ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.03.2021Справа № 910/18998/20
За позовом Приватного підприємства "ВІП-КРИСТАЛ" (вул. Магнітогорська, б. 1-І, м. Київ 94, 02094)
До Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ФЕМОС" (пл. Солом'янська, буд. 2, оф. 706 Б, м. Київ 35, 03035)
Про стягнення 39945, 17 грн
Без виклику представників сторін.
Приватне підприємство "ВІП-КРИСТАЛ" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ФЕМОС" (далі - відповідач) про стягнення 39 945, 17 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем його зобов'язань, щодо оплати товару, поставленого йому позивачем за видатковою накладною N РН-0000491 від 11.08.2020, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 39 000, 00 грн основного боргу, 588, 90 грн інфляційних збитків та 356, 27 грн відсотків за користування грошовими коштами. Також позивач просить покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.
09.12.2020 Суд залишив позовну заяву без руху, надав позивачу п'яти денний строк з моменту отримання ухвали для усунення недоліків шляхом:
- надання до суду на виконання ухвали відомостей щодо найменування відповідача, відповідно до даних Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;
- подання до суду письмової заяви на виконання ухвали із доданням до неї доказів направлення відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів (опис вкладення, накладну на відправку та фіскальний (розрахунковий) чек);
- подання до суду на виконання ухвали обґрунтованого розрахунку основного боргу та інфляційних втрат;
- подання до суду письмової заяви на виконання ухвали та викласти в ній обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо стягнення з відповідача 356, 27 грн 3 відсотків за користування грошовими коштами та правові підстави таких позовних вимог;
- подання до суду письмової заяви на виконання ухвали із доданням до неї доказів наявності у особи, яка підписала позовну заяву, відповідних повноважень (копію договору про надання правової допомоги N 20/11/20 від 20.11.2020 тощо).
18.12.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява представника позивача про усунення недоліків, якою останній усунув недоліки позовної заяви, встановлені ухвалою суду від 09.12.2020.
28.12.2020 Господарський суд міста Києва постановив ухвалу, якою прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи №910/18998/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою суд встановив відповідачу строк для надання до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали та 10 днів з дня отримання відповіді на відзив для подачі заперечень, а позивачу строк протягом 15 днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив.
10.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та надав до суду платіжне доручення про сплату 06.01.2021 згідно видаткової накладної №РН-0000491 від 11.08.2020 у розмірі 5 000, 00 грн.
16.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача на відзив.
25.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив.
19.03.2021 року від позивача надійшло повідомлення про те, що ним заперечення на відповідь на відзив не отримувались та просив здійснити розгляд справи № 910/18998/20 в передбачені статтею 248 ГПК України строки.
Суд наголошує, що відповідно до статті 248 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі.
Однак, з огляду на дії сторін у справі щодо недотримання процесуальних строків подання заяв по суті справи (остання заява була подана 28.02.2021), а також враховуючи перебування судді в щорічній відпустці, розумний строк розгляду справи складає більше 60 днів з моменту відкриття провадження у справі.
Частиною 8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з частиною 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши всі наявні документи у матеріалах справи № 910/18998/20, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно та безпосередньо оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
Матеріалами справи встановлено, що між Приватним підприємством «ВІП-КРИСТАЛ» (як постачальником, надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Фемос» (як покупцем, надалі - відповідач) було досягнуто домовленості з поставки товару, а саме: Кронштейн Сканрок 150, Кронштейн Сканрок 200, Кутник 40х60, Омега профіль 20х20х40, Омега профіль 20х20х80.
На підставі досягнутих домовленостей, позивачем були виставлені рахунки-фактури №СФ-000431 від 19.06.2020, №СФ-0444 від 23.06.2020, №СФ-000445 від 24.06.2020, №СФ-0466 від 30.06.2020, №СФ-000476 від 03.07.2020.
В подальшому, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар за видатковими накладними №РН-0000471 від 30.06.2020, №РН-0000491 від 11.08.2020, №РН-0000470 від 11.08.2020, №РН-0000490 від 11.08.2020, №РН-0000492 від 11.08.2020. Вказана видаткові накладні підписані та скріплені печатками сторін без зауважень щодо обсягу та якості поставленого товару з боку відповідача. Відтак, судом встановлено, що позивач поставив, а відповідач прийняв товару на загальну суму 137 769, 82 грн.
