Провадження № 22-ц/803/3790/21 Справа № 201/8926/20 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О.С. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
26 березня 2021 рокуколегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 13 січня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, мотивуючи його тим, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 04 серпня 2012 року.
Вказувала, що у даному шлюбі у них народились двоє дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з нею за адресою її реєстрації.
Зазначала, що 08 вересня 2020 року вона звернулась до суду із позовом про розірвання шлюбу та сама забезпечити дітей вона не в змозі,
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 повинен приймати участь у забезпеченні дітей та діти мають право на належний рівень життя, а тому просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розміру 1/2 частини від загального доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 28 серпня 2020 року і до повноліття дітей.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 13 січня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне встановлення обставин справи, просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 13 січня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 , який є батьком дітей, разом з ними не мешкає та повинен приймати участь у забезпеченні дітей. Наголошувала на тому, що мати і батько мають рівні як права так і обов'язки по відношенню до своїх дітей, а нею доведено, що наразі лише вона займається як вихованням дітей так і їх повним забезпеченням.
23 березня 2021 року відповідач ОСОБА_2 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Зазначав, що він забезпечує своїх дітей, що вірно установлено судом першої інстанції.
В частині 1 ст.274 ЦПК України зазначено, що в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових відносин.
Відповідно до ч.4 ст.274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Згідно частини 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Судом визначено дану справу як малозначну, а тому така справа відповідно до вищевказаних норм може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі є батьками малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7-8).
Відповідач ОСОБА_2 працює в ГУНП в Дніпропетровській області, що підтверджено довідками про доходи (а.с.33,77). Зокрема, у 2020 році отримував заробітну плату в розмірі від 14 315,02 грн. до 32 445,74 грн. на місяць, що підтверджується довідкою про доходи від 30 вересня 2020 року за квітень - вересень 2020 року (а.с.33).
Як видно з копії паспорта позивачки, довідок про реєстрацію місця проживання дітей, а також із довідки УСЗН від 02 січня 2019 року про наявність пільг, сторони - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і їх діти ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , прозивають всі за адресю: АДРЕСА_1 (а.с.4,34-36).
На підтвердження вказаного відповідач також надав фотографії квартири та акти обстеження квартири від 26 вересня 2020 року, від 25 веерсня 2020 року, від 27 вересня 2020 року, від 04 жовтня 2020 року, від 13 жовтня 2020 року, від 15. жовтня 2020 року (а.с.37- 40,53- 58).
Згідно із довідкою КЗО «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) №14 компенсуючого (санаторного) типу» ДМР від 16 листопада 2020 року №89, виданою відповідачеві ОСОБА_2 щодо його участі у вихованні сина ОСОБА_6 , 2016 року народження, у питаннях виховання, розвитку та облаштуванням змістовної життєдіяльності дитини, батько ОСОБА_2 приймає активну участь, приводить і забирає сина з дитячого садка постійно, інколи дитину забирає мама - ОСОБА_1 . Тато завжди цікавиться тим, як минув день дитини, відвідує дитячі свята в групах (а.с.47).
Згідно із довідкою КЗО «Навчально-виховний комплекс № 71» ДМР від 18 листопада 2020 року, про участь батька учениці 2-А класу в шкільному житті дитини, ОСОБА_3 , учень 2-А класу, регулярно відвідує заняття в школі. Дитина завжди охайна, доглянута. Батько ОСОБА_2 спілкується з педагогами, цікавиться шкільним життям та успіхами дитини, вчасно сплачує додаткові платні послуги (гуртки, секції). Забезпечує всім необхідним для навчання (а.с.48).
Окрім того, відповідач надав чеки, з яких вбачається придання одягу, дитячих іграшок, продуктів харчування, оплата за атракціони (а.с.61-76,93-98).
Тобто судом установлено, що відповідач позовні вимоги не визнав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того , що позивачкою не доведено належними доказами того, що діти проживають лише з нею, а відповідач (батько) проживає окремо. У позові позивачка не вказувала на те, що відповідач проживає окремо, а останній стверджував, що сторони проживають разом в одній квартирі, на підтвердження чого надав відповідні докази, які стороною позивача не спростовані.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду у повній мірі, виходячи з наступного.
У частині третій статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно з статтею 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов'язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до статті 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Колегія суддів наголошує на тому, що найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за дитину, насамперед для її батьків.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина друга статті 82 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Позивач зазначала, що відповідач разом з нею та дітьми не проживає та на підтвердження цього надала копію довідки №1237 про склад сім'ї (а.с.126). Також позивачем додано копії звернень до соціальних служб з приводу насильства з боку ОСОБА_2 (а.с.127-142).
Відповідачем в свою чергу не надано належних та допустимих доказів на підтвердження незадовільного стану здоров'я чи скрутного матеріального становища, наявності інших осіб, які перебувають на його утриманні, інших обставин, що мають істотне значення та які могли б бути врахованими судом при вирішенні даного спору. Надано лише копії чеків на придбання продуктів, втім колегія суддів звертає увагу на те, що добровільна допомога дітям шляхом надання певних коштів або добровільна сплата аліментів не позбавляє стягнення їх в судовому порядку.
Колегія суддів наголошує на тому, що аналіз положень законодавства, яке регулює спірні правовідносини, дає підстави для висновку про те, що праву дитини на утримання батьками до досягнення нею повноліття кореспондує обов'язок батьків утримувати свою дитину до її повноліття та забезпечувати в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідні для розвитку дитини, який має бути виконаний батьками з урахуванням принципу найкращого забезпечення інтересів дитини.
За відсутності домовленості між батьками щодо способів виконання обов'язку утримувати дитину (частина перша статті 181 СК України), передбачене законом право отримання аліментів на дитину одним із подружжя, не залежить від того перебувають батьки дитини у шлюбі чи ні, живуть вони разом чи окремо один від одного.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 723/3193/19-ц, провадження № 61-11454св20.
Отже, будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись або за домовленістю між батьками, або за рішенням суду.
Доказів на підтвердження наявності будь-яких, передбачених частиною 1 статті 181 СК України домовленостей, якщо такі мали місце, між сторонами щодо способів виконання батьками обов'язку утримувати дітей, суду не надано.
Таким чином, колегія суддів вважає частково обґрунтованими доводи апеляційної скарги та, з урахуванням вимог ст.ст.180-183 СК України, принципів розумності та справедливості, приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст.141 ч.ч.1,2 ЦПК України).
Позивачка звільнена від сплати судових витрат за позовними вимогами про стягнення аліментів на утримання дітей, а тому судові витрати слід покласти на відповідача та стягнути з нього на користь держави судовий збір у розмірі 2 102 грн.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 13 січня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП - НОМЕР_1 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП - НОМЕР_2 ), аліменти на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше на 50 відсотків прожиткового мінімум для дитини відповідного віку, починаючи з 17 вересня 2020 року та до досягнення дітьми повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП - НОМЕР_1 ), судовий збір на користь держави у розмірі 2 102 грн.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 26 березня 2021 року.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.