нп 2/490/3038/2020 Справа № 490/5157/13-ц
Центральний районний суд м. Миколаєва
24 березня 2021 року Центральний районний суд м.Миколаєва у складі
головуючого судді Гуденко О.А.,
при секретарі Дудник Г.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-
20 травня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу в порядку зворотної вимоги (регресу) в розмірі 5077,45 доларів США, що еквівалентно згідно курсу НБУ станом на 27.01.2013 року 40584,05 грн.
Ухвалою суду від 17 червня 2020 року заочне рішення від 05 серпня 2013 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу скасовано і призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
24.06.2020 року позивач надав суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на двокімнатну квартиру в АДРЕСА_1 та заборонити відповідачу та іншим особам відчужувати або обтяжувати у будь-який незаборонений чинним законодавствам України спосіб вищевказане нерухоме майно.
Ухвалою суду від 25 червня 2020 року Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі - задоволено. Накладено обтяження у вигляді арешту на квартиру АДРЕСА_2 - до набрання судовим рішенням по справі законної сили. Заборонено укладати усі види угод, пов'язані з відчуженням вищевказаного нерухомого майна.
24 вересня 2020 ркоу позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вмог, в кій просив також стягнути з відповідачки на свою користь три відсотки річних в сумі 1168 доларів США за весь період невиконанян грошового зобов'язання з лютого 2013 року по вересень 2020 року в порядку ст. 625 ЦК України.
В обгрунтування позову зазначив, що 27 січня 2006р. ОСОБА_3 уклала з Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» кредитний договір, за яким отримала 7000 дол. США під 15% річних строком до 27 січня 2013р.
Виконання кредитного договору забезпечувалось іпотекою належною йому квартирою, відповідний договір укладено 31 січня 2006р.
Починаючи з 27 липня 2007р. відповідачка перестала виконувати зобов'язання по поверненню кредиту, а тому банк надіслав вимогу до позичальника та майнового поручителя про дострокове повернення кредиту.
За період з 21 серпня 2009р. по 27 січня 2013р. ним сплачено в рахунок повного погашення кредитної заборгованості 5077,45 дол. США, а тому позивач вважає, що у нього як у поручителя виникло право регресної вимоги до відповідачки про стягнення цих коштів.
09.11.2020 року надійшов відзив на позов від відповідачки, в якому зазначає про необгрунтованість позовних вимог. Так, зазначає, що в даному випадку відбулося перерахування позивачем за відповідача саме грошових коштів . Проте відбулося часткове погашення боргу відповідача перед Банком, однак вказані дії позивача не охоплюються змістом правовідносин майнового поручителя згідно із Договром іпотеки, та не є його виконанням зобов'язань відповідача перед Банком саме за рахунок майна- предмета іпотеки. Отже, посилаючись на положення кредитного договру та договору іпотеки, яким передбачено порядок та способи задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки при невиконанні позичальником своїх зобов'язань за основним договором - що виключає можливість звернення з таким позом. Також зазначає, що до іпотечних правовідносин за часті майнового поручителя не підлягають застосування положення цивільного законодавства щодо поруки , а відтак посилання позивача на ст. 556 ЦК як на правову підставу позову на звергення з регресною вимогою про стягнення коштів є наслідком невірної кваліфікації змісту правовідносин, які виникли між сторонами.
08 жовтня 2020 року надійшла відповідь на відзив від позивача, в якому зазначають про право позивача звернутися з такими позовом на підставі ч.3 ст. 42 ЗУ "Про іпотеку" та ст. 11,20 ЗУ "Про заставу", ст. 512 ЦК України.
10 грудня 2020 року надійшли заперечення відповідача щодо заяви про збільшення позовних вимог, в яких посилаються на відсутність умови , передбаченої тс. 625 ЦК України щодо прострочення боржником сплати грошового зобов'язання. Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 , звертався до ОСОБА_4 з вимогою про сплату йому в регресному порядку грошових коштів. А отже оскільки не можливо встановити момент виникнення такого зобов'язання ( не встановлений він і ст. 42 ЗУ "Про іпотеку", а отже строк його виконанян відповідно до ст. 530 ЦК України настає з моменту вимоги) , то відсутні підстави для застосування наслідків порушення такого строку. Також зазначає про застоування строку позовної давності до заяви про збільшення вимог.Так, відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність становить три роки, проте позивач звернувся з такою вимогою за 7 років. Крім того, позивач не вживав жодних дій щдо стягнення з відповідачки заборгованості з часу винесення судом заочного рішення в 2013 році, хоач вксь цей час відповідачка працювала офіційно, отже така бездіяльність позивача та звернення до суду із заявою про збільшення позовних вимог з посиланням на те, що рішення суду не виконувалося, свідчить про його намір збільшити заборгованість відповідачки та неправомірно отримати вигоду.
