707/2156/20
6/707/2/21
26 березня 2021 року м. Черкаси
Черкаський районний суд Черкаської області у складі:
головуючої судді - Миколаєнко Т.А.,
за участі:
секретаря судових засідань - Хандусь І.А.,
представника заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвоката Горстки Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси заяву ОСОБА_2 ; заінтересовані особи: ОСОБА_1 ; Черкаський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ); про визнання дубліката виконавчого листа Черкаського районного суду Черкаської області від 13 серпня 2020 року, виданого у справі № 2-840/2008, про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, таким, що не підлягає виконанню, -
07 жовтня 2020 року засобами поштового зв'язку представник заявника - адвокат Макеєв В.Ф., в інтересах заявника ОСОБА_2 , звернувся до суду із заявою, у якій просив суд:
- зупинити виконавче провадження ВП № 62850944 від 19 серпня 2020 року про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 червня 2008 року і до досягнення дитиною повноліття;
- витребувати дублікат виконавчого листа № 2-840/2008 від 13 серпня 2020 року з Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ);
- визнати дублікат виконавчого листа № 2-840/2008 від 13 серпня 2020 року, виданий Черкаським районним судом Черкаської області, таким, що не підлягає виконанню;
- стягнути із заінтересованої особи ОСОБА_1 на користь заявника понесені останнім судові витрати в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.
В обґрунтування заяви представник заявника - адвокат Макеєв В.Ф. вказує, що ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 28 квітня 2020 року у справі № 2-840/2008 заяву адвоката Горстки Я.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про видачу дубліката виконавчого листа задоволено частково, видано дублікат виконавчого листа у цивільній справі № 2-840/2008 за рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 02 липня 2008 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 червня 2008 року і до досягнення дитиною повноліття. Представник заявника зазначає, що своїми діями ОСОБА_1 та її представник адвокат Горстка Я.В. ввели Черкаський районний суд Черкаської області в оману щодо фактичних обставин виконання судового рішення по справі, мотивуючи тим, що 19 серпня 2020 року державним виконавцем Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Велікановою К.С. відкрито виконавче провадження № 62850944 на підставі дубліката виконавчого листа № 2-840/2008, виданого 13 серпня 2020 року. В межах указаного виконавчого провадження держаним виконавцем Велікановою К.С. 19 серпня 2020 року винесено постанови про арешт майна боржника, якими накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно заявника, а також направлено ОСОБА_2 розрахунок заборгованості по аліментах за період з серпня 2010 року по липень 2018 року в сумі 151181 грн 75 коп. Разом з тим, на підставі «нібито втраченого» виконавчого листа у справі № 2-840/2008 Печерським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві вже було відкрито виконавче провадження ВП № 10415654. Водночас, ОСОБА_1 , після повного розрахунку за судовим рішенням та з урахуванням суттєвої матеріальної допомоги заявника на утримання сина поза межами виконавчого провадження, добровільно і самостійно подала заяву до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві про повернення виконавчого документа без виконання. 01 березня 2017 року виконавче провадження № 10415654 було закрите за заявою стягувача. Посилаючись на вимоги статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, представник заявника стверджує, що завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову. Зауважує, що, вводячи суд в оману, ОСОБА_1 звернулася до суду за видачею дубліката виконавчого листа, який пред'явила фактично для повторного виконання, але вже до іншою органу державної виконавчої служби, та зазначає, що боржник поза межами виконавчого провадження здійснив повний розрахунок із стягувачем за судовим рішенням про сплату аліментів, тому обов'язок ОСОБА_2 сплатити заборгованість по аліментах за період з серпня 2010 року по липень 2018 року в сумі 151181 грн 75 коп. - не відповідає дійсності. З огляду на вищевикладене, представник заявника вважає, що дублікат виконавчого листа № 2-840/2008, виданий 13 серпня 2020 року Черкаським районним судом Черкаської області, повинен бути визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Судове засідання у даній справі було призначено на 30 жовтня 2020 року.
30 жовтня 2020 року за клопотанням сторін розгляд справи було відкладено до 23 листопада 2020 року.
03 листопада 2020 року на адресу суд від представника заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвоката Горстки Я.В. надійшов відзив на заяву разом з доказами направлення його копій іншим учасникам справи, у якому остання просить суд повністю відмовити заявнику в задоволенні заявлених вимог, а також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 грн.
