Провадження № 22-ц/803/1699/21 Справа № 180/1314/20 Суддя у 1-й інстанції - Янжула О. С. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
22 березня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат",
на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, внаслідок виконання трудових обов'язків, -
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, внаслідок виконання трудових обов'язків (а.с. 1-11).
В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що він знаходився у трудових відносинах з ВАТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», правонаступником якого є ПАТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат». За час роботи на даному підприємстві він отримав професійні захворювання, які обумовлені умовами в яких він працював. Тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм, недосконалість технологічних процесів, відсутність денного освітлення, несприятливий мікроклімат, важка фізична праця, вимушена робоча поза сприяли розвитку професійних захворювань. Згідно виписки із акту огляду МСЕК Серії 10 ААА№084187 від 29.10.2012 року йому первинно визначено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках - 50% та встановлена третя група інвалідності. Згідно виписки із акту огляду МСЕК Серії 12ААА№046262 від 30.10.2017 року при повторному огляді йому встановлена третя група інвалідності та 50 % втрати професійної працездатності. Внаслідок втрати професійної працездатності позивач вважає, що у нього наявна моральна шкода, оскільки він втратив професійну працездатність; перестав бути повноцінною людиною; постійно відчуває наслідки травми; стан його здоров'я - незадовільний; змушений вживати лiкарськi препарати; йому протипоказано займатися всіма видами фізичної праці; стало фактично неможливо займатися домашніми справами, що потребують навіть незначних фізичних зусиль; через захворювання багато часу знаходиться на стаціонарному лікуванні.
Просить стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 204 033 гривень 60 копійок, без урахування податку з доходів фізичних осіб.
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2020 року заявлені позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено /а.с. 53-55/.
В апеляційній позивач АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить змінити рішення суду в частині визначення розміру моральної шкоди шляхом зменшення її розміру з 100 000 грн. до 50 000 грн.
Апелянт вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості та критеріям статті 23 ЦК України та є завищеним (а.с. 58-61).
ОСОБА_1 не скористався своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат».
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що позивач знаходився у трудових відносинах з АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», що підтверджується копією трудової книжки Серії НОМЕР_1 .
За час роботи на даному підприємстві він отримав професійні захворювання, які обумовлено умовами в яких він працював.
За висновком МСЕК Серії 10 ААА№084187 від 29.10.2012 року ОСОБА_1 первинно визначено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках - 50% у зв'язку із професійними захворюваннями та третю групу інвалідності.
За висновком МСЕК Серії 12ААА №046262 від 30.10.2017 року при повторному огляді ОСОБА_1 визначено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках - 50% у зв'язку із професійними захворюваннями та встановлено третю групу інвалідності.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , керувався нормами статей 153, 173, 237-1 КЗпП України, й виходив з того, що у зв'язку з небезпечними умовами праці, низьким рівнем техніки безпеки та впливом комплексу виробничих шкідливих факторів на шахті, позивач отримав професійні захворювання. Внаслідок втрати професійної працездатності позивач відчуває фізичний біль та душевні страждання, погіршилися його здібності, переживання викликані наслідками професійного захворювання, він втратив професійну працездатність, позбавлений можливості реалізації своїх здібностей, змушений постійно приймати лікарські препарати, постійно відчуває наслідки професійного захворювання, що свідчить про заподіяння йому моральної шкоди. Тому, вирішуючи питання щодо розміру завданої позивачу моральної шкоди, суд врахував значні тяжкі зміни його життєвих зав'язків, ступінь втрати ним професійної працездатності, глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого та позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин справи, та з урахуванням вимог розумності і справедливості, прийшов до висновку стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди суму 100 000 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Згідно частин 1,3 ст.13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
У відповідності зі ст. 237-1 КзпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.10.2008 року № 20-рп/2008 також роз'яснив про право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
У відповідності зі ст.ст. 23, 1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві або внаслідок профзахворювання складається, зокрема, у фізичному болі, душевних стражданнях, які він поніс у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку.
Наведені вище норми закону свідчать про те, що ушкодження здоров'я, заподіяне позивачеві під час виконання ним трудових обов'язків, спричиняє йому моральні й фізичні страждання, які обмежують його можливість вести звичний спосіб життя, тягнуть за собою не відновлення здоров'я, відчуття болю.
Відповідно до Закону України "Про охорону праці», на підприємство покладено обов'язок забезпечити якісні та безпечні умови праці, а в даному випадку, причиною виникнення у позивача професійного захворювання стала його праця на підприємстві відповідача, що підтверджено актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 11.11.2019 року.
З наведених вище підстав, колегія суддів не сприймає доводи відповідача про відсутність вини підприємства відповідача у виникненні професійного захворювання у позивача, а добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 2 ст.153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку, тому доводи відповідача у цій частині на думку колегії суддів є необґрунтованими.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.01.2004 року №1-рп/2004 передбачено: «4.1. Відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
Отже, колегія суддів вважає, що твердження відповідача про недоведеність позивачем моральних страждань є необґрунтованими.
Визначаючи розмір моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано роз'яснення наведені в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, зокрема: ступінь, характер, обсяг і тривалість страждань позивача, ступінь втрати професійної працездатності за професійним захворюванням, який становить 65%, який встановлено безстроково, встановлення третьої групи інвалідності, час протягом якого позивач працював у відповідача на посаді пов'язаної з виникненням професійного захворювання, глибину і ступінь його моральних страждань, пов'язаних з фізичним станом здоров'я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали та вірно визначив розмір моральної шкоди у розмірі 65 000 грн., тому доводи апеляційної скарги з цього приводу колегія суддів відхиляє, як безпідставні.
Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про часткове задоволення позовних вимог та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.
Колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.
Колегія суддів не сприймає доводи відповідача про відсутність вини підприємства відповідача у виникненні професійного захворювання у позивача, а добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку, тому доводи відповідача у цій частині на думку колегії суддів є необґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Крім того, разом з апеляційною скаргою АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" подало клопотання про витребування інформації щодо платіжних реквізитів, необхідних для добровільного виконання судового рішення (а.с. 62), проте, колегія суддів вважає за можливе відмовити у задоволенні вказаного клопотання, оскільки діючим законодавством не передбачено витребування у позивача платіжних реквізитів. Крім того, АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" не надано суду будь-яких доказів стсоовно того, що заявник звертався до позивача з даним питанням, проте, останній у наданні вказаної інформації відмовив.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" - залишити без задоволення.
Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
М.О. Макаров