Справа № 456/3006/20
Провадження № 2/456/223/2021
іменем України
(заочне)
24 березня 2021 року місто Стрий
Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Саса С. С. ,
при секретарі Карпин О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрий справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,
встановив:
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом та просить визнати відповідачку такою, що втратила право користування житлом у квартирі АДРЕСА_1 та стягнути сплачений судовий збір. В обгрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що згідно договору дарування квартири від 05.12.2002, посвідченого державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У.Т. за зареєстрованим в реєстрі №1-4817, позивач є власником квартири АДРЕСА_1 . Відповідачка є колишньою дружиною позивача, шлюб з якою розірвано на підставі рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21.01.2011. У спірній квартирі зареєстровані позивач та його колишня дружина ОСОБА_2 . З травня 2011 року ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживає, не сплачує комунальні платежі, її особистих речей в квартирі немає. З того часу позивач не бачився і не спілкувався з нею. Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 втратила статус члена сім'ї власника майна. Відповідачка фактично проживає в квартирі своєї матері за адресою: АДРЕСА_2 . З відкритих інформаційних джерел (Єдиний державний реєстр декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) встановлено, що місце фактичного проживання ОСОБА_2 не збігається із її зареєстрованим місцем проживання, про що нею в електронних деклараціях зазначено особисто. Реєстрація відповідачки у вищевказаній квартирі перешкоджає позивачу вільно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, зокрема, він несе додаткові витрати з утримання житла, зі сплати комунальних послуг та не має можливості оформити житлову субсидію. Таким чином, відповідачка ОСОБА_2 без поважних причин понад рік не проживає у спірній квартирі, де не залишилося її особистих речей, а тому остання втратила право на користування жилим приміщенням, тому позивач звернувся з даним позовом до суду.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, покликаючись на викладені в позовній заяві обставини та просить позов задоволити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату та час слухання справи, про причини неявки суд не повідомила.
Враховуючи відсутність відзиву на позовну заяву, а також те, що позивач не заперечує проти проведення заочного розгляду справи, на підставі ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим провести заочний розгляд справи.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов слід задоволити з наступних підстав.
Згідно з ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
В судовому засіданні встановлено, що згідно договору дарування квартири, посвідченого 05.12.2002 державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У.Т., ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 /а.с.8/.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21.01.2011, розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 /а.с.12/.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17.03.2011, вселено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та їхню неповнолітню дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в квартиру АДРЕСА_1 , визнавши за ними право користування вказаним житлом /а.с.13/.
Згідно наданої відповіді Стрийським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 31.07.2020 №28340 вбачається, що на виконанні перебувало виконавче провадження №25986809 з виконання виконавчого листа №2-961 від 14.04.2011 Стрийського міськрайонного суду про вселення ОСОБА_2 та неповнолітньої дочки ОСОБА_5 в квартиру АДРЕСА_1 , визнавши за ними право користування вказаним житлом. 11.05.2011 винесено постану про закінчення виконавчого провадження згідно п.8 ст.49 ЗУ № «Про виконавче провадження» /а.с.16-19/.
Згідно копії будинкової книги для прописки громадян, що проживають в будинку АДРЕСА_3 вбачається, що в даній квартирі зареєстровано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.9-11/.
Відповідно до довідки про склад сім'ї, виданої КП «Управляюча компанія «Світанок» від 03.07.2020 № 562, вбачається, що зареєстровані за адресою АДРЕСА_3 двоє чоловік: власник ОСОБА_1 та колишня дружина ОСОБА_2 /а.с.20/.
Відповідно до акту від 03.07.2020, складеного комісією у складі паспортиста КП «УК «Світанок» ОСОБА_6 , майстра дільниці ОСОБА_7 , в присутності сусідів: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_2 , яка зареєстрована в кв. АДРЕСА_1 протягом 9-ти років в даній квартирі не проживає та на час складання акту також була відсутня /а.с.21/.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.
Частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Положення ст. 405 ЦК України цієї статті застосовуються до правовідносини, які виникли між власниками житла (на праві приватної власності) та членами їх сім'ї.
Відповідно до ст. 405 ЦК України право члена сім'ї власника будинку, який не є його співвласником, на користування цим будинком обумовлено наявністю сімейних відносин із власником і спільним із ним проживанням у цьому будинку.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності його без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником будинку або законом.
Частиною 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Частиною першою ст. 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також ст. 405 ЦК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в ч.2ст. 64 цього Кодексу, а саме: подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм матеріального права право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Згідност. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема показаннями свідків.
Так, будучи допитаним в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 показала, що є сусідкою позивача. Ствердила, що квартира належить позивачу, який проживає один в квартирі по АДРЕСА_3 . Відповідачка не проживає в квартирі більше семи років та ніколи туди не приходить. Речей та майна відповідачки немає в квартирі, оскільки все вивезла з квартири після розлучення з позивачем. Відповідачку бачила після розлучення, коли приїжджала забирати свої речі з квартири. Доглядає та утримує квартиру позивач ОСОБА_1 .
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що позивач в квартирі проживає сам, а відповідачка не проживає в квартирі позивача близько восьми років. Речей відповідачки там немає, після розірвання шлюбу вона грузовими машинами вивезла з квартири всі свої меблі і всі речі. Дочка в квартиру не приходить, її вже давно не бачила. Позивач сам проживає і оплачує за комунальні послуги.
Суд надає віри показанням допитаних свідків, оскільки такі є логічними, достовірними та чітко підтверджують обставини, викладені позивачем у поданій заяві про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом.
Будь - яких доказів на спростування доводів позивача щодо визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування житлом, суду не надано та в судовому засіданні судом не здобуто.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені у ст. 405 ЦПК України строки у житловому приміщені, а на відповідача - довести, що така відсутність обумовлена поважними причинами.
Вирішуючи спір, суд дослідив наявні у матеріалах справи докази на підтвердження обставин не проживання відповідачки більше року у спірній квартирі та причини такого не проживання і прийшов до висновку, що позивач довів обставини на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема надав докази, які підтверджують той факт, що відповідач ОСОБА_2 не проживає у квартирі по АДРЕСА_3 більше року.
Натомість судом не здобуто жодних доказів на підтвердження поважності причин не проживання відповідачки у спірному житлі, зокрема доказів які б свідчили, що позивачем чинились перешкоди у такому проживанні. Також не надано доказів, що між сторонами було досягнуто домовленостей щодо збереження за нею житла.
На підставі вищенаведеного, врахувавши той факт, що відповідачка ОСОБА_2 більше року у спірній квартирі не проживає без поважних причин, що перевищує річний строк, який визначений у ч.2 ст. 405 ЦК України, домовленості між сторонами про збереження права користування житлом у разі довготривалої відсутності не було, підстав для збереження жилого приміщення за тимчасово відсутньою відповідачкою судом не встановлено, а тому суд вважає, що ОСОБА_2 втратила право на користування житлом в квартирі АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належить позивачу ОСОБА_1 , а тому позов підлягає до задоволення.
Питання судових витрат суд вирішує у відповідності з вимогами ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 259, 263, 265, 268, 280 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов задоволити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) сплаченого судового збору.
Заява про перегляд заочного рішення може бути подана до Стрийського міськрайонного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено 25.03.2021.
Головуючий суддя С. С. Сас