В обґрунтування своєї позиції представник заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвокат Горстка Я.В. вказує, що виконавчий лист № 2-840/2008 може бути пред'явлено до виконання до повноліття дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зауважує, що у заяві про видачу дубліката виконавчого листа зазначалася інформація про те, що виконавчий лист № 2-840/2008 перебував на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби, а тому звинувачення заявника про введення суду в оману вважає безпідставними. Наголошує, що заяву про примусове виконання виконавчого листа № 2-840/2008 до серпня 2020 року її довірителька ОСОБА_1 писала один раз, тобто пред'являла до виконання в органи державної виконавчої служби саме до Черкаського районного відділу державної виконавчої служби. До інших відділів ДВС виконавчий лист направлявся за належністю державними виконавцями без участі стягувача. Пояснює, що заяву про повернення виконавчого документа стягувачу надрукував заявник ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 її лише підписала. В обмін на підписання цієї заяви заявник обіцяв її довірительці добровільно щомісячно сплачувати аліменти готівковими коштами, однак своєї обіцянки не дотримався. При цьому, представник заінтересованої особи зауважує, що написання такої заяви відповідно до вимог чинного законодавства не є підтвердженням погашення заборгованості по аліментах та не позбавляє стягувача права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. Вказує, що виконавчий лист ОСОБА_1 не отримала, так як у заяві про повернення виконавчого листа була зазначена невірна адреса, яка не є актуальною з 2013 року. Про те, що виконавчий лист перебував на виконанні саме у Печерському, а не Оболонському районному відділі державної виконавчої служби м. Києва, її довірительці не було відомо. Представник заінтересованої особи стверджує, що ОСОБА_1 не заключала із заявником договору про сплату аліментів та не отримувала від нього коштів в рахунок погашення заборгованості зі сплати аліментів.
23 листопада 2020 року, до початку судового засідання, на електронну адресу суду від представника заявника - адвоката Макеєва В.Ф. надійшло заперечення на відзив на заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у якому він зазначає про те, що до квітня 2020 року його довіритель ОСОБА_2 регулярно виконував рішення суду щодо стягнення аліментів та здійснював всі належні додаткові дії щодо матеріального забезпечення свого сина, про що свідчить відсутність претензій ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у період з 2008 року до 2020 року та не звернення останньої із заявами про примусове виконання рішення суду про стягнення аліментів протягом 12 років. Весь цей період ОСОБА_1 сприймала дії заявника як належні, приймаючи від нього аліменти на утримання сина поза межами виконавчого провадження. У даний час, на думку представника заявника, ОСОБА_1 , діючи недобросовісно, намагається ще раз отримати те, що вже отримала.
Водночас, у запереченні на відзив на заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, представник заявника - адвокат Макеєв В.Ф. зазначив, що додатково понесені ОСОБА_2 судові витрати в сумі 3000 грн підлягають стягненню з ОСОБА_1 .
Крім того, 23 листопада 2020 року, до початку судового засідання, на електронну адресу суду від представника заявника - адвоката Макеєва В.Ф. надійшла заява про зміну предмету позову.
23 листопада 2020 року за клопотанням представника заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвоката Горстки Я.В. у судовому засіданні оголошено перерву до 23 грудня 2020 року для надання їй можливості ознайомитися з вказаними документами.
14 грудня 2020 року на адресу суд від представника заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвоката Горстки Я.В. надійшов відзив на заяву про зміну предмета позову разом з доказами направлення його копій іншим учасникам справи.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2020 року в прийнятті заяви про зміну предмету позову, поданої представником заявника ОСОБА_2 - адвокатом Макеєвим В.Ф., - відмовлено; відзив на заяву про зміну предмета позову, поданий представником заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвокатом Горсткою Я.В. 14 грудня 2020 року - вирішено не брати до уваги при розгляді справи судом; відзив на заяву, що надійшов 03 листопада 2020 року на адресу суду від представника заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвоката Горстки Я.В., а також заперечення на відзив на заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, яке надійшло на електронну адресу суду 23 листопада 2020 року від представника заявника ОСОБА_2 - адвоката Макеєва В.Ф., - вирішено оцінювати виключно як письмово викладену позицію сторін по суті справи.