10 грудня 2020 року надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив. Зазначають, що позовна заява не містить обгрунтованого розрахунку сум, що стягується. Так, предметом доказування за заявленими позовними вимогами є факт оплати позивачем заборгованості за кредитним договором , укладеним між Банком та ОСОБА_4 . В якості доказів позивачем надані копії квитанцій про сплату платежів по кредитному договору. Проте , якщо дослідити додані квитанції , то ОСОБА_5 зазначений платником квитанцій на загальну сму лише 1585,08 доларів США, а в решті квитанцій на загальну сум 3492,35 доларів США платником вказана ОСОБА_3 . В довідці про відсутність заборгованості за вказаним кредитним договром також вказано прізвище ОСОБА_3 . Також відсутність доказів того, що ОСОБА_1 звертався до ОСОБА_4 із вимогою про сплату йому в регресному порядку грошових коштів, свідчить про те, що його право на отримання цих коштів в порядку регресу не порушено відповідачем.
В судовому засіданні позивач та його представник адвокат Михайленко О.М. підтримали позовні вимоги з підстав ,викладених у позові. Позивач суду пояснив, що він сплачував кредит за відповідчаку, оскільки невиконання нею своїх ркедитних зобов'язань призвело б до зверненя стягнення на предмет іпотеки, належну йому квартиру. Факт того, що саме він сплачував грошові кошти на погашення кредиту відповідачки підтверджується наявністю у нього оригіналів квитанцій, його особистими підписами на квитанціях про сплату, а також квитанціями , що саме він купував валютні кошти в касі банку, які тут же вносив на погашення кредитної заборгованості.
Преставник відповідача адвокатка Фуртатова М.Ю. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, з підтав, викладених у відзиві на позов, заявивиши також про застосування строку позовної давності. По-перше , посилалася на те, що позивач не довів суму виконання ним зобов'язань, адже на квитанціях на загальну суму 1585 доларів США зазначено платником ОСОБА_1 , на інших же квитанціях, наданих позивачем , зазначено платника - ОСОБА_3 , що спростовує його твердженян про виконання ним кредитних зобов'язань в цілому. По-друге, позивач за весь цей період жодного разу не звертався до ОСОБА_4 з вимогою про повернення йому сплачених коштів, невідомо їй було і про ухвалення судм заочного рішення. За такого, за вказаними зобов'язаннями не можна вважати строк їх виконання таким, що настав , а отже і відсутнє простроченян виконанян зобов'язання. За такого,в имога про стягнення з відповідачки 3% річних взагалі є безпідставною, а також заявленою поза межами загального строку позовної давності.
Вислухавши пояснення позивача та представників сторін, вивчивши доводи позову, дослідивши письмові докази, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Як вбачається із матеріалів справи, 27.01.2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (далі Банк) та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №014/08-112/27384 за програмою кредитування «Кредит під заставу нерухомості», на умовах якого Банк надав відповідачу кредит у сумі 7000 доларів США зі сплатою 15% річних за користування кредитом строком на 84 місяця ( з 27.01.2006 року по 27.01.2013 року).
Відповідно до умов вищевказаного кредитного договору кредит надавався відповідачу на умовах його забезпечення, строковості повернення та плати за користування, а відповідач зобов'язався належним чином використовувати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також здійснювати його погашення та відсотків за користування ним у валюті, що відповідає валюті кредиту, відповідно до встановленого графіку щомісячно до 15 числа кожного місяця, починаючи з наступного місяця отримання кредиту.
В забезпечення виконання зобов'язань відповідача перед Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» між Банком та ОСОБА_1 , який виступав майновим поручителем, 30.01.2006 року був укладений іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за №162 та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Марченко О.М., за яким позивач преедав в іпотеку Банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_3 .
У вересні та грудні 2008 року позивач отримав попередження про стягнення заборгованості за вказаним кредитом та звернення стягнення на майно - оскільки позичальник не виконує передбачені кредитним договором зобов'язання, що призвело до виникнення простроченої заборгованості.
В зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором, ОСОБА_1 в період з 21.08.2009 року по 21.07.2013 року сплатив в рахунок погашення по кредитному договору №014/08-112/27384 грошщові кошти в загальному розмірі 5077,45 доларів США.
Відповідно до Довідки від 18.03.2013 року, виданої АТ "Райффайзен Банк Аваль" , ОСОБА_3 , не має заборгованості за кредитним договром №014/08-112/27384 від 27.01.2006 року, кредит, в тому числі нараховані відсотки та штрафні санкції сплачені в повному обсязі.
ОСОБА_3 змінила прізвище на " ОСОБА_6 " на підставі Свідоцтва про шлюб від 18.09.2007 року.
Згідно вимог ст.526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно доумов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст.528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.
Разом з тим норми ст.ст. 204, 205, ч. 1 ст. 206, ст.ст. 218, 511 ЦК України не забороняють вчиняти в усній формі правочин щодо надання згоди боржника за зобов'язанням на покладення виконання обов'язку на іншу особу. Основним критерієм для застосування правового механізму, передбаченого частиною першою статті 528 ЦК України, є воля боржника.
Відповідно до ч.3 ст. 42 ЗУ "Про іпотеку" Майновий поручитель чи наступний іпотекодержатель може виконати основне зобов'язання за боржника з наслідками, аналогічними вищенаведеним, і попередній іпотекодержатель зобов'язаний прийняти таке виконання. Наступний іпотекодержатель, який сплачує повну суму основного зобов'язання попередньому іпотекодержателю, вважається особою, на користь якої здійснене відступлення прав попереднього іпотекодержателя за іпотечним договором.
