СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/4638/21
пр. № 3/759/2317/21
24 березня 2021 року м. Київ
Суддя Святошинського районного суду м. Києва Твердохліб Ю.О., розглянувши адміністративний матеріал, що надійшов з Святошинського УП ГУНП у м. Києві, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
В провадження Святошинського районного суду м. Києва з Святошинського УП ГУНП у м. Києві надійшла справа про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 378300 від 18.02.2021 року вбачається, що ОСОБА_1 18.02.2021 року приблизно об 20 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , забезпечував діяльність «хостелу», чим порушив п. 2 і п. 15 постанову КМУ № 1236 від 09.12.2020 року, чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке, передбачена ч. 1 ст. 44-3 КУпАП.
До суду особа, що притягається до адміністративної відповідальності, будучи повідомленою про день, час та місце розгляду справи, згідно положень ст. ст. 268, 277-2 КУпАП, не з'явилася, про причини неявки не повідомила. Враховуючи вище зазначені правові норми, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Також, право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема, за статтею 44-3 КУпАП, на особисту участь у розгляді її справи чи участь її адвоката, встановлене частиною першою статті 268 КУпАП, не є абсолютним. Законом визначено випадки, коли справа не може розглядатися за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, однак розгляд справи за статтею 44-3 КУпАП не належить до цих випадків.
Крім того, відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні «Смірнов проти України» (2005 р.), у силу вимог параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється у залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням параграфу 1 статті 6 даної Конвенції.
При цьому до завдань Кодексу України про адміністративні правопорушення наряду із охороною прав і свобод громадян віднесено в тому числі і виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Таким чином відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення не має перешкоджати її розгляду зі збереженням можливості притягнення особи до адміністративної відповідальності в межах строків, визначених, зокрема, статтею 38 КУпАП, у разі встановлення наявності складу адміністративного правопорушення в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Враховуючи викладене, з метою дотримання вимоги розумного строку відповідно до статті 6 параграфа 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважаю можливим розглядати справу на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.
Суддя, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі статтею 129 Конституції України розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06 квітня 2000 року (далі - Закон) визначено, що карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
Згідно зі ст. 29 Закону карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.
Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.
Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.41 Закону особи, винні в порушенні законодавства про захист населення від інфекційних хвороб, несуть відповідальність згідно із законами України.
Частиною 1 статті 44-3 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Так, диспозиція зазначеної статті є бланкетною, тобто такою, де закріплюється лише загальні ознаки правила поведінки, а для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатись до положень іншого нормативного акта іншої галузі права. Бланкетна диспозиція містить правила поведінки в найзагальнішій формі, відсилаючи суб'єкта реалізації до інших правових норм.
Тобто, посилання на спеціальну норму закону є обов'язковим, та за відсутності посилання на конкретний нормативний акт, яким передбачено правило поведінки та порушене особою, відповідальність не настає.
Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
При цьому, суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП або нормах інших нормативно-правових актах, якими передбачена відповідальність за вчинення чітко визначених протиправних дій.
Разом з тим, з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 378300 від 18.02.2021 року вбачається, що ОСОБА_1 інкримінується порушення ним Постанови КМУ 1236, проте у протоколі посилання на зміст Постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 є неповним, оскільки її змістом запроваджувались обмежувальні заходи у зв'язку із встановленням на території України карантину. У зміст зазначеної Постанови КМУ вносились зміни і доповнення відповідними Постановами КМУ, якими як розширялось і доповнювалось коло обмежувальних заходів в умовах карантину, так і зменшувалось. Таким чином, не можливо встановити у чому саме полягало порушення ОСОБА_1 правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від №1236 від 09.12.2020р.
Так, відповідно до підпункту 15 пункту 2 Постанови КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року, на території України на період дії карантину запроваджуються обмежувальні протиепідемічні заходи, а саме забороняється діяльність закладів, що надають послуги з розміщення (крім готелів, санаторно-курортних закладів, установ і закладів, які надають соціальні послуги, реабілітаційних установ для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю, а також стаціонарних відділень первинного та складного протезування протезно-ортопедичних підприємств, що належать до сфери управління Міністерства соціальної політики).
Беручи до уваги наведене, суб'єктом порушення вимог п. 15 п. 2 Постанови № 1236 є суб'єкт господарювання.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Однак матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем або безпосереднім суб'єктом господарювання, що здійснює відповідну діяльність, а тому не може бути суб'єктом правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП.
Також слід зазначити, що згідно положень КУпАП, розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, при цьому суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» ЄСПЛ підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Відповідно до статті 62 Конституції України, положення якої знайшли подальшу конкретизацію в національному законодавстві України, особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Згідно з приписами ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При цьому усі викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.
Так, ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до положень статті 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) приймає рішення на підставі досліджених доказів, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Враховуючи правову позицію ЄСПЛ у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), суддя не має права взяти на себе функції сторони обвинувачення, змінити обсяг інкримінованого правопорушення, усунути певні розбіжності та неточності, які мають місце в протоколі про адміністративне правопорушення, самостійно відшукувати докази винуватості особи, що становило б порушення ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що обставини, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення серія ВАБ № 378300 від 18.02.2021 року не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП, а тому суддя вважає за необхідне провадження у справі закрити відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. ст. 8, 44-3, 221, 247, 251, 254, 256, 283-285 КУпАП, суддя
Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст.44-3 КУпАП закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва.
Суддя Твердохліб Ю.