Справа № 201/3170/20
Провадження № 2/201/436/2021
Іменем України
19 лютого 2021 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Мілової Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
02.04.2020р. АТ КБ «ПриватБанк» звернулося із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с. 2-6 том 1).
Ухвалою судді Наумової О.С. від 24.04.2020р. відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 70 том 1).
Ухвалою суду від 07.09.2020р. за клопотанням представника відповідачки витребувані докази у ПрАТ «ВФ Україна» і Металургійного ВП Криворізького ВП ГУНП в Дніпропетровській області (а.с. 149 том 1).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву б/н від 21.03.2013р. Відповідачка при підписанні анкети - заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до виявленого бажання, відповідачці відкрито кредитний рахунок, що підтверджується випискою по рахунку, та встановлено початковий кредитний ліміт.
У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 13 000,00 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договору виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідачка зобов'язалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме: згідно із п. 2.1.1.12.3 погашення кредиту - поповнення картрахунку держателя, здійснюється шляхом внесення коштів у готівковому або безготівковому порядку і зарахування їх банком на картрахунок держателя, а так само шляхом договірного списання коштів з інших рахунків клієнта на підставі договору. Таким чином, відповідач зобов'язався здійснювати погашення кредиту та процентів внесенням грошових коштів на кредитний рахунок у розмірі не менше мінімального обов'язкового платежу.
Згідно з п. 1.1.1.60 договору мінімальний обов'язковий платіж - розмір боргових зобов'язань відповідача, які щомісяця повинен сплачувати відповідач протягом терміну дії карти. Мінімальний обов'язковий платіж розраховується в процентному співвідношенні від загальної заборгованості клієнта.
Але, в процесі користування кредитним рахунком, відповідач не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, а також підтверджується випискою по рахунку.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 17.03.2020р. має заборгованість у розмірі 49 546,06 грн., яка складається з наступного: 27 307,68 грн. - заборгованість за тілом кредита, в т.ч.: 00,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредита; 27 307,68 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 00,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 00,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 10 591,97 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України; 8 810,88 грн. - нарахована пеня; 00,00 грн. - нараховано комісії; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 2 335,53 грн. - штраф (процентна складова).
Зазначену суму заборгованості позивач просив суд стягнути з відповідачки, а також понесені ним судові витрати у розмірі 2102,00 грн.
06.08.2020р. представник відповідачки - адвокат Самуха А.О. (діє на підставі ордеру серії ЗП № 123259 від 05.08.2020р. - а.с. 110 том 1) надала відзив на позов (а.с. 86 - 89 том 1), в якому проти позовних вимог заперечувала. Зазначила, що кредитна картка ОСОБА_1 була заблокована внаслідок шахрайських дії. Так, ОСОБА_1 з 21.03.2013р. по 12.11.2018р. користувалася кредитними коштами.
12.11.2018р. відповідачка не змогла пройти ідентифікацію для входу у комп'ютерну систему банку, її мобільна картка за номером НОМЕР_1 була заблокована. Також було заблоковано електронну адресу (акаунт), на яку надходять повідомлення про операцій з карткою АТ БК «ПриватБанк».
12.11.2018р. ОСОБА_1 звернулася до Нікопольського ВП ГУ НП у Дніпропетровській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення і 13.11.2018р. на підставі її заяви внесені до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення за ознаками ч. 1 ст. 185 КК України за № 12018040340003532, яке на сьогоднішній день перебуває у провадженні СВ Металургійного ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області.
19.12.2018р. ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про повернення викрадених грошових коштів у зв'язку з досудовим розслідуванням, однак листом від 19.01.2019р. АТ КБ «ПриватБанк» відмовило у задоволенні поданої заяви. В подальшому відповідачка неодноразово зверталася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявами, однак жодної відповіді не отримала.
Зазначила, що у виписці по картці/рахунку НОМЕР_2 ОСОБА_1 видно, що 12.11.2018р. зловмисниками збільшено кредитний ліміт до 13000 грн., також на цю картку були оформлені гроші у розстрочку в сумі 7300 грн, після того з картки були переведені грошові кошти 5-ма транзакціями на рахунок АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_2 на загальну суму 20 000 грн.
Однак 12.11.2018р. сім-карту за телефонним номером НОМЕР_1 , який є фінансовим номером відповідачки у ПАТ КБ «ПриватБанк» заблоковано невідомими особами, про що АТ КБ «ПриватБанк» на момент звернення із цим позовом було достеменно відомо.
Вважала, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами.
Користувач кредитки не може відповідати за здійснення платіжних операцій, якщо картку використовували без його фізичної участі або електронної ідентифікації, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями або бездіяльністю сприяв утраті, незаконному використанню інформації, що дає змогу ініціювати платіжні операції.
