09.03.2021 Справа №607/1522/20
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області
в складі:
головуючого Ромазана В.В.
за участю секретаря Безручко Т.В.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
представника третьої особи Облещука В.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний центр громадського здоров'я» Тернопільської обласної ради про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, індексації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
Позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до Управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний центр громадського здоров'я» Тернопільської обласної ради про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, індексації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до якого, з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог просить стягнути із відповідача 5712,91грн. компенсації за невикористану відпустку, 16080,70 грн. нарахованої індексації на невиплачену компенсацію за невикористану відпустку, 217338,52 грн. середнього заробітку за час затримки виплати всіх належних сум при звільненні, 588,38 грн. судових витрат за проведення експертно-економічного дослідження, а також 2173,40 грн. судового збору.
В обґрунтування заявлених вимог позивач ОСОБА_1 вказала на те, що з 04.05.1995 року її було прийнято на посаду спеціаліста групи технагляду за капітальним будівництвом та капітальним ремонтом управління охорони здоров'я Тернопільського облвиконкому. 20.06.2000 року група технагляду за капітальним будівництвом та капітальним ремонтом управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації перейменовано у відділ технагляду за капітальним будівництвом і ремонтом управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації. 04 лютого 2004 року позивача було переведено на посаду головного спеціаліста відділу технагляду за капітальним будівництвом та ремонтом управління охорони здоров'я Тернопільської облдержадміністрації. 01 квітня 2008 року відділ технічного нагляду головного управління охорони здоров'я Тернопільської облдержадміністрації був ліквідований та утворено комунальну установу Тернопільської обласної ради - Служба технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об'єктів охорони здоров'я. У зв'язку з ліквідацією відділу технічного нагляду за капітальним будівництвом та ремонтом, з 01.04.2008 року позивача було звільнено з роботи в порядку переведення в комунальну установу Тернопільської обласної ради Служба технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об'єктів охорони здоров'я за п.5 ст.36 КЗпП України. При звільненні ОСОБА_1 останній не було виплачено грошову компенсацію за 131 календарний день невикористаної відпустки. Згідно ст..24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки з розрахунку повної їх тривалості. Уразі звільнення працівника у зв'язку з переведенням на роботу на інше підприємство, грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник, або виплати під час звільнення, чого на думку позивача зроблено не було. 02 грудня 2019 року позивач звернулась із заявою на ім'я начальника управління охорони здоров'я з проханням виділення коштів для виплати грошової компенсації за невикористані відпустки, однак їй було рекомендовано вирішувати зазначене питання за місцем своєї роботи. Також, вважає, що розрахунок компенсації за невикористану відпустку слід провести наступним чином: 15523,94/356*131+5712,91 грн., де 15523,94 грн. - загальна сума заробітної плати, 131-кільскість днів невикористаної відпустки. Зазначила, що розрахунок середнього заробітку за період затримки виплати компенсації за невикористані відпустки слід здійснити наступник чином: 1395,86+153,10/41=71,54 грн.; 71,54*3038=217338,52 грн., де 1395,86 грн. - заробітна плата за лютий 2008 року; 1537,10 грн. заробітна плата за березень 2008 року; 71,54 грн. - розмір середнього заробітку за період затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки.
Управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації подало відзив на позов відповідно до якого зазначило, що відділ технічного нагляду за капітальним будівництвом та ремонтом Головного управління охорони здоров'я облдержадміністрації де працювала позивач утримувався за рахунок коштів обласного бюджету за окремим кошторисом. У зв'язку з ліквідацією відділу технічного нагляду за капітальним будівництвом та ремонтом Головного управління, відповідно до довідок про зміни річного розпису бюджету (кошторису) на 2008 рік №81 від 10.04.2008 року та №82 від 10.04.2008 року кошти на оплату праці в сумі 221668 грн. знято з Головного управління та передбачено для створення Служби технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об'єктів охорони здоров'я Тернопільської обласної ради. Таким чином, кошти могли бути використані для виплату позивачу компенсації за невикористану відпустку. Вважають, що позивач не отримавши компенсації за невикористані відпустки, мала право одержувати відпустки за її бажанням у будь-який зручний для неї час. Вважають, що Управління охорони здоров'я не зобов'язане виплачувати компенсацію за невикористані відпустки, оскільки такий обов'язок перейшов до Служби технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об'єктів охорони здоров'я Тернопільської обласної ради, куди було переведено позивача. Стосовно стягнення середнього заробітку зазначили, що дана вимога не може бути задоволена судом, оскільки компенсацію за невикористану відпустку передбачено у кошторисі юридичної особи, куди було переведено позивача. Вважають, що позивач працюючи на посаді головного бухгалтера Служби технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об'єктів охорони здоров'я Тернопільської обласної ради, умисно не використала відпустки попередніх років та не проводила їх компенсації за значної економії фонду заробітної плати, в тому числі при звільненні у зв'язку з переведенням до комунального некомерційного підприємства Тернопільський обласний центр громадського здоров'я. У поданих доповненнях до відзиву зазначили, що компенсація за невикористані відпустки ОСОБА_1 передбачена у кошторисі новоствореної юридичної особи - комунальної установи Тернопільської обласної ради «Служба технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об'єктів охорони здоров'я, і таким чином кошти були перераховані на рахунок підприємства, на яке перейшла працювати позивач. Враховуючи те, що позивач переведена працювати в некомерційне підприємство Тернопільський обласний центр громадського здоров'я Тернопільської обласної ради, тому за нею залишається право використати відпустки за даним місцем праці, при умові наявності невикористаних відпусток, неотримання за них компенсації у Службі технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об'єктів охорони здоров'я та перерахування коштів на рахунок підприємства на яке перейшла. Відділ технічного нагляду за капітальним будівництвом та ремонтом Головного управління охорони здоров'я, де працювала позивач, утримувався за рахунок коштів обласного бюджету за окремим кошторисом та штатним розписом. На даний час фінансування видатків на оплату праці працівників управління охорони здоров'я та нарахування на заробітну плату здійснюються за рахунок коштів державного бюджету. Також вважають, що компенсація за невикористану відпустку не може бути об'єктом індексації, так як має разовий характер та обраховується із середньої заробітної плати. Просять відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.
Позивач та її представник подав відповідь на відзив у якій зазначили, що відповідач є юридичною особою, а відділ технічного нагляду за капітальним будівництвом та ремонтом, де працювала позивач до свого звільнення був структурним підрозділом управління охорони здоров'я Тернопільської облдержадміністрації та не мав статусу юридичної особи. Позивач внаслідок невикористаної відпустки на попередньому місці роботи мала право на отримання відпустки у зручний для неї час, без обов'язкового відпрацювання шести місяців за новим місцем роботи в Службі технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об'єктів охорони здоров'я Тернопільської обласної ради, а тому, зазначене не спростовує факту заборгованості відповідача щодо належної їй компенсації. ОСОБА_1 неодноразово зверталась до відповідача про вирішення питання про перерахунку коштів за невикористані нею відпустки, проте вони їй не виплачувались, оскільки у кошторисі відповідача не було коштів на вказані цілі. Зазначили, що виплата позивачу належної компенсації за невикористану відпустку є обов'язком відповідача. Вважає, що компенсація за невикористану відпустку є частиною належної працівнику заробітної плати, а тому вона підлягає індексації.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - комунального некомерційного підприємства «Тернопільський обласний центр громадського здоров'я» Тернопільської обласної ради подав письмові пояснення у яких зазначив, що ОСОБА_1 при переведенні на роботу в комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний центр громадського здоров'я» була звільнена із посади головного бухгалтера комунальної установи Служби технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об'єктів охорони здоров'я Тернопільської обласної ради та прийнята на посаду економіста. На день прийняття позивача на роботу, адміністрацією підприємства не було отримано інформації про працівників, які за попереднім місцем роботи мають невикористані відпустки, не одержали за неї грошову компенсацію. На рахунок підприємству не було надано коштів для виплати компенсації за невикористані відпустки, що підтверджується затвердженим кошторисом. ОСОБА_1 не зверталась до генерального директора КНП «Тернопільський обласний центр громадського здоров'я» за одержанням відпустки за її бажанням, не відпрацювавши шестимісячного терміну.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позов підтримали та просять його задовольнити.
