Справа № 456/756/21
Провадження № 3/456/608/2021
іменем України
25 березня 2021 року місто Стрий Львівської області
Суддя Стрийського міськрайонного суду Львівської області Микитин В.Я., з участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, розглянувши матеріали, які надійшли від Стрийського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Запоріжжя, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_2 , з середньою-спеціальною освітою, одруженого, працюючого водієм компанії ROZMAR s.r.o. (Чеська Республіка), раніше протягом року до адміністративної відповідальності не притягався,
за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, -
Протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 105339 від 06.02.2021 року стверджується, що 06.02.2021 року о 11 год. 10 хв. водій ОСОБА_1 по вул. Т. Шевченка у м. Стрий Львівської області здійснював перевезення пасажирів автобусом марки NOOPLAN, номерний знак Чеської Рекспубліки НОМЕР_1 , без засобів індивідуального захисту, а саме без захисної маски, що закриває ніс та рот, чим порушив пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року за № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
ОСОБА_1 у судове засідання з'явився, своєї вини у порушенні правил щодо карантину людей не визнав, просив провадження у справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, про що 19.03.2021 року за вх. № 5224 через канцелярію суду подав відповідне клопотання. У такому клопотанні про закриття провадження в адміністративній справі ОСОБА_1 вказав, що суть інкримінованого йому адміністративного правопорушення не відповідає ознакам складу такого правопорушення, наведеним у ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, оскільки не відображає порушення заборони встановлених правил щодо карантину людей. Так, з огляду на пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року за № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (у редакції, чинній на дату складення протоколу про адміністративне правопорушення), такий не передбачає заборону здійснювати перевезення без засобів індивідуального захисту, а саме без захисної маски, що закриває ніс та рот, а встановлює припинення чи зміну строку щодо самоізоляції особи. Натомість схожа за змістом заборона, котру очевидно мав на увазі працівник поліції, складаючи щодо нього протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, міститься у пункті 2 підпункті 10 вказаної вище Постанови Кабінету Міністрів України, однак порушення саме цієї норми закону згаданим протоколом про адміністративне правопорушення йому у провину не ставиться. З огляду на вказане, ОСОБА_1 зазначає, що не може нести відповідальності на підставі складеного працівником поліції з грубим порушенням протоколу про адміністративне правопорушення щодо нього.
Суддя, заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та дослідивши матеріали об'єднаної адміністративної справи, дійшов такого висновку.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП).
Тобто адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Згідно вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її у точній відповідності з законом.
У відповідності з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 252 КУпАП висновок про наявність чи відсутність у діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження усіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, котрі мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом ст. 44-3 КУпАП відповідальність за частиною першою цієї норми закону настає за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами . Відповідальність за частиною другою цієї норми закону на стає за перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.
Ця норма носить бланкетний характер, оскільки у наведеній диспозиції відсилає до закону та інших актів законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, котрі регулюють та встановлюють певні санітарно-гігієнічні, санітарно-протиепідемічні правила і норми, а тому у протоколі про адміністративне правопорушення має зазначатися відповідна норма спеціального закону, законодавчого акта, котрі регламентують діяльність у вказаній сфері.
Як вбачається з даних, що містяться у матеріалах адміністративної справи, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, 06.02.2021 року здійснював транспортне перевезення пасажирів, перебуваючи при цьому без засобів індивідуального захисту, а саме маски, що закриває ніс та рот, чим порушив вимоги пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року за № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Проте, пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року за № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», як у редакції, чинній на дату вчинення інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення, так і в редакції, чинній на дату розгляду суддею даної адміністративної справи, встановлює підстави припинення зобов'язання щодо самоізоляції, а також підстави для зміни установленого строку самоізоляції , а, отже, не містить заборони здійснювати перевезення пасажирів без засобів індивідуального захисту, а саме без захисної маски, що закриває ніс та рот.
Суддя зазначає, що станом на дату вчинення інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення подібна за своїм складом заборона щодо здійснення перевезення пасажирів без засобів індивідуального захисту, а саме без захисної маски, що закриває ніс та рот, містилася у пункті 2 підпункті 10 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року за № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а станом на дату розгляду судом справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, пункт 2 підпункт 10 вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України виключений, а, натомість, наведені у цьому підпункті обставини щодо порушення правил карантину викладені у пункті 3 підпункті 8 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України.
Відтак фабула, яка за своєю суттю відображає інкриміноване особі правопорушення, викладена у протоколі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП не у чіткій відповідності до нормативно-правового акта, котрим встановлена відповідна заборона порушення правил щодо карантину людей.
Однак, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 30 травня 2013 року у справі «Малофеєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», заява № 36673/04) та від 20 вересня 2016 року у справі «Карєлін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08), щодо формулювання суті адміністративного правопорушення вказує на те, що суди не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винність у скоєні якого певною особою має доводитись в суді. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винності особи у вчиненні правопорушення. Адже, діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а та, у свою чергу, є невід'ємною частиною національного законодавстваУкраїни.
Оскільки суддя позбавлений можливості вийти за межі викладеної фабули протоколу про адміністративне правопорушення у даній адміністративній справі і цей протокол не містить нормативно-правового акту, котрий станом на дату розгляду суддею справи про адміністративне правопорушення встановлює порушення інкримінованих ОСОБА_1 правил щодо карантину людей, то дії останнього не можуть бути кваліфіковані як порушення правил щодо карантину людей за відсутності вірної вказівки на те, яка саме правова норма ним була порушена.
Відтак суддя, при встановлених у судовому засіданні усіх обставинах даної адміністративної справи, у їх сукупності, дійшов висновку, що направлені до Стрийського міськрайонного суду Львівської області адміністративні матеріали відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП та їх аргументація у цілому не підтверджують у його діях складу наведеного адміністративного правопорушення, являються сумнівними.
У свою чергу, наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», про котрий наголошує Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» («Ireland v. The United Kingdom», заява № 5310/71), та котрий застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту», на чому, власне, наголошується Європейським Судом з прав людини у його рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» («Korobov v.Ukraine», заява № 39598/03).
То ж суддя, враховуючи усе вищезазначене, у відповідності до положень ст. ст. 251-252 КУпАП, з урахуванням також положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин цієї справи в їх сукупності, вважає, що у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, відсутній склад інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, зокрема порушення правил щодо карантину людей, а, отже, є підстави для застосування наслідків цього, визначених пунктом 1 ст. 247 КУпАП, без необхідності повернення протоколу про адміністративне правопорушення для належного оформлення.
Так, згідно пункту 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення, з огляду на що, слід винести передбачену пунктом 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП постанову про закриття справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП.
У свою чергу, суддя враховує, що пунктом 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення суддею постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому, виходячи з норм ч. 2 ст. 284 та ст. 247 КУпАП, не вбачає підстав для стягнення судового збору.
Керуючись ст. ст. 8-9, 40-1, 44-3, 245, 247, 251-252, 280, 283-285 КУпАП, суддя, -
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, - закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу зазначеного адміністративного правопорушення.
Копію постанови протягом трьох днів вручити під розписку або ж вислати особі, щодо якої її винесено , про що зробити відповідну відмітку у справі.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду через Стрийський міськрайонний суд Львівської області протягом десяти днів з дня її винесення. У разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Постанова набирає законної сили з наступного дня після закінчення строку на її оскарження, а у випадку такого оскарження - з дня набрання законної сили рішенням за результатами такого оскарження, яке винесено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу, за наслідками розгляду справи по суті.
Суддя В.Я. Микитин