23 грудня 2020 року за клопотанням представника заявника - адвоката Макеєва В.Ф. у судовому засіданні оголошено перерву до 03 лютого 2021 року.
03 лютого 2020 року у зв'язку із закінченням робочого часу у судовому засіданні оголошено перерву до 03 березня 2021 року.
03 березня 2021 року у зв'язку з неявкою представника заявника ОСОБА_2 - адвоката Макеєва В.Ф. у судовому засіданні оголошено перерву до 26 березня 2021 року.
У судовому засіданні, яке відбулося 26 березня 2021 року, представник заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвокат Горстка Я.В. просила суд повністю відмовити заявнику в задоволенні заявлених вимог на підставі доводів, що наведені у відзиві на заяву.
Представник заявника - адвокат Макеєв В.Ф., будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 26 березня 2021 року, не з'явився повторно, про причини неявки суд не повідомив, на відеоконферецзв'язок не вийшов, із заявами, клопотаннями, у тому числі про відкладення розгляду справи, не звертався.
Представник заінтересованої особи - Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), будучи належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилася, скерувала до суду письмове клопотання, у якому просила розгляд справи провести без участі представника заінтересованої особи.
За вказаних обставин, з урахуванням думки представника заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвоката Горстки Я.В. та вимог частини 3 статті 432 ЦПК України, суд вважає можливим провести розгляд справи без участі представника заявника - адвоката Макеєва В.Ф., а також представника заінтересованої особи - Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Заслухавши пояснення представника заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвоката Горстки Я.В., дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що дана заява не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Судом установлено, що рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 02 липня 2008 року у справі № 2-840/2008 року стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , працюючого барменом бару «Поперше» торгівельно-розважального комплексу «Глобус», що в м. Київ, аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 червня 2008 року і до досягнення дитиною повноліття /а.с. 8/.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 28 квітня 2020 року заяву адвоката Горстки Я.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про видачу дубліката виконавчого листа задоволено частково, ухвалено видати дублікат виконавчого листа у цивільній справі № 2-840/2008 за рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 02 липня 2008 року про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 червня 2008 року і до досягнення дитиною повноліття. В іншій частині вимог заяви відмовлено /а.с. 48/.
Зі змісту вищевказаної ухвали суду, яка не була оскаржена сторонами та набрала законної сили, вбачається, що судом встановлено факт втрати виконавчого листа під час його направлення на виконання до Відділу державної виконавчої служби Оболонського РУЮ у м. Києві.
На виконання ухвали Черкаського районного суду Черкаської області від 28 квітня 2020 року 13 серпня 2020 року видано дублікат виконавчого листа № 2-840/2008.
19 серпня 2020 року державним виконавцем Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Велікановою К.С. відкрито виконавче провадження № 62850944 на підставі дубліката виконавчого листа № 2-840/2008, виданого 13 серпня 2020 року /а.с. 52/.
У межах вказаного виконавчого провадження держаним виконавцем Велікановою К.С. 19 серпня 2020 року винесено постанови про арешт майна боржника, а також направлено ОСОБА_2 розрахунок заборгованості по аліментах за період з серпня 2010 року по липень 2018 року в сумі 151181 грн 75 коп./а.с. 54, 50-51/.
Звертаючись до суду із даною заявою, представник заявника - адвокат Макеєв В.Ф. вказує, що своїми діями ОСОБА_1 та її представник адвокат Горстка Я.В. ввели Черкаський районний суд Черкаської області в оману щодо фактичних обставин виконання судового рішення по справі, оскільки насправді виконавчий лист втрачений не був, а перебував на виконанні у державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Боголей І.Ю., якою, після повного розрахунку за судовим рішенням та з урахуванням суттєвої матеріальної допомоги заявника на утримання сина поза межами виконавчого провадження, 01 березня 2017 року виконавче провадження № 10415654 було закрите за заявою стягувача. Представник заявника зазначає, що боржник поза межами виконавчого провадження вже здійснив повний розрахунок зі стягувачем за судовим рішенням про сплату аліментів, тому обов'язок ОСОБА_2 сплатити заборгованість по аліментах за період з серпня 2010 року по липень 2018 року в сумі 151181 грн 75 коп. - не відповідає дійсності. Стверджує, що за приписами статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (який втратив чинність), завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову.