Позивачем до позову не додано жодного доказу того, що саме відповідач з 12.11.2018р. користувалася кредитними коштами, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед банком.
Крім того, позивачем не було зроблено жодних дій для розв'язання проблеми, яка виникла з клієнтом банку та не надано жодної інформації стосовно проведення службового розслідування службою безпеки АТ КБ «ПриватБанк» стосовно викрадення коштів з банківського рахунку ОСОБА_1 .
Отже, на переконання представника відповідача, відповідальність позичальника є важливим чинником. Тобто позичальник не буде відповідати за шахрайські дії з його карткою та нести матеріальну відповідальність за неналежні платіжні операції в разі дотримання таких умов: своїми діями або бездіяльністю позичальник не сприяв утраті або незаконному використанню інформації, що дає змогу ініціювати платіжні операції; виявивши безпідставне списання коштів, позичальник невідкладно повідомив про це в банк і правоохоронні органи.
У зв'язку з чим, просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
27.08.2020р. представник АТ КБ «ПриватБанк» надав відповідь на відзив (а.с. 120 - 122 том 2), у якому не погодився із позицією відповідачки, зауважив, що клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви про блокування коштів на картрахунку і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки картки до стоп-листа платіжної системи. 12.11.2018р. до банку надійшло платіжне доручення клієнта про переказ коштів в розмірі 4000,00 грн. Ініціатором переказу є власник карткового рахунку, переказ ініційовано з використанням держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг, що не суперечить вимогам ст. 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України».
Кожна транзакція забезпечена захистом від шахрайських дій, а саме: проходження клієнтом авторизації, тобто введення реквізитів карти, які дають можливість ідентифікувати клієнта та картковий рахунок, та додаткове підтвердження операції шляхом введення одноразового ОТП-паролю (коду авторизації), який надсилається банком на мобільний телефон клієнта, який зареєстрований ним в банківській системі. Тобто для підтвердження операції відповідачем отримано та введено одноразовий ОТП-пароль, який і завершив транзакцію.
Випискою підтверджено, що здійсненню операції 12.11.2018р. на суму 4000,00 грн. передувало успішне проходження ним авторизації у системі Приват24, а саме введення логіну та введення ОТП-паролю - «Password», що додатковий раз підтверджує особисте бажання клієнта на здійснення операції та запобігає виконання операції шахрайським шляхом.
Враховуючи п. 1.1.5.29 кредитного договору клієнт несе повну відповідальність за операції проведені з картою. Клієнт у свою чергу має право стягнути суму відшкодування з винних осіб встановлених в кримінальному провадженні.
У зв'язку з відсутністю доказів звернення відповідача в банк із заявою про внесення картки в стоп-лист платіжної системи, а також будь-яких звернень відповідача про втрату картки, заперечення відповідача є необґрунтованими.
Крім цього, представник позивача зазначив, що на даний час за результатами проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні жодну особу не визнано винною у вчиненні злочину, а отже, заперечення відповідачки з цього приводу не можуть прийматися до уваги. Відповідач, в свою чергу, має право стягнути суму відшкодування з винних осіб, встановлених в кримінальному порядку.
На заяву відповідача банком 28.01.2019р. надано відповідь про те, що 12.11.2018р., використовуючи особисту інформацію, відповідачці підключена послуга «Миттєва розстрочка» на картковий рахунок НОМЕР_3 . Послуги, які пов'язані з платіжною карткою надаються виключно при умові володіння особистою інформацією клієнта.
Враховуючи вищевикладене, просив задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі.
19.02.2021р. представник відповідачки надала письмові пояснення, у яких додатково звернула увагу на те, що з наданої банківської виписки станом на 19.03.2020р. вбачається, що 12.11.2018р. здійснено п'ять переказів на суму 18 000,00 грн. одержувачеві ОСОБА_2 . А з виписки по картці/рахунку НОМЕР_2 ОСОБА_1 за період з 07.11.2018р. - 14.11.2018р. видно, що до цього 12.11.2018р. зловмисниками збільшено кредитний ліміт до 13000 грн., також на цю картку були оформлені гроші у розстрочку в сумі 7300 грн.
Представник позивача Бондаренко К.С. (діє на підставі довіреності № 494-К-О від 13.01.2021р.) надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав на їх задоволенні наполягав (а.с. 220 - 221 том 2).
У поданих 19.02.2021р. письмових поясненнях по справі представник відповідачки - Самуха А.О. просила суд розглянути справу без участі відповідачки і її представника. Проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила відмови у задоволенні позовних вимог (а.с. 222 - 229 том 2).
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у справі за принципами встановленими ст. 89 ЦПК України, установив такі обставини справи і відповідні ним правовідносини.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Встановлено, що ОСОБА_1 підписала анкету-заяву б/н від 21.03.2013р. про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідно до якої відповідачка виявила бажання оформити на своє ім'я банківську карту (а.с. 19 том 1).
