінансова компанія «Фінгруп Фактор» договір від 01.02.2021 № В01/02 є за своєю правовою природою договором факторингу, а відтак оскільки новий Позивач не звертався до Відповідача з письмовим повідомленням про відступлення права вимоги строк платежу для Відповідача згідно з ч. 1 ст. 1082 ЦК України не настав.
Із матеріалів справи вбачається, що новий Позивач у справі направляв засобами поштового зв'язку Відповідачу повідомлення від 01.02.2021 № 01-02 щодо відступлення права вимоги на підставі договору від 01.02.2021 № В01/02, що спростовує відповідні твердження Відповідача про не настання строку для виконання обов'язку з оплати.
Крім того, відповідний договір від 01.02.2021 № В01/02 за положеннями статті 204 ЦК України підпадає під презумпцію правомірності правочину, та доказів визнання такого договору в установленому законом порядку недійсним матеріали справи не містять.
Інші доводи учасників справи судом розглянуті, проте на результат вирішення спору не вплинули. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін відповідно до статті 129 ГПК України на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Щодо розподілу судового збору, сплаченого ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінгруп Фактор», суд дійшов висновку про його пропорційне стягнення з Відповідача, виходячи з розміру заявлених вимог попередніми позивачами та сум, присуджених даним рішенням до стягнення з Відповідача.
При цьому, суд ураховував правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 27.03.2019 у справі № 910/386/17, відповідно до якої сплата судового збору не є зобов'язанням, а тому не може бути предметом відступлення права вимоги.
Керуючись статтями ст.ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, ідентифікаційний код 30019775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Вей Капітал" (01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, 44-Г, ідентифікаційний код 40890026) 79870000 (сімдесят дев'ять мільйонів вісімсот сімдесят тисяч) грн. основного боргу за тілом кредиту, 20048464 (двадцять мільйонів сорок вісім тисяч чотириста шістдесят чотири) грн. 11 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 14731091 (чотирнадцять мільйонів сімсот тридцять одну тисячу дев'яносто одну) грн. 51 коп. трьох процентів річних, 92169980 (дев'яносто два мільйона сто шістдесят дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят) грн. інфляційних втрат, 31980 (тридцять одну тисячу дев'ятсот вісімдесят) грн. 14 коп. судового збору.
Стягнути з Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, ідентифікаційний код 30019775) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б; ідентифікаційний код 34047020) 390348 (триста дев'яносто тисяч триста сорок вісім) грн. 69 коп. судового збору.
Стягнути з Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, ідентифікаційний код 30019775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінгруп Фактор» 107890 (сто сім тисяч вісімсот дев'яносто) грн. 35 коп. судового збору.
У решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 25.03.2021.
Головуючий суддя Р.Б. Сташків
Суддя А.І. Привалов
Суддя В.І. Пінчук