КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА
Справа № 2-916/11
Провадження № р.
іменем України
28.09.2011 року м.Миколаїв
Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого - судді Непши О.І.,
при секретарі - Піроженко А.О.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
відповідачів - ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,
представників відповідачів - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного у простій письмовій формі, дійсним, і визнання права власності на частину майна,
встановив:
18 січня 2011 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 від 11 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Матвєєвою І.М за реєстровим № 729, визнати дійсним договору купівлі-продажу 1/3 частини вказаного будинку, укладений у простій письмовій формі між ним та ОСОБА_7 , а також визнати за ним право власності на 1/3 частину зазначеного житлового будинку.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що мешкає у спірній частині вказаного житлового будинку з 1998 року по теперішній час. Підставою його вселення стала укладена між ним та ОСОБА_7 угода про продаж йому частини домоволодіння, яка в силу певних причин не була посвідчена нотаріально. Ціна продажу частини будинку склала на той час 300 доларів США. В рахунок оплати позивач передав ОСОБА_7 на підставі двох розписок спочатку 175 грн.. згодом - 200 грн., а пізніше - ще 300 грн. Влітку 2000 року позивач сплатив кошти за виготовлення технічного паспорту на будинок і отримав довідку- характеристику, але під час нотаріального оформлення договору купівлі-продажу виявилося, що у ОСОБА_7 були відсутні правовстановлюючі документи на будинок. Сторони домовилися про їх скоріше оформлення, але після цього відповідач почала ухилятися від нотаріального посвідчення договору, уникати зустрічей із позивачем. Позивач відремонтував будинок, вивіз з двору сміття, сплатив борги за електро- та водопостачання, провів воду. В грудні 2010 року позивачу стало відомо, шо 11 жовтня 2010 року 1/3 частина домоволодіння АДРЕСА_1 продана ОСОБА_7 через представника ОСОБА_4 відповідачу ОСОБА_3 . Посилаючись на ст.219 ЦК України, позивач просить визнати дійсним договір купівлі-продажу частини домоволодіння, укладений між ним та ОСОБА_7 у простій письмовій формі, а нотаріально посвідчений договір між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 визнати недійсним, і визнати за ним право власності на 1/3 частину спірного житлового будинку.
Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, наполягаючи на їх задоволенні, обставини, викладені у позові, підтвердили. Позивач додатково пояснив, що під час оформлення договору купівлі-продажу у нотаріуса у2000 році йому стало відомо, що співвласниками спірної частини будинку є дочка та чоловік ОСОБА_7 , на що відповідачка вказала, що вирішить ці питання.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник, відповідач ОСОБА_4 , представник відповідача ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просили у позові відмовити. Відповідач ОСОБА_3 суду пояснив, що вперше дізнався про позивача тільки після придбання частини спірного будинку у жовтні 2010 року, а відповідач ОСОБА_4 пояснила суду, що позивач не мешкає у вказаному домоволодінні, з 2006 року там мешкають квартиранти.
З показань, даних у судовому засіданні свідками ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , вбачається, що вони мешкають за адресою: АДРЕСА_2 , з 2006 року. Вказана адреса також належить будинку АДРЕСА_1 , тому що будинок побудований на двох господарів і розташований на розі вулиць.
З показань свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 слідує, що позивач ОСОБА_14 придбав у ОСОБА_7 частину будинку за адресою: АДРЕСА_2 , у 1997-1998 роках за 300 доларів США. В той же час у 2000 році свідкам ОСОБА_10 та ОСОБА_11 стало відомо, що ОСОБА_7 не є власницею частини будинку, а власниками є її чоловік, який помер, та дочка. Пошуки дочки результатів не принесли.
Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 показали суду, що у 1997-1998 роках допомагали позивачу робити ремонт у придбаній останнім частині домоволодіння, оскільки вважали його власником.
З договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Матвєєвою І.М. за реєстровим № 729, слідує, що ОСОБА_7 , яка діє через представника ОСОБА_4 , зобов'язується продати, а ОСОБА_17 зобов'язується купити 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 із відповідною частиною надвірних господарських та побутових спору і побудов (а.с.21-22).
З розписок ОСОБА_7 від 22 грудня 1998 року та від 07 листопада 2000 року слідує, що остання отримала від ОСОБА_18 175 грн. та 200 грн. відповідно за будинок, який вона продає (а.с.10-11).
З матеріалів цивільної справи № 2-1493/2010 вбачається, що рішенням Корабельного районного суду м.Миколаєва від 09 квітня 2010 року (вступило в законну силу 19 квітня 2010 року) за ОСОБА_7 визнано право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_19 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після смерті ОСОБА_20 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши письмові докази, наявні у справі, суд приходить до таких висновків.
Як встановлювала ч.І ст.227 ЦК України (в редакції 1963 року), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.
Разом із тим. згідно із ч.2 ст.47 ЦК України (в редакції 1963 року), якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Аналогічне положення також закріплене і в ч.2 ст.220 ЦК України (в редакції 2003 року), чинного на час розгляду справи.
З досліджених судом доказів вбачається, що нотаріально посвідчений договір купівлі- продажу частини житлового будинку між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 не укладався.
Більше того, у 1997-1998 роках такий договір і не міг бути укладений, оскільки власниками частин спірного домоволодіння (по 1/6) були чоловік та дочка ОСОБА_7 . Остання набула право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 лише на підставі рішення суду, яке відбулося 09 квітня 2010 року. Відтак, виступати продавцем спірної нерухомості ОСОБА_7 не могла за визначенням, оскільки юридично не була його власником.
Про ці обставини позивачу достовірно стало відомо ще у 2000 році.
З показань свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 і власне пояснень самого позивача слідує, що відповідачка ОСОБА_7 не ухилялася від нотаріального посвідчення договору, яке не відбулося тільки тому, що у останньої не були оформлені правовстановлюючі документи на будинок.
З розписок, представлених суду, неможливо достовірно встановити, за яку саме ціну продавалася частина будинку і за якою саме адресою ( АДРЕСА_1 , чи АДРЕСА_2 ).
Суд також не бере до уваги твердження позивача про неможливість відшукати ОСОБА_7 , тому що свідки, допитані у судовому засіданні вказували, що хоча і рідко, але зустрічали її у Корабельному районі м.Миколаєва, а власне відповідач ОСОБА_3 , маючи дійсні наміри укласти нотаріально посвідчений договір, безперешкодно з'ясував її місце знаходження.
На думку суду, не можуть свідчити про набуття права власності на частину будинку і квитанції за оплату житлово-комунальних послуг, зокрема, електроенергії, чи страхові платежі. Так, якщо позивач і мешкав у частині спірного будинку, то він як наймач житла був зобов'язаний нести такі витрати.
Аналізуючи досліджені докази у їх сукупності, суд приходить до переконання, що позовні вимоги є безпідставними, а відтак - задоволенню не підлягають.
У відповідності до положень ст.88 ЦПК України у разі відмови у позові судові витрати, пов'язані із розглядом справи, понесені позивачем, залишаються на його рахунок.
Керуючись ст.ст.208, 213-215, 218 ЦПК України, суд
вирішив:
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/3 (однієї третьої) частини житлового будинку АДРЕСА_1 від 11 жовтня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Матвєєвою І.М за реєстровим № 729, визнання дійсним договору купівлі-продажу 1/3 частини вказаного будинку, укладеного у простій письмовій формі між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , і визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/3 (одну третю) частину житлового будинку АДРЕСА_1 відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області.
Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення виготовлений 03 жовтня 2011 року.
Суддя: О.І.Непша