Відповідно до вимог статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно з частинами першою та другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
При цьому, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку, в силу вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують як джерело права.
Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
До того ж, стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії» від 28 липня 1999 року, §63; рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, §40).
Крім того, як убачається з рішень Європейського суду з прав людини у справах «Совтрансавто - Холдинг» проти України» (заява № 48553/99) від 25 липня 2002 року та «Брумареску проти Румунії» (заява 28342/95) від 28 жовтня 1999 року, існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Водночас, суд зауважує, що зобов'язання може припинятися тільки з передбачених законом підстав.
Підстави припинення цивільно-правових зобов'язань, зокрема, містить глава 50 розділу І книги п'ятої ЦК України. Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Частиною другою статті 432 ЦПК України передбачено, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Наслідком визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII є закінчення виконавчого провадження.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Викладене узгоджується з правовим висновком, наведеним у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 755/15479/14-ц, який в силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, втрати годувальника тощо може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
Син сторін у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання якого присуджено аліменти, не досяг повноліття, відтак, суд констатує, що на даний час обов'язок боржника не припинився, а тому твердження представника заявника про це не відповідає вимогам закону.
Разом з цим, суд зауважує, що дублікат виконавчого листа не є таким, що виданий помилково, оскільки його зміст узгоджується з резолютивною частиною рішення суду.
Факт видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката у судовому засіданні не встановлено.
Отже, підстави, передбачені частиною другою статті 432 ЦПК України, для визнання дубліката виконавчого листа Черкаського районного суду Черкаської області, виданого у справі № 2-840/2008 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, таким, що не підлягає виконанню, відсутні.
Оцінюючи доводи представника заявника - адвоката Макеєва В.Ф. про те, що боржник поза межами виконавчого провадження вже здійснив повний розрахунок зі стягувачем за судовим рішенням про сплату аліментів, а тому обов'язок його довірителя сплатити заборгованість по аліментах за період з серпня 2010 року по липень 2018 року в сумі 151181 грн 75 коп. відсутній, суд зазначає, що вони не мають правового значення для розгляду заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, та не стосуються предмету доказування у даній справі.
Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до вимог частини 8 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Твердження представника заявника, з посиланням на статтю 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, який втратив чинність, про те, що завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом, також не може бути враховано судом, з огляду на наступне.
Так, за змістом пунктів 5-7 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Відтак, на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Разом з тим, пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За приписами частини п'ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Отже, вказане твердження представника заявника - адвоката Макеєва В.Ф. не ґрунтується на вимогах закону.
Доводи представника заявника про те, що своїми діями ОСОБА_1 та її представник адвокат Горстка Я.В. ввели Черкаський районний суд Черкаської області в оману щодо фактичних обставин виконання судового рішення по справі, оскільки насправді виконавчий лист втрачений не був, а перебував на виконанні Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві, яким після повного розрахунку за судовим рішенням та з урахуванням суттєвої матеріальної допомоги заявника на утримання сина поза межами виконавчого провадження, 01 березня 2017 року виконавче провадження № 10415654 було закрите за заявою стягувача, суд оцінює критично, виходячи з наступних підстав.
Так, з матеріалів справи встановлено, що виконавчий лист ОСОБА_1 було направлено за адресою, яка не є актуальною з 2013 року, що підтверджується копією супровідного листа Печерського районного відділу ДВС м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві № 153/12 від 01 березня 2017 року, а також копією паспорта ОСОБА_1 .
Крім того, як уже зазначалося, факт видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката не знайшов свого підтвердження у судовому засіданні.
Відтак, доводи представника заявника - адвоката Макеєва В.Ф. ґрунтуються на припущеннях, суперечать дійсним обставинам справи та наявним у ній доказам і є такими, що не заслуговують на увагу.
Інші аргументи та доводи сторін специфічними, доречними, важливими та суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і не здатні вплинути на рішення суду.
Згідно Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10 лютого 2010 року, § 58).
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, керуючись вищенаведеними положеннями цивільного та цивільно-процесуального законодавства, враховуючи, що судом не встановлено наявності підстав, передбачених частиною другою статті 432 ЦПК України, оскільки дублікат виконавчого листа не є таким, що виданий помилково, а обов'язок боржника перед стягувачем не припинився, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа Черкаського районного суду Черкаської області, виданого у справі № 2-840/2008, про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з її безпідставністю та необґрунтованістю.
Що стосується вимоги заявника про зупиненнявиконавчого провадження ВП № 62850944 від 19 серпня 2020 року про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 червня 2008 року і до досягнення дитиною повноліття; суд зауважує, що вона вирішена ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2021 року, якою у її задоволенні відмовлено.
Не підлягає до задоволення і вимога заявника про витребування з Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) дубліката виконавчого листа № 2-840/2008 від 13 серпня 2020 року, оскільки вона безпосередньо пов'язана з вимогою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у задоволенні якої судом відмовлено.
За змістом частини першої та пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи, що у задоволенні заяви судом відмовлено, суд залишає судові витрати за заявником.
Водночас, у відзиві на заяву представник заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвокат Горстка Я.В. просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 грн.
У судовому засіданні, яке відбулося 23 листопада 2020 року, представником заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвокатом Горсткою Я.В. надано суду Договір про надання правової допомоги, укладений між нею та ОСОБА_1 , від 17 березня 2020 року, Акт про надання послуг з професійної правничої допомоги від 22 жовтня 2020 року, а також квитанцію про оплату вказаних послуг № 962021 від 19 жовтня 2020 року.
Так, з Договору про надання правової допомоги від 17 березня 2020 року вбачається, що між адвокатом Горсткою Я.В. та заінтересованою особою ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги.
З Акта про надання послуг з професійної правничої допомоги від 22 жовтня 2020 року встановлено, що адвокат надав, а клієнт прийняв надані в межах Договору про надання професійної правничої допомоги від 17 березня 2020 року правничі послуги у формі:
- ознайомлення із матеріалами справи № 707/2156/20, а саме із заявою від 06 жовтня 2020 року та доданими до неї документами; термін виконання - 1 година; вартість - 400 грн;
- опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини; термін виконання - 1 година; вартість - 500 грн;
- складання Відзиву на заяву про визнання виконавчого листа № 2-840/2008 таким, що не підлягає виконанню; термін виконання - 2 години; вартість - 1000 грн;
- участь у судових засіданнях, приблизно 2 засідання; термін виконання - без обмеження в часі; вартість - 600 грн.
Всього адвокатом виставлено рахунок на оплату правової допомоги в сумі 2500 грн.
Відповідно до квитанції № 962021 від 19 жовтня 2020 року вказаний рахунок було оплачено ОСОБА_1 у повному обсязі.
За змістом частин першої - шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України закріплено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Враховуючи положення статей 137 та 141 ЦПК України, сторона має право на відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката за умови подання нею до суду заяви про відшкодування таких судових витрат, яка подана до судових дебатів у справі, подання доказів таких витрат (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, здійснені ним витрати, необхідних для надання правничої допомоги, тощо) до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду у справі.
Як вбачається із матеріалів справи, представником заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвокатом Горсткою Я.В. у відзиві на заяву було зазначено про те, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які заінтересована особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи в суді, становить 2500 грн.
Докази понесених судових витрат на правничу допомогу подано представником заінтересованої особи у строк, передбачений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Водночас, суд зауважує, що клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, заявником та його представником подано не було, а відповідною нормою ЦПК України не передбачено зменшення такого розміру судом за відсутності відповідного клопотання.
Відтак, суд вважає, що вимога про стягнення із заявника ОСОБА_2 на користь заінтересованої особи ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в сумі 2500,00 грн є обґрунтованою та підтвердженою належними доказами, а, отже, такою, що підлягає до задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 18, 81, 141, 258-261,432 ЦПК України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_2 ; заінтересовані особи: ОСОБА_1 ; Черкаський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ); про визнання дубліката виконавчого листа Черкаського районного суду Черкаської області від 13 серпня 2020 року, виданого у справі № 2-840/2008, про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, таким, що не підлягає виконанню, - відмовити.
Судові витрати у справі залишити за заявником - ОСОБА_2 .
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
Ознайомитись з повним текстом ухвали суду, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Черкаський районний суд Черкаської області.
Повний текст ухвали складено та підписано 26 березня 2021 року.
Суддя: Т. А. Миколаєнко