Надаючи оцінку умовам укладеного договору, суд зазначає, що анкета-заява не містить умов щодо розміру тіла кредиту, строку дії кредитного договору, розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитом, неустойки, комісії.
Долучені до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг, якими передбачено порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом процентів, комісії за користування кредитом та інших витрат, визначено права та обов'язки сторін договору надання банківських послуг, - відповідачем не підписані.
Анкета-заява містить текст про погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано, яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем.
На підтвердження свого позову банком представлено розрахунок заборгованості за кредитним договором № б/н від 21.03.2013р., згідно із яким станом на 17.03.2020р. має заборгованість у розмірі 49 546,06 грн., яка складається з наступного: 27 307,68 грн. - заборгованість за тілом кредита, в т.ч.: 00,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредита; 27 307,68 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 00,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 10 591,97 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України; 8 810,88 грн. - нарахована пеня; 00,00 грн. - нараховано комісії; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 2 335,53 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 7 - 12 том 1).
За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Ч. 1, ч. 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника від 21.03.2013р. розмір процентів за користування кредитом, неустойка не зазначені (а.с. 19).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути проценти та штрафи.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємну частину кредитного договору.
Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, та наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (21.03.2013р.) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (02.04.2020р.), тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви Умови та Правила у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15).
Суд зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Суд вважає, що Умови та Правили надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться у матеріалах справи, не визнається відповідачем та не містить його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21.03.2013р. шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також неустойку.
Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» процентів за користування кредитом, та неустойки (пені, штрафів), у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого законом обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу в анкеті-заяві від 21.03.2013р., оскільки Умови та Правили надання банківських послуг в ПриватБанку, не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до п. 22 ч. 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження №14-131цс19.
Матеріали справи не містять доказів визнання ОСОБА_1 , зокрема, факту погодження між сторонами розміру та порядку нарахування процентів, неустойки (пені, штрафів) у будь-якому розмірі.
Необхідно також зауважити, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 21.03.2013р. у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - суд приходить до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, проте не повернутої банку.
Крім того, відповідачка посилалася на те, що 12.11.2018р. невідомі особи заволоділи її карткою, збільшили кредитний ліміт, зняли кошти, що призвело до збільшення заборгованості не з її вини.
Судом з матеріалів справи встановлено, що у провадженні СВ Металургійного ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області перебувають матеріали досудового розслідування, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 12018040340003532 від 13.11.2018р. на підставі заяви ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, згідно із фабулою 12.11.2018р. приблизно о 09 год. 00 хв. невідомі особи, шляхом вільного доступу, знаходячись в м. Нікополі Дніпропетровської області, де з карток «Приватбанк» та «А-Банк», які належать ОСОБА_1 таємно викрали гроші на загальну суму 23 300,00 грн. (а.с. 151 том 1).
Допитана 14.01.2020р. у якості потерпілої ОСОБА_1 показала, що у відділенні «Водафон» у м. Нікополі Дніпропетровської області їй повідомили, що сім-картка (ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 ) оператора мобільного зв'язку з номером абонента НОМЕР_1 , якою користувалась ОСОБА_1 , переадресована на іншу сім-картку.
Отже, невідомі особи скористалися сім-карткою оператора мобільного зв'язку з номера абонента НОМЕР_1 , яка є «фінансовим номером» клієнта банку ОСОБА_1 і таким чином отримати доступ до банківського рахунку останньої, заволодівши кредитними засобами банку (а.с. 168 том 1).
З наданої позивачем виписки з банківського рахунку станом на 19.03.2020р. (а.с. 13 - 16 том 1) видно, що 04.11.2018р. здійснено переказ грошових коштів у розмірі 1 672,34 грн. на картку ПриватБанку через додаток Приват 24. Одержувач: ОСОБА_5 . У графі залишок після операції 1671,89 грн. (сума, яка підлягала поверненню).
За період з 07.11.2018р. по 14.11.2018р. збільшено кредитний ліміт до 13 000 грн., а також оформлена розстрочка на суму 7 300 грн.
12.12.2018р. здійснено поповнення готівкою в терміналі самообслуговування: Нікополь, просп. Трубників, буд. 91/57 , відділення банку у розмірі 1680,00 грн. Платник: карта 51**60.
12.11.2018р. - переказ на картку ПриватБанку через Приват 24. Одержувач: ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 4000,00 грн - сума у валюті картки (сума у валюті операції - 4020,00 грн.).
12.11.2018р. - переказ на картку ПриватБанку через Приват 24. Одержувач: ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 4000,00 грн - сума у валюті картки (сума у валюті операції - 4103,72 грн.).
12.11.2018р. - переказ на картку ПриватБанку через Приват 24. Одержувач: ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 4000,00 грн - сума у валюті картки (сума у валюті операції - 4160,00 грн.).
