Житомирський апеляційний суд
Справа №278/28/21 Головуючий у 1-й інст. Грубіян Є. О.
Категорія 36 Доповідач Трояновська Г. С.
25 березня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Трояновської Г.С.
суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Житомирі цивільну справу № 278/28/21 за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за спожиті комунальні послуги
за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Грубіяна Є.О. у м. Житомирі,
У січні 2021 року ВЧ НОМЕР_1 звернулась до суду із позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за спожиті комунальні послуги в сумі 3277,44 коп.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідач проживаючи в кімнаті АДРЕСА_1 , що перебуває на балансі КЕВ м. Житомира та в експлуатації ВЧ НОМЕР_1 , не в повному обсязі сплачує надані комунальні послуги, а тому станом на 28.03.2020 року має заборгованість в розмірі 3277,44 грн.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі, ВЧ НОМЕР_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини виникнення боргу, неправильно їх дослідив та оцінив та відмовив в задоволенні позову. Суд не взяв до уваги ту обставину, що ОСОБА_1 припинив сплачувати житлово-комунальні послуги в повному обсязі після того як не отримав пільги у військовій частині. Заперечення відповідача щодо розміру тарифів на житлово-комунальні послуги є підставою для пред'явлення позову або зустрічного позову до суду , а не є підставою для відмови з задоволенні позову позивача.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його недоведеності.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у кімнаті АДРЕСА_1 .
Так, згідно положень ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
При цьому, такому праву прямо кореспондує визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Встановлено, що 12 травня 2017 року між сторонами укладено договір № 58 на тимчасове проживання у гуртожитку строком на два роки, яким визначено взаємні права та обов'язки, зокрема, щодо оплати комунальних послуг.
В матеріалах справи наявна довідка-розрахунок про стан заборгованості № 350/249/968 станом на 01.03.2020 року, з якої вбачається, що борг ОСОБА_1 станом на 01.03.2020 становить 3277,44грн (а.с.8). Проте зазначена довідка не містить інформації, за які конкретно надані послуги проводилось нарахування, оскільки розрахунки не містять даних про період, за який здійснено нарахування, формування тарифу, а також його складові, вартість кожної з наданих послуг, суми погашення заборгованості, на що посилався суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову.
Суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що відсутність зазначеної інформації в долученому до справи розрахунку заборгованості унеможливлює перевірку правильності нарахування заборгованості відповідача по оплаті наданих послуг.
А відтак, суд першої інстанції дав правильну оцінку наданому позивачем розрахунку, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, про те, що він не є належним та допустимим доказом наявності у відповідача заборгованості у вказаному розмірі, оскільки у ньому не зазначено, які конкретно послуги надавалися відповідачу, не конкретизовано вартість цих послуг, розрахунок кожної послуги, складової тарифу.
Оскільки рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, відмовивши у задоволенні позову.
Додані до апеляційної скарги списки мешканців гуртожитку, які споживали послуги з опалення за січень, лютий, березень 2020 року не доводять заборгованість відповідача за пред'явленими вимогами, оскільки загальна сума встановлена до сплати ОСОБА_1 за цей період є більшою від суми позову, що свідчить про те, що відповідачем здійснювались певні проплати, які належним чином не відображені у відповідних довідках-розрахунках позивача. Аналогічно, додана до апеляційної скарги довідка про тарифи на електроенергію за грудень 2016 - квітень 2017 року не підтверджує наявність заборгованості відповідача за надані послуги її період та розмір.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Головуючий Судді