Втім, позивач стверджує, що виставлені ним рахунки сплачені відповідачем частково. З наявних в матеріалах справи виписок по банківському рахунку позивача, вбачається, що відповідач здійснив оплату вартості поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару лише на суму 98769, 82 грн, у зв'язку з чим заборгованість відповідача становить 39000, 00 грн.
Факт укладення між сторонами згідно рахунків-фактури договорів поставки у спрощений спосіб не заперечується і відповідачем у відзиві. Крім того, у відзиві відповідач вказує, що під час розгляду справи судом ним було частково сплачено заборгованість у розмірі 5000, 00 грн, в підтвердження чого долучено відповідне платіжне доручення, у зв'язку з чим загальна сума зобов'язання відповідача по оплаті поставлених згідно досягнутих домовленостей товарів складає 34 000, 00 грн. Відповідач вказує, що сторонами було узгоджено строк поставки та оплати вартості поставлених товарів, відтак ним не построчено виконання грошового зобов'язання в розумінні ст. 610, 612 ЦК України. Однак, жодних доказів на підтвердження досягнутих домовленостей, на які вказує відповідач, ним до суду не подано та з наявних в матеріалів справи доказів не вбачається, що сторони погодили інший, аніж встановлений ст. 692 ЦК України строк оплати товару.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що провадження у справі в частині стягнення 5 000, 00 грн підлягає закриттю, в іншій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 34 943, 22 грн виходячи з наступного:
Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі статтею 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
При дослідженні наявних в матеріалах справи доказів, враховуючи твердження сторін щодо обставин досягнутих домовленостей, судом встановлено, що між сторонами укладено господарський договір поставки товару у спрощений спосіб шляхом надання пропозиції позивачем щодо прийняття товару та зустрічного прийняття поставленого товару відповідачем, за яким було здійснено серію різних поставок.
Факт укладення договору поставки у спрощений спосіб підтверджується виставленими рахунками-фактурами, а також підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними.
З огляду на що, дії сторін щодо виставлення рахунку-фактури (оферти) та прийняття поставленого товару відповідачем (акцепту) засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.
Враховуючи правову природу укладеного між сторонами господарського договору поставки у спрощений спосіб, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини поставки та договору купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Аналогічна норма міститься в ч. 6 ст. 265 ГК України.
Враховуючи зазначене, відповідно до приписів ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Так, ч. 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В тому числі, реченням першим ч. 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відтак, у зв'язку з тим, що матеріалами справи не підтверджено досягнення домовленості між сторонами щодо строку оплати поставленого товару, а факт поставки товару належним чином підтверджено видатковими накладними, крім того наявність такого факту не заперечується відповідачем, в даному випадку застосовуються положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, згідно чого відповідач був зобов'язаний оплатити поставлений товар одразу після його прийняття.
Так, наявними в матеріалах справи виписками з банківського рахунку позивача вбачається, що відповідачем було сплачено частково вартість поставленого та прийнятого товару на загальну суму 98 769, 82 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що товар, що був поставлений за видатковою накладною №РН-0000491 від 11.08.2020 на решту суми у розмірі 39 000, 00 грн відповідачем не сплачено.
Втім, одночасно з поданням відзиву відповідач подає завірену у встановленому законодавством порядку копію платіжного доручення №62 від 06.01.2021 про часткову сплату заборгованості у розмірі 5 000, 00 грн.
Відтак, відповідач не визначає суму основного боргу у розмірі 39 000, 00 та вказує у своєму відзиві, що дійсна сума грошових зобов'язань відповідача становить 34 000, 00 грн.
У зв'язку з частковою сплатою відповідачем заборгованості від час розгляду справи, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, в тому числі, якщо відсутній предмет спору.
Разом з тим, суд зазначає, що припинення існування предмета спору у відповідній частині між сторонами відбулося в процесі розгляду справи, а на момент виникнення спору між сторонами відповідний предмет спору існував.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (п. 3, 4 ст. 231 ГПК України).