12.11.2018р. - переказ на картку ПриватБанку через Приват 24. Одержувач: ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 4000,00 грн - сума у валюті картки (сума у валюті операції - 4160,00 грн.).
12.11.2018р. - переказ на картку ПриватБанку через Приват 24. Одержувач: ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 2000,00 грн - сума у валюті картки (сума у валюті операції - 2080,00 грн.).
Таким чином, здійснено п'ять переказів на однакові суми по 4000,00 грн., всього 18 000,00 грн. (сума у валюті картки), сума у валюті операції: 4020,00 + 4103,72 + 4160,00 + 4160,00 + 2080,00 = 18 523,72 грн.
Отже, після того, як був у період з 07.11.2018р. по 14.11.2018р. збільшено кредитний ліміт до 13 000 грн., а також оформлена розстрочка на суму 7 300 грн., з картки були переведені грошові кошти 5-ма транзакціями на рахунок АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_2 на суму 18 523,72 грн. (з урахуванням комісій).
Листом від 05.10.2020р. ПрАТ «ВФ Водафон» на вимогу суду надано роздруківку дзвінків мобільного телефонного номера ОСОБА_1 НОМЕР_5 за 12.11.2018р. Звернуто увагу, що телефонний номер НОМЕР_5 до 15:30 12.11.2018р. обслуговувався знеособлено (анонімно) на умовах передплаченого зв'язку ПрАТ «ВФ Україна», тому визначити абонента в користуванні якого знаходився вказаний телефонний номер, не маємо можливості. 12.11.2018р. 08:00:27 по вказаному абонентському номеру проведена віддалена заміна сім-карти згідно вказаному порядку заміни СІМ-карти на сайті Водафону. Дзвінок на заміну сім-картки здійснено з телефонного номера НОМЕР_6 . 12.11.2018о. о 15:30 ОСОБА_1 проведена перереєстрація указаного телефонного номера на контрактну основу (а.с. 172 том 1).
З роздруківки дзвінків мобільного телефонного (а.с. 172 - 176, том 1) вбачається, що 12.11.2018р. о 8:02 здійснено два дзвінки нульової тривалості.
12.11.2018р. о 08:00:20 до центру обслуговування клієнтів за допомогою оператора call-центру мобільного оператора ПрАТ «ВФ Україна» ініційовано закріплення телефонних номерів абонентів за USIM-картами. За телефонним номером НОМЕР_5 проведена віддалена заміна сім-карти. Дзвінок на заміну сім-карти здійснено з телефонного номера НОМЕР_6 . Дзвінок про заміну сім-карти відбувся за адресою: АДРЕСА_3).
При цьому, НОМЕР_7 - IMEI мобільного телефону ОСОБА_1 (остання адреса місцезнаходження - м. Нікополь, Дніпропетровська обл., вул. Козака Гонти, 4 (ОСОУ «Нікопольська Автошкола).
НОМЕР_8 - IMEI мобільного телефону, на який була проведена віддалена заміна сім-карти (адреса: АДРЕСА_3 , щогла на даху будівлі).
Після чого, 12.11.2018р. відбулося підключення до:
Internet о 8:02, 8:15, 8:16, з 8:35 до 9:18 включно за адресою: АДРЕСА_3 ;
Facebook о 8:03 за адресою: АДРЕСА_3 ;
Okru о 8:03 за адресою: АДРЕСА_3 ;
Google о 8:05, 8:08, 8:10, 8:11 за адресою: АДРЕСА_3 ;
Vodafone о 8:13 за адресою: АДРЕСА_3 ;
Viber о 8:15 за адресою: АДРЕСА_3 ;
Privatbank о 8:22 та 8:25 за адресою: АДРЕСА_3 .
З наданого відповідачкою архіву операцій по банківській картці за період 12.11.2018р. - 12.11.2018р. видно, що 12.11.2018р. о 08:27:47 - здійснено переказ на картку ПриватБанку № НОМЕР_9 через Приват 24. Одержувач: ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 4000,00 грн - сума у валюті картки (сума у валюті операції - 4020,00 грн).
12.11.2018р. о 08:28:44 - здійснено переказ на картку ПриватБанку № НОМЕР_9 через Приват 24. Одержувач: ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 4000,00 грн. - сума у валюті картки (сума у валюті операції - 4103,72 грн).
12.11.2018р. о 08:29:38 - здійснено переказ на картку ПриватБанку № НОМЕР_9 через Приват 24. Одержувач: ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 4000,00 грн. - сума у валюті картки (сума у валюті операції - 4160,00 грн).
12.11.2018р. о 08:30:35 - здійснено переказ на картку ПриватБанку № НОМЕР_9 через Приват 24. Одержувач: ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 4000,00 грн. - сума у валюті картки (сума у валюті операції - 4160,00 грн).