За приписами ч.3 ст.42 закону «Про іпотеку», майновий поручитель, який виконав основне зобов'язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.
Отже, якщо майновий поручитель добровільно виконав повністю або частково забезпечене основне зобов'язання і при цьому не відбулося звернення стягнення на предмет іпотеки, то майновий поручитель вправі вимагати у боржника стягнення раніше сплаченої суми; це право виникає в нього в силу вимог ст.42 закону «Про іпотеку», і його правова природа є регресною.
Щодо заперечень відповідача, що позивачем заявлено позовні вимоги на підставі ст. 556 ЦК України, яке не може бути застосовано до спірних правовідносин сторін, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Так, згідно зі ст. 546 ЦК України порука та застава визначені як окремі види забезпечення зобов'язань. Поручитель і майновий поручитель є суб'єктами різних за змістом цивільних правовідносин. Поручитель є суб'єктом такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як порука, а майновий поручитель є суб'єктом іншого виду забезпечення виконання зобов'язання застави. Правовий статус поручителя й майнового поручителя врегульовано окремо, із суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення та для вирішення спорів за їхньої участі шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону.
Оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим способом забезпечення зобов'язань, регулювання якого здійснюється статтями 572-593 гл. 49 ЦК і спеціальним законом, то до іпотечних правовідносин за участі майнового поручителя не підлягають застосуванню положення § 3 гл. 49 ЦК (постанова Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 року у справі № 3-43гс12).
Так, суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 наголосила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо обставин справи, на яких грунтуються позовні вимоги. Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Отже, судом встановлено, що зобов'язання позичальника ОСОБА_2 перед банком за кредитним договором № 014/08-112/27384 від 27 січня 2006 року повністю погашена в тому числі і за рахунок майнового поручителя ОСОБА_1 , зокрема на суму 5077,45 доларів США , що підтверджено відповідними квитанціями та довідкою банка.
Щодо заперечень представника відповідача про недоведеність суми погашення кредитної заборгованості саме позивачем , суд зазначає наступне.
Так, з наданих позивачем для огляду суду оригіналів квитанцій ( оригінали квитанцій перебувають саме у ОСОБА_1 ) за вказаний період вбачається, що призначення плтежу чітко зазначено " погашення по кредиту кредитний договір № 014/08-112/27384 від 27.01.2006, платник ОСОБА_3 " При цьому на переважній більшості квитанцій міститься підпис касира Банку "плательщиком считать ОСОБА_1 " або "платник ОСОБА_1 "
Разом з тим, щодо тих квитанцій про сплату кредитної заборгованості, де не міститься такого напису, то чітко вбачається , що в той же день, в тій самій касі Банку за декілька хвилин до зарахування чергового кредитного платежу клієнт ОСОБА_1 здійснював валютно-обмінну операцію придбання іноземної валюти - доларів США. Така сама сума в точності до цента протягом від 1 до 3 хвилин була внесена в касу банку з призначенням платежу "погашення по кредиту кредитний договір № 014/08-112/27384 від 27.01.2006, ОСОБА_3 "
Наведеним підтверджується твердження позивача про сплату кредитної заборгованості за кредитним договором № 014/08-112/27384 від 27.01.2006 за зобов'язаннями позичальника ОСОБА_3 - саме майновим поручителем ОСОБА_1 .
Інших доказів, крім своїх заперечнь, на підтвердження виконання кредитних зобов'язань саме позичальником - відповідачка суду не надала.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Отже, оскільки позивач, як майновий поручитель за кредитним договором № № 014/08-112/27384 від 27.01.2006, виконав зобов'язання боржника (відповідача) перед АТ «Райффайзен банк Аваль» в повному обсязі, борг за вказаним кредитним договором відсутній, то за таких умов, до нього переходить право вимоги від боржника відшкодування сплаченої суми, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на вищенаведені норми права.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних за період з лютого 2013 року у розмірі 1168 доларів США, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За положеннями ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки ні положення ст 42 ЗУ "Про іпотеку" , ні ст. 528 ЦК України, ні положення укладених сторонами договорів не містять строку ( терміну) повернення грошових сум майновому поручителу в порядку регресу, обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства, то за гальними положеннями ст. 530 ЦК України строк виконанян за аткми зобов'язаннями настає через 7 днів від дня пред'явлення вимоги боржникові.
Проте, матеріали справи дійсно не містять даних про те, що позивачем пред'являлися будь-які вимоги до відповідачки щодо повернення сплачених коштів в порядку регресу, отже підстави вважати відповідачкою такою, яка прострочила виконання грошового зобов'язання - відсутні.
За такого, позовні вимоги про стягнення з відповідачки 3% річних до задоволення не підлягають.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 4,5, 12,13,141, 259-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) грошову суму розмірі 5077,45 доларів США та судовий збір у розмірі 405 грн 84 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 25 березня 2021 року.
Суддя Гуденко О.А.