Представник Управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації в судовому засіданні вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає до задоволення через безпідставність та необґрунтованість зазначених у відзиві на позов та його доповненнях.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний центр громадського здоров'я» Тернопільської обласної ради в судовому засіданні підтримав надані ним письмові пояснення.
Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив.
ОСОБА_1 на підставі наказу начальника управління охорони здоров'я облвиконкому від 04.05.1995 року №49-Н прийнято на посаду спеціаліста 1 категорії групи технагляду за капітальним будівництвом та капітальним ремонтом.
Відповідно до наказу першого заступника начальника Головного управління охорони здоров'я Тернопільської облдержадміністрації від 01.04.2008 року №25Н, ОСОБА_1 звільнено із посади відділу технічного нагляду за капітальним будівництвом та капітальним ремонтом Головного управління охорони здоров'я облдержадміністрації у зв'язку з його ліквідацією в порядку переведення на посаду головного бухгалтера установи Тернопільської обласної ради Служба технічного нагляду за капітальним будівництвом та ремонтом об'єктів охорони здоров'я.
Згідно з наказом начальника служби технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об'єктів охорони здоров'я Управління охорони здоров'я облдержадміністрації від 26.12.2019 року №69 «Про звільнення працівників Служби технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об'єктів охорони здоров'я», ОСОБА_1 звільнено із посади головного бухгалтера зазначеної установи відповідно до п.5 ч.1 ст.36 КЗпП України та у зв'язку з припиненням роботи юридичної особи (реорганізації) Служби технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об'єктів охорони здоров'я.
Відповідно до наказу №23 від 27.12.2019 року генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський обласний центр громадського здоров'я» Тернопільської обласної ради, ОСОБА_1 прийнято на посаду провідного економіста з 02.01.2020 року.
Як вбачається з інформації, викладеній у довідці Головного управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації від 05.05.2008 року №1178/5-01, ОСОБА_1 працюючи в головному управлінні охорони здоров'я облдержадміністрації на посаді головного спеціаліста відділу технічного нагляду за капітальним будівництвом та ремонтом станом на 02.04.2008 року не використала 131 календарний день щорічної основної і додаткової відпустки та не отримала грошової компенсації.
02.12.2019 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до начальника управління охорони здоров'я Тернопільської обласної адміністрації про виділення додаткових коштів для виплати їй грошової компенсації за невикористані відпустки.
27.12.2019 року листом управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації за №630/16-01, ОСОБА_1 рекомендовано пред'явити вимогу про виплату їй компенсації за невикористані відпустки до комунального некомерційного підприємства «Центр громадського здоров'я», тобто до теперішнього роботодавця позивача.
Як вбачається із даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України стосовно ОСОБА_1 , розмір заробітної плати у ОСОБА_1 становив: за 2007 рік: квітень - 990 грн.; травень - 994,40 грн.; червень - 1176,20 грн.; липень - 1901,47 грн.; серпень -1190,25 грн.; вересень -1132,23 грн.; жовтень - 1083 грн.; листопад - 1264,33 грн.; грудень - 1402,90 грн.; за 2008 рік: січень - 1456,20 грн., лютий - 1395,86 грн., березень 1537,10 грн. Таким чином загальна сума заробітної плати за вказаний період у ОСОБА_1 складала 15523,94 грн.
Відповідно до наданих представником відповідача копій кошторису на 2008 рік, на 2009 рік, на 2012 рік Служби технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом Головного управління охорони здоров'я облдержадміністрації фінансування видатків передбачено із обласного бюджету.
Згідно із копією Статуту комунальної установи Тернопільської обласної ради «Служба технічного нагляду за будівництвом та кап тільним ремонтом об'єктів охорони здоров'я» , затвердженого розпорядженням голови Тернопільської обласної ради 18.02.2008 року №27, комунальна установа Тернопільської обласної ради «Служба технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об'єктів охорони здоров'я створена рішенням Тернопільської обласної ради від 13.07.2007 року №221»Про утворення комунальної установи Тернопільської обласної ради «Служба технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об'єктів охорони здоров'я». Служба є юридичною особою, має самостійний штатний розпис, кошторис, бюджетні та спеціальні рахунки в установах банку, печатку із своїм найменуванням, інші печатки та штампи, відповідні бланки.