12.11.2018р. о 08:32:390 - здійснено переказ на картку ПриватБанку № НОМЕР_9 через Приват 24. Одержувач: ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 2000,00 грн. - сума у валюті картки (сума у валюті операції - 2080,00 грн) (а.с.159 - 165 том 1).
Отже, судом встановлено, що 12.11.2018р. невідомими особами здійснено з картки № НОМЕР_10 , що відкрита на ім'я ОСОБА_1 у АТ «А-Банк», переказ на картку «ПриватБанку» № НОМЕР_9 , що належить ОСОБА_2 , грошових коштів з урахуванням комісії у розмірі у розмірі 5028,00 грн. + 201,12 грн. комісії.
Як видно із витягу з висновку службового розслідування Служби безпеки АТ «А-Банк» від 06.08.2020р. № Е.АВ.0.0.0.0/2-6510, за результатами службового розслідування (кд 22916296,2019 р.) встановлено, що 12.11.2018р. невідомі особи за допомогою перевипуску сім-картки оператора Vodafone (тел. НОМЕР_5 ОСОБА_1 ) заволоділи грошовими коштами з картки № НОМЕР_10 , яка належить ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_11 , у розмірі 5028,00 грн + 201,12 грн. комісії.
Кошти з картки № НОМЕР_10 12.11.2018р. були переведені однією транзакцією на картку ПриватБанку № НОМЕР_9 та зняті в банкоматах ПриватБанку у Кривому Розі.
За висновками службового розслідування АТ «А-Банк» визнав шахрайські дії з карткою № НОМЕР_10 та провів закриття заборгованості за рахунок банку на картку № НОМЕР_12 ОСОБА_1 (а.с. 141 том 1).
Суд не приймає посилання позивача на те, що відповідачка несе відповідальність за всі операції по картці у відповідності до Умов і Правил надання банківських послуг», які викладені на банківському сайті, оскільки, як було указано вище, надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку з сайта банку, з огляду на їх мінливий характер, не є складовою кредитного договору.
Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з пунктом 37.2 статті 37 Закону України Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Відповідно до пунктів 7, 8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженого постановою правління НБУ від 05.11.2014р. № 705, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором.
Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Як пояснила відповідачка 12.11.2018р. вона не змогла пройти ідентифікацію для входу у комп'ютерну систему банку, її мобільна картка за номером НОМЕР_1 була заблокована невідомими особами, тобто не з її волі, що позивачем не спростовано.
12.11.2018р. ОСОБА_1 звернулася до Нікопольського ВП ГУ НП у Дніпропетровській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення і 13.11.2018р. на підставі її заяви внесені відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення за ознаками ч. 1 ст. 185 КК України.
19.12.2018р. ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про повернення викрадених грошових коштів, у зв'язку з досудовим розслідуванням кримінального провадження (а.с. 96).
Листом від 19.01.2019р. № 20.1.0.0.0/7-181220/747 АТ КБ «ПриватБанк» відмовило відповідачці у задоволенні поданої заяви, відмовлено у припиненні зобов'язань за кредитним договором.
Окрім того, стороною відповідача на обґрунтування своєї правової позиції надано суду копію обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12018040000000755 від 15.08.2018р. та копії інших матеріалів, з яких установлено, що АТ «А-Банк» (який визнав під час службової перевірки дії, учинені стосовно ОСОБА_1 шахрайськими) приймає участь (як потерпіла установа) у розгляді кримінальної справи № 210/1853/20, яке перебуває на розгляді у Дзержинському районному суді міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (кримінальне провадження №12018040000000755 від 15.08.2018р. (а.с. 1-215 том 2).
Згідно матеріалів кримінальної справи обвинуваченими організована шахрайська схема з викрадення коштів з банківських карток потерпілих. Згідно з злочинним планом, шахраї складали список номерів абонентів оператора мобільного зв'язку ПрАТ «ВФ Україна» («Vodofone») шляхом зміни у випадковому порядку цифр наявних у них телефонних номерів громадян або шляхом отримання в ході скоєння кримінальних правопорушень доступу до резервних баз номерів телефонних книжок громадян, що знаходяться у особистих акаунтах поштового сервісу «Gmail», після чого за допомогою мережі Інтернет здійснювався пошук наявної у вільному доступі інформації щодо осіб, які їх використовують.
У подальшому члени організованої групи отримували інформацію, необхідну для перевипуску SIM-карт, якими користуються вказані абоненти, здійснивши останнім дзвінки нульової тривалості з двох заздалегідь підготовлених мобільних номерів або отримавши в ході особистого спілкування з ними під приводом необхідності проведення технічних робіт оператором мобільного зв'язку PUK-коди або кодові слова.
