печерський районний суд міста києва
Справа № 757/43364/18-ц
"25" березня 2021 р. Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Литвинової І. В.,
при секретарі судових засідань Винник С. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 серпня 2018 року у цивільній справі № 757/40789/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ майна подружжя вимоги роз'єднано (виділено) в окреме провадження, а саме у частині зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.
07 вересня 2018 року ухвалою судді прийнято вказану цивільну справу до свого провадження.
Судові засідання у справі призначалися на 11 лютого 2021 року і 25 березня 2021 року, для участі у яких позивач та / або представник позивача не з'явився, про причини неявки до суду не повідомлено, заяви про розгляд справи за її відсутності не було подано, проте про час, дату і місце засідань повідомлялася належним чином за адресою вказаною у позовній заяві.
У відповідності до частини першої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
За положеннями частини п'ятої статті 223 ЦПК України, у разі повторної неявки позивача у судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Положеннями статті 13 ЦПК України встановлено позицію диспозитивності цивільного судочинства, а саме передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За частиною третьою ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до частини першої ст. 12, частини першої ст. 20 ЦК України, частини четвертої ст. 12 ЦПК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у тому числі, реалізовує своє право на захист, та несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання, шляхом застосування національного законодавства. Суд приймає рішення щодо дотримання вимог Конвенції, переконавшись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.
Так, Європейський суд з прав людини відхиляє скаргу заявника на порушення права доступу до суду, якщо він не виявив належної зацікавленості у розгляді своєї справи (остаточне рішення у справі «Каракуця проти України» від 16 травня 2017 року)), про що, зокрема, свідчить те, що він не звертався до суду за інформацією щодо її стану розгляду.
Листом Верховного Суду України від 25 січня 2006 року № 1-5/45 визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
За приписами пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, за результатами засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, у разі, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Відтак, суд вбачає достатність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 14, 20 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1-13, 43, 49, 223, 257, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, залишити без розгляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Суддя І. В. Литвинова