Справа №949/1527/20
19 березня 2021 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого судді: Оборонової І.В.,
за участю секретаря: Волкодав А.А.,
представника позивача: ОСОБА_1 ,
відповідача: ОСОБА_2 ,
представника відповідача: ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця у порядку спрощеного позовного провадження у режимі відеоконференцзв'язку справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини, встановленого рішенням суду,
Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 та просить зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на підставі рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2020 року по цивільній справі № 949/735/20 на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з розміру 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) до 1/6 частини заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2020 року по цивільній справі № 949/735/20, з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подачі заяви, тобто з 06 липня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Під час розгляду Дубровицьким районним судом Рівненської області вказаної справи, він не заперечував проти стягнення з нього на користь відповідача аліментів. При цьому його позиція, як батька, була спрямована на досягнення спільного інтересу щодо визначення розміру аліментів, необхідних та достатніх для утримання їхньої спільної дитини.
Позивач працює та офіційно отримує заробітну плату, якої на перший погляд достатньо для того, щоб утримувати не лише себе, але й своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та дочку ОСОБА_7 від попереднього шлюбу. Він готовий був сплачувати аліменти в розмірі 1/2 частки всіх видів заробітку (доходу) на матеріальне та духовне забезпечення своїх дітей, про що він відкрито заявляв суду і до теперішнього часу беззаперечно виконував рішення суду та вчасно сплачував аліменти. Проте, на даний час його матеріальне положення змінилося і він не має можливості сплачувати аліменти в розмірі 1/2 частки всіх видів заробітку (доходу), оскільки із жовтня 2020 року по даний час почав хворіти на хронічний бронхіт, у зв'язку з чим його поставлено на диспансерний облік. Крім того, позивач на даний час проживає зі своєю матір'ю ОСОБА_8 , яка також періодично хворіє та перебуває на диспансерному обліку по гіпертонічній хворобі II ступеня. Лікування позивача та його матері потребує значних грошових витрат, що відповідно погіршує його матеріальне становище. Також позивач має кредитні зобов'язання перед АТ «Ощадбанком» у розмірі 5775,26 грн. Окрім того, на виконанні знаходиться рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 вересня 2012 року у справі № 1706/1017/12 про стягнення з нього на користь ОСОБА_9 аліментів на утримання дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 11.06.2012 року і до досягнення дитиною повноліття. Позивач вказує, що під час карантинних заходів роботи стало набагато менше і відповідно заробіток став значно меншим. В зв'язку з такими обставинами його матеріальний стан суттєво погіршився, оскільки він на даний час не отримує достатній дохід, а тому позбавлений можливості сплачувати аліменти в тому розмірі, який був встановлений рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2020 року по цивільній справі № 949/735/20. Вказує, що відповідно до ст.183 СК України розмір аліментів на двох дітей становить 1/3 заробітку (доходу) платника аліментів, проте у його випадку розмір аліментів на двох дітей становить 1/2 всього його заробітку. Таким чином зменшення розміру аліментів з 1/4 частини до 1/6 на утримання неповнолітнього сина є розумним та не буде суперечити нормам матеріального права, а також буде справедливим балансом щодо захисту його прав та прав неповнолітньої дитини.