Після здійснення вказаних дій, співучасники злочину мали намір, без безпосереднього звернення до центру обслуговування клієнтів, за допомогою оператора call-центру мобільного оператора ПрАТ «ВФ Україна» ініціювати закріплення телефонних номерів абонентів за USIM-картами, спеціально придбаними для скоєння кримінальних правопорушень.
Потім, отримавши можливість використовувати у власних цілях вищевказані телефонні номери без відома їх фактичних володільців, учасники групи планували здійснити несанкціоноване втручання в роботу автоматизованих систем, змінивши паролі доступу до особистих акаунтів громадян у поштовому сервісі « Gmail » з метою отримання персональної інформації останніх, яка там зберігається, а саме: щодо паролів входу до особистих кабінетів у інтернет сервісах банківських установ та резервних баз номерів телефонних книжок громадян.
На останньому етапі співучасники злочину запланували, що, отримавши шляхом несанкціонованого втручання в роботу автоматизованих систем, доступ до управління рахунками потерпілих через їх особисті кабінети у інтернет сервісах банківських установ, вони здійснять переказ наявних грошових коштів на банківські карткові рахунки, підконтрольні співучасникам злочину, а у разі відсутності на рахунках грошових коштів, використовуючи опції інтернет сервісів, вони будуть збільшувати кредитний ліміт і, після надходження безготівкових грошових коштів на рахунки, також здійснять їх таємне викрадення шляхом перерахування на заздалегідь відкриті ними банківські рахунки.
Крім того, учасники організованої групи визначили, що для оформлення вказаних вище банківських рахунків, вони підшукають осіб, які знаходяться у тяжкому матеріальному становищі, ведуть аморальний спосіб життя, зловживають спиртними напоями, з тим, щоб, ураховуючи рівень розумових здібностей та соціальний стан вказаних осіб, було легше їх умовити за грошову винагороду оформити необхідні документи та передати членам групи банківські картки з кодами доступу до управління рахунками та ускладнити пошук їх місця мешкання правоохоронним органам.
Функцію керівника організованої групи взяла на себе ОСОБА_7 , яка керувала діями співучасників та об'єднувала дії членів групи під час здійснення злочинної діяльності. Інші учасники групи: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , діючи злагоджено, підпорядковуючись керівнику організованої групи, відповідно до розподілених останньою функцій, проводили спільну активну та цілеспрямовану діяльність, пов'язану з таємним викраденням грошових коштів, що належать банківським установам, розташованим на території України та окремим громадянам.
Шахраї телефонували до контакт-центру ПрАТ «ВФ Україна» та, вказавши оператору отримане з не встановленого в ході досудового розслідування джерела й наявне у нього кодове слово або вказавши оператору два мобільних номери, з яких було здійснено останні дзвінки на мобільний номер «Vodofone», таким чином ініціювали закріплення мобільного номеру «Vodofone» окремих громадян, яким користувалася клієнт АТ КБ «ПриватБанк», за USIM-картою, спеціально придбаною співучасниками злочину для скоєння кримінального правопорушення.
Продовжуючи скоювати кримінальне правопорушення, ОСОБА_7 разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , маючи у своєму розпорядженні USIM-карту з мобільним номером клієнта банку, ініціювали зміну в автоматичному режимі пароля доступу до особистого акаунту клієнта банку у поштовому сервісі «Gmail» в мережі Інтернет та отримали доступ до конфіденційної інформації останнього, яка там зберігалася, а саме: пароля входу до особистого кабінету клієнта банку у інтернет сервісі «Приват24» що належить АТ КБ «ПриватБанк».
Готуючи умови для скоєння злочину, ОСОБА_7 разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за допомогою мережі Інтернет здійснили пошук наявної у вільному доступі інформації щодо клієнта банку, встановивши анкетні дані та іншу особисту інформацію щодо останнього.
У подальшому ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , діючи умисно, використовуючи мобільний номер «VODOFONE» клієнта банку, який було вказано клієнтом банку при укладанні з АТ КБ «ПриватБанк» договору комплексного банківського обслуговування, маючи у своєму розпорядженні інформацію щодо анкетних даних останнього та номеру рахунку, відкритого ним у вказаній вище банківській установі, пароль доступу до особистого кабінету інтернет сервісу «Приват24», що є автоматизованою системою, за допомогою комп'ютерної техніки змінили пароль входу до облікового запису вказаного вище особистого кабінету клієнта банку, та отримали доступ до управління картковим рахунком, відкритим на ім'я клієнта банку.
Таким чином, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , здійснили несанкціоноване втручання в роботу автоматизованих систем, що призвело до витоку персональної інформації клієнта банку.
Продовжуючи скоювати кримінальне правопорушення, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , використовуючи опції інтернет сервісу «Приват24», доступні в особистому кабінеті клієнта банку, без відома останнього та працівників АТ КБ «ПриватБанк», здійснили переказ грошових коштів, що належать клієнту банку, із вказаного рахунку на картковий рахунок, відкритий на ім'я особи, яку вони підшукали для цієї ролі, тим самим таємно викрали їх.