Як вбачається із наданих представником копій кошторису Управління охорони здоров'я Тернопільської облдержадміністрації на 2008 рік, 2020 рік, 2021 рік, фінансування видатків на утримання установи передбачено із державного бюджету.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення експертного економічного дослідження від 07.07.2020 року №873/20-22, індексація суми невикористаних відпусток ОСОБА_1 у розмірі 5712,91 грн. за період з 01.04.2008 року по 07.07.2020 року складає 16080,70 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В силу вимог ч.1, 3 ст..83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник.
Відповідно до ч.1, 3 ст..24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки, які мають дітей або повнолітню дитини - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Згідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Судом з'ясовано, що у день звільнення ОСОБА_1 , тобто 01.04.2008 року із відділу технагляду за капітальним будівництвом і ремонтом Головного управління охорони здоров'я Тернопільської облдержадміністрації (на даний час Управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації) не було роботодавцем виплачено усі належні їй суми при звільненні. Так, позивачу не виплачено компенсацію за 131 календарний день щорічної основної та додаткової відпустки, що підтверджено довідкою Головного управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації від 05.05.2008 року №1178/5-01.
Згідно п.7 Постанови від 8 лютого 1995 р. N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової
відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший
фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число
календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про
працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.
Таким чином, сума компенсації за 131 календарний день невикористаних відпусток буде складати: 15523,94 грн. - сумарний заробіток за останні перед наданням відпустки 12 місяців / 356 (кількість днів у році не враховуючи святкових і неробочих днів) * 131 = 5712,91 грн.
За таких обставин, суд вважає, що належну до виплати суму позивачу за 131 календарний день невикористаної ним відпустки, а саме 5712,91 грн. слід стягнути із управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 з урахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов'язкових платежів, задовольнивши її вимоги у цій частині. При цьому, суд вважає, що виплата зазначених сум компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 при її звільненні покладалось саме на роботодавця - Головне управління охорони здоров'я облдержадміністрації, правонаступником якого на даний час є відповідач. Також, суд вважає, що відповідачем не доведено, що ОСОБА_1 висловлювала своє бажання про перерахування грошової компенсації за невикористані відпустки на рахунок установи, куди остання перейшла працювати, і саме зазначена сума коштів із вказаним цільовим спрямуванням - для виплати грошової компенсації була переведена роботодавцем на нове місце роботи позивача. Не є таким доказом на думку суду ї надані представником відповідача копії кошторисів Служби технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом Головного управління охорони здоров'я облдержадміністрації, оскільки із них не вбачається закладення коштів на виплату компенсації ОСОБА_1 ..
Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку із відповідача за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином із вказаних положень закону вбачається, що стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Проте, відповідач не провів виплату усіх сум, належних позивачу, у день його звільнення, чим порушив вимоги ст..116 КЗпП України. Зокрема, ОСОБА_1 не було виплачено у день її звільнення компенсацію за 131 календарний день невикористаної відпустки.
Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченою статтею 117 КЗпП України.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі Порядок).
З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку, основою для визначення середнього заробітку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).
Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які не підлягають урахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу, зокрема згідно п. 4 не враховуються: матеріальна допомога, виплати за щорічну і додаткову відпустки та допомога у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю.
Отже, згідно зазначених норм середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати, отриманої за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні, на число цих відпрацьованих робочих днів.
Враховуючи, що звільнення позивача відбулось 01.04.2008 року, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих нею за попередні два місяці роботи, які передували звільненню. Як вбачається із наданих позивачем індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України ОСОБА_1 , заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували її звільненню, тобто за лютий та березень 2008 року складала 1395,86 грн. та 1537,10 грн., відповідно. Таким чином, одноденний середній заробіток ОСОБА_1 буде складати: (1395,86+1537,10) : 41 = 71,54 грн., де 41 кількість робочих днів у лютому - березні 2008 року, 2932,96 - заробітна плата отримана позивачем за фактично відпрацьовані два місяці.
За період з 01.04.2008 року по 09.03.2021 року кількість робочих днів буде становити 3238, а тому середній заробіток за час затримки розрахунку ОСОБА_1 при звільненні буде складати: 71,54грн. * 3238 робочих днів = 231 646,52 грн..
Проте, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, суд виходить з такого.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Зазначений правовий висновок відображено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15.
