ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.03.2021Справа № 910/15639/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/15639/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Омега-Автопоставка" (Україна, 62495, Харківська обл., Харківський район, смт. Васищеве, вул. Промислова, буд. 1; ідентифікаційний код: 33010822)
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661)
в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 71503, Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133; ідентифікаційний код ВП: 19355964)
про стягнення 1 926 405,48 грн
Представники сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: Мариніч Н.В., довіреність № 2786 від 02.09.2019.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Омега-Автопоставка" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач) про стягнення 1 926 405,48 грн, з яких 1 792 609,20 грн заборгованості, 75 664,96 грн пені, 32 422,88 грн інфляційних втрат та 25 708,44 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором поставки товару № 553(6)19УК/53-121-01-19-08767 від 19.11.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15639/20, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.11.2020.
23.11.2020 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує, зазначає, що оскільки товар було поставлено 19.12.2019, у відповідача виникло зобов'язання з його оплати з 20.12.2019 по 02.02.2020. Щодо оплати ПДВ в розмірі 298 768,20 грн, як частини вартості товару, відповідач зазначає, що позивачем не було направлено на його електронну адресу складені в електронній формі податкові накладні, відтак відповідач, відповідно до умов укладеного сторонами договору, має право на зменшення ціни договору на суму ПДВ, строк оплати частини вартості товару у вигляді ПДВ, на думку відповідача, не настав. Щодо стягнення штрафних санкцій відповідач зазначає, що одночасне стягнення пені, інфляційних втрат і 3 % річних суперечить статті 61 Конституції України, оскільки вказані нарахування є різновидами одного виду (цивільно-правової) відповідальності. Крім того, відповідач посилається на те, що відповідальність покупця за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені не була погоджена сторонами в договорі. Щодо нарахування інфляційних втрат і 3 % річних відповідач зазначає, що позивач безпідставно нарахував вказані суми на вартість товару разом з ПДВ, а також невірно визначив період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем.
У підготовче засідання 25.11.2020 з'явився представник відповідача, представник позивача не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання позивач був повідомлений належним чином, явка представників сторін у судове засідання обов'язковою судом не визнавалась.
У підготовчому засіданні 25.11.2020 представником відповідача було подано клопотання про долучення документів, яке задоволено судом, прийнято відзив на позовну заяву до розгляду та оголошено перерву до 23.12.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, позивача було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/15639/20 призначено на 23.12.2020.
09.12.2020 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, зазначає, що товар було поставлено декількома партіями, відтак строк оплати за кожною видатковою накладною починає свій перебіг від дати отримання товару. Позивач зазначає, що ним було здійснено реєстрацію податкових накладних у встановленому законом порядку і на дату виникнення обов'язку відповідача зі сплати вартості поставленого товару відповідачем було отримано податкові накладні з Єдиного реєстру податкових накладних. За доводами позивача, ним було правомірно нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.
У підготовче засідання 23.12.2020 з'явився представник відповідача, представник позивача не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання позивач був повідомлений належним чином, явка представників сторін у судове засідання обов'язковою судом не визнавалась, у відповіді на відзив позивач просив суд розглянути справу за відсутності його представника.
У підготовчому засіданні 23.12.2020 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 10.02.2021.
У підготовче засідання 10.02.2021 з'явився представник відповідача, представник позивача не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання позивач був повідомлений належним чином, явка представників сторін у судове засідання обов'язковою судом не визнавалась.
Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 10.03.2021.
У судове засідання 10.03.2021 з'явився представник відповідача, представник позивача не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання позивач був повідомлений належним чином, явка представників сторін у судове засідання обов'язковою судом не визнавалась.
Представник відповідача надала суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечувала.
У судовому засіданні 10.03.2021 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача, суд
19.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Омега-Автопоставка" (далі - постачальник, позивач) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач, покупець) було укладено Договір поставки товару №553(6)19УК/53-121-01-19-08767 (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і сплатити товар, найменування, кількість та ціна якого зазначені в цьому пункті Договору (далі - товар), загальною вартістю 1 792 609,20 грн.
Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Договору строк поставки товару: листопад-грудень 2019 року. Рік виготовлення товару: не раніше 2018 року.
За умовами п. 3.1 Договору вартість товару за Договором становить 1 493 841,00 грн, крім того ПДВ - 298 768,20 грн, що разом складає 1 792 609,20 грн.
У пункті 3.2 Договору сторони погодили, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів з дати поставки, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Згідно з п. 4.1 Договору поставка товару відбувається відповідно до Правил Інкотермс 2010 на умовах DDP, склад вантажоодержувача, Запорізьке відділення ВП "Складське господарство", 71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133, склад № 6.
Відповідно до пункту 11.1 Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє один рік.
Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, ним було поставлено відповідачу товар загальною вартістю 1 792 609,20 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних, а саме: №ХВ-2722594 від 09.12.2019 на суму 805 852,80 грн, №ХВ-2722598 від 09.12.2019 на суму 92 520,00 грн, №ХВ-2764558 від 12.12.2019 на суму 115 708,80 грн та №ХВ-2811354 від 19.12.2019 на суму 778 527,60 грн.
Товар було прийнято відповідачем, про що свідчать підписи його представника та відтиски печатки відповідача у вказаних вище видаткових накладних.
За твердженнями позивача, оскільки відповідач належним чином свої зобов'язання з оплати поставленого товару за Договором не виконав, ним було направлено відповідачу претензію вих. № б/н від 19.06.2020 на суму 1 792 609,20 грн, у відповідь на яку відповідач у листі № 29/23/15494 від 21.07.2020 повідомив позивача, що кредиторська заборгованість буде погашена після розподілу коштів, отриманих відповідачем за відпущену електроенергію або коштів, отриманих від інших видів діяльності.
З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 1 792 609,20 грн заборгованості, 75 664,96 грн пені, 32 422,88 грн інфляційних втрат та 25 708,44 грн 3 % річних.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором загальною вартістю 1 792 609,20 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, про які зазначено вище, а також факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підписи його представника та відтиски печатки відповідача у видаткових накладних.
Вищевказані видаткові накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені накладні як належні докази на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на положення пункту 3.2 Договору, зобов'язання відповідача щодо оплати вартості поставленого позивачем товару мало бути виконане протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів з дати поставки.
Суд вважає помилковими доводи відповідача стосовно того, що зважаючи на дату здійснення позивачем поставки товару - 19.12.2019, строк для розрахунку за товар починається з 20.12.2019 та закінчується 02.02.2020, оскільки, як вірно зазначає позивач і підтверджується матеріалами справи, ним було здійснено поставку товару декількома партіями, при цьому сторонами було погоджено початок перебігу строку для оплати саме з дати поставки товару.
Щодо заперечень відповідача стосовно того, що позивач не направив на його електронну адресу складені в електронній формі податкові накладні, суд зазначає, що згідно з п. 3.3 Договору оплата покупцем частини вартості товару в розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.
Відповідно до пункту 4.6 Договору постачальник зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо її реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, і зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), шляхом направлення її на дві електронні адреси покупця «pdv1@atom.gov.ua» та «pdvzaes@mgw.npp.zp.ua» протягом терміну, визначеного чинною редакцією ПКУ.
Пунктом 7.7 Договору визначено, що у випадку ненадання постачальником покупцю, в строк, визначений чинною редакцією ПКУ, електронної податкової накладної, зареєстрованої в ЄРПН, покупець має право в односторонньому порядку зменшити ціну Договору, передбачену розділом 3 цього Договору, на суму ПДВ.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Виходячи із умов Договору, сторони хоча і передбачили умову (обов'язок) надсилання позивачем складені в електронній формі податкові накладні, втім визначили, що вказані дії позивач має вчинити у порядку та протягом терміну, визначеного Податковим кодексом України.
Доводи відповідача стосовно того, що відповідно до п. 7.7 Договору у нього є право на зменшення ціни Договору на суму ПДВ суд вважає безпідставними та такими, що не узгоджуються із наявними в матеріалах справи доказами, оскільки позивачем у встановленому законом порядку та строк було зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні № 61114 від 09.12.2019, № 61136 від 09.12.2019, № 61146 від 12.12.2019, № 61165 від 19.12.2019, про що свідчать наявні в матеріалах справи Витяги з Єдиного реєстру податкових накладних № 115 за 26.12.2019 та № 110 за 03.01.2020.