Надалі, ОСОБА_7 разом ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , маючи у своєму розпорядженні пароль доступу до карткового рахунку, на який було перераховано грошові кошти, отримали їх готівкою в банкоматах Дніпропетровської області, м. Кривий Ріг, пр-т Металургів, 21А та розпорядились ними за власним розсудом (а.с. 6 - 215 том 2).
Оцінюючи наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами.
Саме таку правову позицію виклав Верховний Суд у своїй постанові від 20.06.2018р. у справі № 691/699/16-ц.
Так, у розглянутому рішенні ВС дійшов висновку про те, що відповідальність клієнта за шахрайське зняття коштів із картки настає в тому разі, якщо клієнт своїми діями або бездіяльністю сприяв утраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, що дає змогу ініціювати платіжні операції. Стосовно права клієнта на відшкодування незаконно списаних коштів, то в постанові № 6-71цс15 ВС виклав таку правову позицію: якщо банк не надав беззаперечних доказів, що спростовують доводи клієнта про те, що банківську картку він не втрачав, іншим особам не передавав, ПІН-коду нікому не повідомляв, банк зобов'язаний сплатити клієнту кошти, зняті під час неналежної операції.
У наданій представником позивача відповіді на відзив та інших матеріалах справи (а.с. 120 - 122 том 1) відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що саме відповідачкою було вчинено дії (чи бездіяльність), які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, і що це є лише їх припущення.
Таким чином, можна зробити висновок, що користувач кредитки не може відповідати за здійснення платіжних операцій, якщо картку використовували без його фізичної участі або електронної ідентифікації, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями або бездіяльністю сприяв утраті, незаконному використанню інформації, що дає змогу ініціювати платіжні операції.
На переконання суду, позичальник не має відповідати за шахрайські дії з його карткою та нести матеріальну відповідальність за неналежні платіжні операції в разі дотримання таких умов:
- своїми діями або бездіяльністю позичальник не сприяв утраті або незаконному використанню інформації, що дає змогу ініціювати платіжні операції;
- виявивши безпідставне списання коштів, позичальник невідкладно повідомив про це в банк і правоохоронні органи.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за укладеною між сторонами анкетою заявою б/н від 21.03.2013р., суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених вимог з огляду на те, що ОСОБА_1 з 21.03.2013р. по 12.11.2018р. користувалася кредитними коштами, сплачувала заборгованість за кредитом та відсотки за його користування та інші платежі, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому правомірність нарахування відсотків за вказаною анкетою заявою судом встановлена не була, тоді як відповідач виплачувала банку грошові кошти на погашення не лише тіла кредита.
Окрім того, як вказано вище, відсутні підстави для стягнення з відповідачки процентів за користування кредитом, та неустойки (пені, штрафів), у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого законом обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу в анкеті-заяві від 21.03.2013р., оскільки Умови та Правили надання банківських послуг в ПриватБанку, не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2 102,00 грн. (а.с. 1 том 1) покладаються на позивача.
Вирішуючи питання про стягнення оплати за отримання правничої допомоги з позивача на користь відповідачки у розмірі 18 000,00 грн., суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частина 3 ст. 137 ЦПК передбачає, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. В такому описі слід зазначати перелік конкретних послуг та вартість кожної послуги, або, в разі погодинної тарифікації послуг адвоката - кількість годин, витрачених на надання кожної послуги.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 141 ЦПК).
Більш широкого переліку документів, що підтверджують розмір витрат кодекс не містить, однак з даного приводу є чимало правових висновків Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20.09.2018р. суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №823/2638/18 від 16.05.2019р. містить висновки про те, що надані позивачем договір, рахунок (з описом наданих послуг та вартості кожної з них окремо, а також кількість годин, витрачену на кожну з цих послуг) та квитанція про оплату цих послуг є належними і достатніми доказами для стягнення понесених витрат, а складення акту виконаних робіт не передбачено умовами договору, тому сам факт виставлення рахунку клієнту та його оплата свідчать про прийняття цих послуг. Таким чином, необґрунтованою є вимога щодо прайс-листа та акту виконаних робіт (послуг) за умови, що надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №826/856/18 від 22.12.2018р. зазначається, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі №922/1163/18 від 06.03.2019р. містить висновок, що відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Отже, в договорі про надання правничої допомоги необхідно вказувати хоча б мінімальні ціни конкретних послуг адвоката, а в рахунку та акті виконаних робіт (якщо його підписання передбачено договором) потрібно вказувати детальний опис наданих послуг. Ну і, звичайно ж, не слід забувати долучати до матеріалів судової справи копії свідоцтв всіх адвокатів, які надавали правову допомогу, навіть якщо ця допомога не була пов'язана з безпосередньою участю в судових засіданнях.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 137 ЦПК).
Витрати на професійну правничу допомогу покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК). При цьому суд зобов'язаний врахувати: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч. 3 ст. 141 ЦПК).
За змістом норм ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
При цьому згідно зі статтею 30 згаданого Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Сума заявлених позивачем до відшкодування відповідачем судових витрат на правничу допомогу адвоката співмірна із складністю справи, кваліфікацією і досвідом адвоката, узгоджується з умовами укладеного між адвокатом та клієнтом договором на надання правничої (правової) допомоги від 27.07.2020 року та додатковими угодами до нього (№1 від 27 липня 2020 року; №2 від 07 вересня 2020 року; №3 від 04 листопада 2020 року; №4 від 04 грудня 2020 року; №5 від 17 грудня 2020 року; №6 від 18 січня 2021 року; №7 від 16
Сам факт надання правової допомоги адвокатом та отримання її клієнтом підтверджується підписаними відповідачем та її адвокатом актами приймання-передачі виконаних робіт/наданих послуг (правничої/правової допомоги), а саме:
- актом №1 приймання-передачі виконаних робіт/наданих послуг (правничої/правової допомоги) від 27 липня 2020 року на суму 3 000,00 грн.;
- актом №2 приймання-передачі виконаних робіт/наданих послуг (правничої/правової допомоги) від 07 вересня 2020 року на суму 2 500,00 грн.;
- актом №3 приймання-передачі виконаних робіт/наданих послуг (правничої/правової допомоги) від 04 листопада 2020 року на суму 2 000,00 грн.;
- актом №4 приймання-передачі виконаних робіт/наданих послуг (правничої/правової допомоги) від 04 грудня 2020 року на суму 2 000,00 грн.;
- актом №5 приймання-передачі виконаних робіт/наданих послуг (правничої/правової допомоги) від 17 грудня 2020 року на суму 3 000,00 грн.;
- актом у №6 приймання-передачі виконаних робіт/наданих послуг (правничої/правової допомоги) від 18 січня 2021 року на суму 1 000,00 грн.;
- актом №7 приймання-передачі виконаних робіт/наданих послуг (правничої/правової допомоги) від 19 лютого 2021 року на суму 4 500,00 грн., а всього 18 000,00 грн.
Фактична оплата підтверджується такими доказами:
- рахунком-фактурою №ЮФ-0000001 від 27.07.2020р. на суму 3000,00 грн. та оригіналом квитанції 30846970 від 28.07.2020 року на суму 3000,00 грн.;
- рахунком-фактурою №ЮФ-0000002 від 07.09.2020р. на суму 2500,00 грн. та оригіналом квитанції 32608030 від 09.09.2020р. на суму 2500,00 грн.;
- рахунком-фактурою №ЮФ-0000003 від 04.11.2020 року на суму 2000,00 грн. та оригіналом квитанції 35182043 від 04.11.2020р. на суму 2000,00 грн.;
- рахунком-фактурою №ЮФ-0000004 від 04.12.2020р. на суму 2000,00 грн. та дублікатом квитанції 36698928 від 04.12.2020р. на суму 2000,00 грн.;
- рахунком-фактурою №ЮФ-0000006 від 17.12.2020р. на суму 3000,00 грн. та дублікатом квитанції 37692115 від 21.12.2020р. на суму 3000,00 грн.;
- рахунком-фактурою №ЮФ-0000007 від 18.01.2021р. на суму 1000,00 грн. та дублікат квитанції 39316934 від 21.01.2021р. на суму 1000,00 грн.
- рахунком-фактурою №ЮФ-0000008 від 16.02.2021р. на суму 4500,00 грн. та оригіналом квитанції 40592351 від 16.02.2021р. на суму 4500,00 грн., а всього 18 000,00 грн. (а.с. 5 - 27 том 3).
Разом із тим, суд вважає, що не можуть бути компенсовані відповідачці витрати на правничу допомогу, що відображені в актах виконаних робіт за участь у де-яких судових засіданнях, оскільки судових розгляд здійснювався без участі сторін, зокрема, 07.09.2020р. на суму 1500,00 грн. (а.с. 146 том 1), 19.10.2020р. на суму 1000,00 грн. (а.с. 178 том 1), 02.11.2020р. на суму 1000,00 грн. (а.с. 183 том 1), 30.11.2020р. на суму 1500,00 грн. (а.с. 190 том 1), 18.01.2021р. на суму 1000,00 грн. (а.с. 193 том 1), а всього 6 000,00 грн.
Тому на користь відповідачки із позивача підлягає до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 000,00 грн. (18 000 - 6000) (а.с. 5 - 27 том 3).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 223, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, -
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 21.03.2013р. - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Повний текст рішення складений 01 березня 2021 року.
Суддя О.С. Наумова