Провадження № 11-кп/821/242/21 Справа № 711/4437/20 Категорія: ст. 81 КК України, п.п.2. 3 ч.1 ст. 537 КПК УкраїниГоловуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
23 березня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурораОСОБА_6
засудженого ОСОБА_7
адвоката ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 грудня 2020 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 щодо застосування до нього умовно-дострокового звільнення або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким,
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 грудня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_7 щодо застосування до нього умовно-дострокового звільнення або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
Мотивами для постановлення такого рішення суду є те, що ОСОБА_7 засуджений до довічного позбавлення волі, яке не є строковим покаранням, а чинне законодавство України не передбачає можливість умовно-дострокового звільнення аби заміну невідбутої частини покарання більш м'яким для осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Натомість такі особи можуть звернутись з клопотанням про помилування.
Не погоджуючись з такою ухвалою засуджений ОСОБА_7 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Також просив поновити строк на апеляційне оскарження, як пропущений з поважних причин.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що, на його думку, ухвала Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 грудня 2020 року, якою відмовлено у задоволенні його клопотання щодо застосування до нього умовно-дострокового звільнення або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким є незаконною, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права, також порушені статті: 410, 411, 413 КПК України.
Так, апелянт зазначає, що станом на 30.12.2020 року вирок апеляційного суду Черкаської області від 25.12.2001 року не звернутий до виконання розпорядженням, виданим
апеляційним судом Черкаської області.
Таким чином, на думку апелянта, суд першої інстанції не дослідив та не надав належної правової оцінки тому факту, що вирок апеляційного суду Черкаської області від 25.12.2001 року щодо нього не звернутий до виконання.
Також апелянт посилається на рішення ЄСПЛ «Петухов проти України» від 12.03.2019, у якому ЄСПЛ встановив, що існуючий режим для довічно ув'язнених не відповідає меті їх реабілітації.
Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги засудженого ОСОБА_7 , думки засудженого ОСОБА_7 та його адвоката ОСОБА_8 , які просили задовольнити апеляцію засудженого ОСОБА_7 із зазначених у ній підстав, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга засудженого ОСОБА_7 не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що оскільки оскаржувана ухвала засудженому ОСОБА_7 була направлена лише 20.01.2021 (а.с.143), а отримав він її 22.01.2021 (а.с.145) то, колегія суддів, вважає справедливим визнати названі апелянтом причини пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду поважними, а також, колегія суддів вбачає необхідним його поновити.
По суті апеляційної скарги колегія суддів вважає наступне.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів апеляційного суду, місцевий суд у повній мірі дотримався зазначених вимог закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 засуджений вироком Апеляційного суду Черкаської області від 25.12.2001р. за ч.3 ст.142, п.п. «а», «е», «і», «з» ст.93, ч.1 ст. 42 КК України (в редакції 1960 р.) до довічного позбавлення волі. До набрання вироком законної сили засудженому залишений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Строк відбуття покарання рахується з 09.12.1999 р., тобто з моменту фактичного затримання.
Ухвалою Верховного Суду України від 16.07.2002р. вирок Апеляційного суду Черкаської області від 25.12.2001р. залишений без змін.
Відповідно до вимог ст. 81 КК України, засуджений може бути звільнений умовно - достроково від відбуття призначеного покарання після фактичного відбуття певного строку покарання та за умови, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про умовно - дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» № 2 від 26.04.2002 умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, обмеження або позбавлення волі на певний строк, а також до військовослужбовців, які засуджені до службових обмежень чи тримання в дисциплінарному батальйоні.
Кримінальним кодексом України, а саме ст. 51 КК України визначено два види
покарання у виді позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційного суду, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що можливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання передбачена ст. 81 КК України може застосовуватися до осіб які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованим посилання місцевого суду на те, що посилання засудженого ОСОБА_7 на порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке розтлумачене в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 липня 2013 року у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства Великобританії» у частині необхідності з боку держави передбачення можливості та механізму умовно-дострокового звільнення засудженого до довічного позбавлення волі або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким; встановити проміжки часу для його повторення, а також встановити чіткі критерії, на підставі яких він має відбуватись, суд вважає недоцільним, оскільки в такому випадку на виконання рішень Європейського суду держава повинна внести зміни до законодавства на усунення встановлених судом порушень, а відтак, до прийняття відповідного Закону, вирішення судом порушених у клопотанні засудженого питань законодавчо не передбачено.
У справі «Ласло Магьяр проти Угорщини» від 20.05.2014 Європейський суд з прав людини у своєму рішенні висловив позицію, що засуджені до довічного позбавлення волі повинні не тільки мати можливість дострокового звільнення, але й знати, що потрібно їм зробити, щоб стосовно них було розглянуто питання про таке звільнення. Для належного виконання цього рішення держава-відповідач повинна провести реформи переважно законодавчі, механізму перегляду покарання у виді довічного ув'язнення. Цей механізм повинен гарантувати оцінку в кожному конкретному випадку того, чи є утримання під вартою виправданим на обґрунтованих пенологічних підставах, і надати особам засудженим до довічного позбавлення волі можливість передбачити, з певним ступенем точності, що вони повинні робити, щоб стосовно них було розглянуто питання звільнення і за яких умов.
Водночас, у рішенні «Ласло Магьяр проти Угорщини» Європейський суд з прав людини зазначив, що встановлення судом порушення вимог ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у даній справі не є підставою для звільнення засудженого від відбування покарання. Судом також не визначено, чи повинне дострокове звільнення від відбування покарання бути правом особи, чи має відноситися до сфери дискрецїї. Вказане питання має бути вирішено державою-відповідачем відповідно до кримінального законодавства країни.
Таким чином, нормами Кримінального Кодексу України передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та практиці Європейського суду з прав людини. Такою можливістю вправі скористатися ОСОБА_7 ..
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що місцевий суд обґрунтовано при розгляді заяви засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_7 не врахував висновків ЄСПЛ, сформульованих у рішеннях у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства» та «Ласло Магьяр проти Угорщини», оскільки у вказаних справах ЄСПЛ не вирішував питання про те, що національні суди повинні (мають право) замінювати законодавчі органи, а зазначив лише те, що держави-відповідачі повинні провести реформи, переважно законодавчі, механізму перегляду покарання у виді довічного ув'язнення і в рішенні місцевого суду викладено у чому полягає суть кожного рішення ЄСПЛ на які послався засуджений ОСОБА_7 ..
Тобто, на думку суду апеляційної інстанції, проаналізувавши належним чином вищенаведене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що суд не повинен перебирати на себе повноваження законодавчого органу щодо вироблення механізму, за умов якого, засуджений до довічного позбавлення волі має право звернутись із заявою про умовно дострокове звільнення, і самостійно без законодавчого врегулювання визначати строк покарання, після відбуття якого таке право виникає у засудженого.
За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляція засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_7 по суті не підлягає до задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Поновити засудженому ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 грудня 2020 року.
Апеляційну скаргу засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 грудня 2020 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 щодо застосування до нього умовно-дострокового звільнення або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, залишити - без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: