Справа № 357/2991/21
2/357/2415/21
іменем України
"23" березня 2021 р. cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Орєхов О. І. розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про стягнення суми грошових коштів недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю спадкодавця,-
18 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про стягнення суми грошових коштів недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю спадкодавця, в якому просив суд:
- визнати дії Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області стосовно відмови у виплаті нарахованої за життя спадкодавця пенсії протиправними та протизаконними;
- зобов'язати Білоцерківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити виплату, не виплачену з вини органу, що призначає і виплачує пенсійне забезпечення, нараховане за життя спадкодавця пенсійного забезпечення у сумі 78268,92 грн.;
- стягнути з Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на користь позивача судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Суддя, вивчивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, прийшов до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Із роз'яснень, викладених у п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», вбачається, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 19 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) (далі - КАС), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12; далі - ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
У зв'язку з наведеним, суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС)
Велика Палата у постанові по справі № 127/3233/19 від 29.01.2020 вказала, що згідно п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
В свою чергу виходячи із аналізу ст.ст. 58, 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійного фонду є суб'єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
Таким чином спір стосовно недоотриманих сум пенсії є публічно-правовим, оскільки виник з публічно-правових відносин, пов'язаних зі здійсненням відповідачем як суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу, тому він повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Як вбачається з позову, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами про визнання дії Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області стосовно відмови у виплаті нарахованої за життя спадкодавця пенсії протиправними та зобов'язання Білоцерківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити виплату, не виплачену з вини органу, що призначає і виплачує пенсійне забезпечення, нараховане за життя спадкодавця пенсійного забезпечення у сумі 78268,92 грн., тобто заявлені позовні вимоги стосуються стягнення недоотриманих сум пенсії, а тому вбачається спір, що належить до спорів у сфері публічно-правових відносин, і відноситься до юрисдикції адміністративних судів.
Стаття 124 Конституції України встановлює, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - «Конвенція») кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Інтерпретація суті конструкції "суд, встановлений законом" викладена Європейським судом з прав людини (далі - «ЄСПЛ», «Суд») у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України". Так, ЄСПЛ наголосив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Правова позиція ЄСПЛ у вказаній справі дозволяє виокремити дві умови відповідності критерію "суд, встановлений законом": організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
Статтею 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено право особи на розгляд її справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
За приписами ЦПК України (у редакції, що набрала чинності з 15.12.2017 року) рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності).
З наведеного вбачається, що розгляд справи Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, як судом загальної юрисдикції з порушенням правил предметної юрисдикції є порушенням права особи на справедливий суд (ч. 1 ст. 6 Конвенції) та безумовною підставою для скасування ухваленого у справі рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
В зв'язку з чим у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про стягнення суми грошових коштів недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю спадкодавця - слід відмовити.
Разом з тим суддя роз'яснює, що згідно Кодексу адміністративного судочинства України позивач може звернутись з даним позовом до відповідного адміністративного суду за правилами адміністративного судочинства.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 19, п. 1 ч. 1 ст. 186, ст.ст. 265, 273, 353 ЦПК України, суддя, -
У відкритті провадження в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про стягнення суми грошових коштів недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю спадкодавця, - відмовити.
Позовну заяву з додатками повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.
Ухвала надрукована в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
СуддяО. І. Орєхов