Застосовуючи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України суд виходить з наступного.
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом 28 січня 2020 року, тобто через 11 років 9 місяців після свого звільнення з роботи, яке мало місце 01 квітня 2008 року. Загальна сума невиплаченої компенсації за невикористану відпустку визначена судом у розмірі 5712,91 грн., відтак є в 40 разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні, яка складає 231 646 грн. Таким чином, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 5712 грн. Також, задовольняючи частково позов позивача, суд відкидає твердження відповідача про те, що він не спроможний здійснити виплату вказаних сум позивачу у зв'язку із фінансуванням управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації із Державного бюджету України, оскільки обов'язок про виплату спірних сум працівникові при його звільненні покладається саме на роботодавця та ним був не дотриманий по даний час.
Згідно вимог ст..1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року, із врахуванням змін та доповнень, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення). Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою КМ України від 17.07.2003 року №1078 визначено правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Пунктом 2 зазначеного порядку передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає плату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
У відповідності до п.22 Постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у справах, пов'язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати та компенсацію працівникам втрати її частини у зв'язку з затримкою її виплати, суди мають враховувати, що індексація заробітної плати провадиться на підставі ст.33 Закону України «Про оплату праці» № 108/95-ВР від 24 березня 1995 року в період між переглядами Верховного Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється згідно із Законом від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових коштів населення» і підтвердженими положеннями Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затверджений постановою Кабінету міністрів України № 663 від 07 травня 1998 року підприємством, установою, організацією, які виплачують заробітну плату, при її нарахуванні починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опублікований індекс споживчих цін, котрий перевищив 105% - величину порогу індексації.
Таким чином, суд вважає, що сума невиплаченої ОСОБА_1 компенсації за невикористані відпустки підлягає індексації, оскільки є складовою оплати праці, відтак, суд вважає, що слід стягнути із відповідача суму нарахованої індексації згідно проведення експертного економічного дослідження від 07.07.2020 року №873/20-22 за період з 01.04.2008 року по 07.07.2020 року в розмірі 16 080,70 грн. При цьому, суд відкидає твердження представника відповідача про те, що індексація на вказану суму не нараховується, оскільки має разовий характер та обчислюється із середньої заробітної плати, виходячи із того, що зазначена виплата є гарантійною компенсаційною виплатою, передбаченою ч.1 ст.83 КЗпП України, ст..24 Закону України «Про відпустки», відтак проведення індексації передбачено зазначеним Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою КМ України від 17.07.2003 року №1078.
Крім цього, суд вважає, що в силу вимог ст..141 ЦПК України слід стягнути із відповідача у користь позивача сплаченого 2173 грн. судового збору. Також суд вважає, що з відповідача у користь позивача слід стягнути 588 грн.. сплачених нею витрат за проведення експертно-економічного дослідження, що підтверджено квитанцією №40 від 03.07.2020 року.
Керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 263, 265 ЦПК України, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про відпустки», Законом України «Про індексацію грошових коштів населення», суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний центр громадського здоров'я» Тернопільської обласної ради про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, індексації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити частково.
Стягнути з Управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації в користь ОСОБА_1 5 712 (п'ять тисяч сімсот дванадцять) грн.. 91 коп. компенсації за невикористану відпустку, з урахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов'язкових платежів, 16 080 (шістнадцять тисяч вісімдесят) грн. 70 коп. індексації суми невикористаної відпустки, 5712 (п'ять тисяч сімсот дванадцять) грн.. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути із Управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації в користь ОСОБА_1 588 (п'ятсот вісімдесят вісім) грн.. витрат за проведення експертно-економічного дослідження, 2173 (дві тисячі сто сімдесят три) грн. сплаченого судового збору.
У решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 15 березня 2021 року.
Позивач: ОСОБА_4 , місце проживання : АДРЕСА_1 .
Відповідач: Управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації, місцезнаходження: м.Тернопіль, вул.. Грушевського, 8, Код ЄДРПОУ 02013171.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний центр громадського здоров'я» Тернопільської обласної ради, місцезнаходження: м.Тернопіль, вул..Клінічна,1, код ЄДРПОУ 43081109
Головуючий суддяВ. В. Ромазан