Суд також вважає безпідставними посилання відповідача на те, що строк оплати суми ПДВ за Договором не встановлений, оскільки у п. 3.3 Договору сторони погодили оплату відповідачем частини вартості товару - суми ПДВ після отримання податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН.
Як вбачається зі змісту Витягів з Єдиного реєстру податкових накладних № 115 за 26.12.2019 та № 110 за 03.01.2020, позивачем було зареєстровано вищевказані податкові накладні до спливу встановленого п. 3.2 Договору строку оплати вартості товару.
Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким, що настав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов'язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1 792 609,20 грн визнається судом обґрунтованою.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 75 664,96 грн пені, 32 422,88 грн інфляційних втрат та 25 708,44 грн 3 % річних.
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною другою статті 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з частинами 1, 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
За наведеними вище положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Частинами 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Отже, за змістом вищевказаних положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти стягнення пені, оскільки умовами Договору не передбачено відповідальності покупця у вигляді пені за прострочення виконання грошового зобов'язання.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що розмір пені визначено відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.
Жодним з пунктів Договору не встановлено обов'язок відповідача, як покупця, сплачувати неустойку в разі порушення ним грошового зобов'язання за Договором.
Доказів на підтвердження внесення змін до Договору матеріали справи також не містять.
З огляду на викладене, оскільки умовами Договору не визначено розміру пені за порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання, а положеннями Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та статтею 231 Господарського кодексу України не встановлено конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлено порядок його визначення у договорі, виходячи з облікової ставки Національного банку України, та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна неустойка за відсутності конкретно визначеного її розміру в Договорі та законі, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 75 664,96 грн є безпідставною та не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наданих у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16.
Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних за заявлений позивачем період їх нарахування та встановлено, що розрахунок інфляційних втрат є завищеним, за розрахунком суду, на суму заборгованості - 805 852,80 грн за період з 24.01.2020 по 21.07.2020 обґрунтованими є інфляційні втрати в розмірі 9 652,86 грн; на суму заборгованості - 92 520,00 грн за період з 24.01.2020 по 21.07.2020 - 1 108,25 грн; на суму заборгованості - 115 708,80 грн за період з 28.01.2020 по 21.07.2020 - 1 386,01 грн; на суму заборгованості - 778 527,60 грн за період з 04.02.2020 по 21.07.2020 - 9 325,55 грн, що разом становить 21 472,67 грн. Розрахунок 3 % річних за заявлений позивачем період є арифметично вірним.
Доводи відповідача стосовно неправомірності нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму вартості товару з урахуванням ПДВ, а також невірного визначення позивачем періоду прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання відхиляються судом як необґрунтовані з вищевказаних підстав.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені, інфляційних втрат і 3 % річних не суперечить статті 61 Конституції України, як помилково вважає відповідач, оскільки по-перше, у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, а по-друге, як було вказано вище, інфляційні втрати і 3 % річних, відповідно до законодавства України, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 1 792 609,20 грн заборгованості, 21 472,67 грн інфляційних втрат та 25 708,44 грн 3 % річних.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 27 596,85 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв'язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.
Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 71503, Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133; ідентифікаційний код ВП: 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Омега-Автопоставка" (Україна, 62495, Харківська обл., Харківський район, смт. Васищеве, вул. Промислова, буд. 1; ідентифікаційний код: 33010822) 1 792 609 (один мільйон сімсот дев'яносто дві тисячі шістсот дев'ять) грн 20 коп. заборгованості, 21 472 (двадцять одну тисячу чотириста сімдесят дві) грн 67 коп. інфляційних втрат, 25 708 (двадцять п'ять тисяч сімсот вісім) грн 44 коп. 3 % річних та 27 596 (двадцять сім тисяч п'ятсот дев'яносто шість) грн 85 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 299,23 грн покласти на позивача.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 26.03.2021
Суддя О.В. Нечай