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Таким чином, суд констатує, що відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами, а закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
В даному випадку, оскільки, предмет спору в частині стягнення основного боргу у розмірі 5 000, 00 грн. припинив існування в процесі розгляду справи, адже позивач звернувся до суду із позовом 30.11.2020 (отримано судом 02.12.2020), а відповідач сплатив суму основної заборгованості за договором 06.01.2021.
З огляду на зазначене, провадження у справі №910/18998/20 в частині стягнення 5 000, 00 грн. основної заборгованості з відповідача підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю предмету спору у відповідній частині через часткове погашення заборгованості відповідачем в процесі розгляду справи.
При цьому, суд не погоджується з запереченнями відповідача в частині того, що строк оплати за поставлений товар за видатковою накладною №РН-0000491 від 11.08.2020 на решту суми у розмірі 34 000, 00 не настав, оскільки як встановлено судом вище з огляду на досягнуті між сторонами домовленості, відповідач зобов'язаний сплатити вартість поставленого товару одразу після його прийняття, оскільки іншого строку сторонами погоджено не було (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Відтак, оскільки в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем вартості поставленого товару на суму 34 000, 00 грн, строк виконання грошового зобов'язання настав та відповідачем зворотного суду не доведено, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 34 000, 00 грн.
При цьому, позивач, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання просить стягнути з нього 3 % річних у розмірі 356, 27 грн, а також інфляційні втрати у розмірі 588, 90 грн.
Відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність про порушення грошових зобов'язань" господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому, суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Суд, здійснивши перевірку правильності проведеного позивачем розрахунку 3 % річних за допомого ІПС «Ліга:Закон» встановив, що сума нарахованих 3 % річних є арифметично правильною, боргові періоди визначені вірно, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, та з відповідача підлягає стягненню сума 3 % річних у розмірі 356, 27 грн.
При цьому, здійснивши перевірку здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат в межах визначених позивачем боргових періодів (позивач нараховує інфляційні втрати лише за вересень, жовтень 2020 на суму не виконаного зобов'язання у розмірі 39 000, 00 грн), суд встановив, що здійснений розрахунок є арифметично помилковим, та здійснивши власний за допомогою ІПС «Ліга:Закон» встановив, що дійсний розмір інфляційних втрат становить 586, 95 грн, відтак з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних втрат у розмірі встановленому судом.
Відповідно до приписів ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з пункту 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
При цьому у зв'язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення 5 000, 00 грн. основного боргу в зв'язку із відсутністю предмета спору, позивачу підлягає поверненню 263, 11 грн судового збору, для повернення якого позивачу із врахуванням положень п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" необхідно подати до суду відповідне клопотання, оскільки за його відсутності суд позбавлений права на здійснення такої процесуальної дії.
Щодо розподілу решти суми судового збору, суд, у відповідності до ч.9 ст. 129 ГПК України, покладає відповідні витрати на відповідача як на сторону, яка допустила невиконання досягнутих між сторонами домовленостей, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Провадження у справі №910/18998/20 в частині стягнення 5000, 00 грн. закрити, у зв'язку з відсутністю предмету спору у відповідній частині.
2. В іншій частині позовні вимоги Приватного підприємства «ВІП-КРИСТАЛ» до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ФЕМОС" задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ФЕМОС" (пл. Солом'янська, буд. 2, оф. 706 Б, м. Київ 35, 03035, ідентифікаційний код: 41893740) на користь Приватного підприємства "ВІП-КРИСТАЛ" (вул. Магнітогорська, б. 1-І, м. Київ 94, 02094, ідентифікаційний код: 35975542) 34000 (тридцять чотири тисячі) 00 коп. - основного боргу, 356 (триста п'ятдесят шість) грн 27 коп. - 3 % річних, 586 (п'ятсот вісімдесят шість) грн 95 коп. - інфляційних втрат, а також 1838 (одна тисяча вісімсот тридцять вісім) грн 89 коп.- судового збору.
4. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 1,95 грн інфляційних втрат - відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г. П. Бондаренко-Легких