Від відповідача до початку розгляду справи надійшов відзив на позову заяву, в якому вказує, що вона позовні вимоги не визнає, а факти, викладені в позовній заяві, вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Позивач вказує, що на даний час його матеріальне положення змінилося і він не має можливості сплачувати аліменти в розмірі 1/2 частки всіх видів заробітку (доходу), оскільки почав хворіти на хронічний бронхіт, що призвело до постановки його на диспансерний облік. Однак, хронічний бронхіт не є тривалою та серйозною хворобою, яка потребує дорого вартісного лікування, а тому це не є підставою для зменшення розміру аліментів. Також позивач вказує, що він проживає зі своєю матір'ю ОСОБА_8 , яка також періодично хворіє та перебуває на диспансерному обліку по гіпертонічній хворобі II ступеню. Однак, остання, не зважаючи на гіпертонічну хворобу, є працездатною особою та отримує заробітну плату. Крім того, позивач вказує, що має кредитні зобов'язання перед АТ "Ощадбанк" у розмірі 5775,26 грн. Проте, на момент розірвання шлюбу з ним у листопаді 2020 року, у неї також були кредитні зобов'язання у АТ КБ "Приватбанк" у сумі 22999,23 грн., які виникли під час перебування у шлюбі з позивачем, і на даний час вона самостійно змушена регулярно сплачувати заборгованість по спільному кредиту, що також суттєво впливає на її матеріальне становище, також відповідно і на матеріальне становище їх дитини. Позивач надає копії фіскальних чеків на підтвердження витрат на лікування хронічного бронхіту із жовтня по грудень 2020 року на загальну суму 2741,11 грн., однак, серед долучених копій квитанцій є медичні засоби/препарати, які не відносяться до препаратів для лікування хронічного бронхіту. При цьому, вказана сума не є такою, щоб зменшувати розмір аліментів та обмежувати забезпечення своєї дитини. Також позивач вказує, що на виконанні знаходиться рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 вересня 2012 року у справі №1706/1017/12 про стягнення з нього на користь ОСОБА_9 аліментів на утримання дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 11.06.2012 року і до досягнення дитиною повноліття. Проте, рішенням від 26 жовтня 2020 року вже врахований той факт, що на виконанні знаходиться рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 вересня 2012 року у справі №1706/1017/12 про стягнення з нього на користь ОСОБА_9 аліментів на утримання дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 11.06.2012 року і до досягнення дитиною повноліття, про що вказано і у рішенні суду. Окрім того, вказує, що ОСОБА_4 просить зменшити розмір лише для сина ОСОБА_5 , однак сплачувати аліменти для доньки від попереднього шлюбу, він має можливість і причини такого поділу дітей не вказує. З всіх вище вказаних підстав у задоволенні позовних вимог просить відмовити.
Від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій він вказує, що наведені відповідачем у відзиві обставини не відповідають дійсності та не підтверджені жодними належними та допустимим доказами, а мотиви та підстави, зазначені в даному відзиві щодо відмови в задоволенні позову є безпідставними та необгрунтованими. Поданий відповідачем відзив фактично побудований на оцінці доказів медичного характеру і відповідач безпідставно перебрала на себе повноваження експерта у галузі медицини, що є недопустимим з огляду на права та обов'язки сторін судового процесу передбачені ст.43,49 ЦПК України. Посилання відповідача на те, що у неї на даний час є непогашений кредит у значній сумі, свідчить про те, що сплачувані ним аліменти ідуть не на потреби дитини, а на особисті потреби відповідача, що є недопустимим з огляду на вимоги Сімейного кодексу України. Не заслуговує на увагу посилання Відповідача, як на доказ, що його мати отримує пенсію і дана обставина свідчить про покращення його матеріального становища, оскільки це спростовується довідкою управління обслуговування громадян відділу обслуговування громадян сервісного центру №5 ГУПФУ в Рівненській області №80 від 12 січня 2021 року. Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо зменшення розміру аліментів, позивач посилався на те, що на даний час відносно нього є два провадження про стягнення аліментів на утримання двох дітей від двох різних шлюбів у розмірі по 1/4 частині від заробітку (доходу) платника аліментів, тобто, сумарно це складає 50% всіх доходів позивача, що суперечить нормам п. п. 4 п. 1 ст. 161 ЦПК України та п.5 ст.183 СК України, в яких зазначено, що виплата аліментів на двох дітей складає 1/3 частину заробітку (доходу) платника аліментів. З огляду на наведене вважає, що відзив відповідача ґрунтується не на належних та допустимих доказах, а лише на припущеннях та недостовірних даних, а тому є підстави для зменшення розміру аліментів.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала із підстав, викладених у позові та відповіді на відзив.
В судовому засіданні відповідач та її представник просили відмовити у задоволенні позову з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши виступи учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2020 року шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зареєстрований 05 жовтня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дубровицького районного управління юстиції у Рівненській області, про що складено відповідний актовий запис №74 - розірвано. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подачі заяви, тобто з 06 липня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.8-10).
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 03 червня 2014 року судом встановлено, що батьком неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є позивач (а.с.7).
Крім того, з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 09 листопада 2007 року, яке зареєстроване в Дунаївській сільській раді Кременецького району Тернопільської області встановлено, що позивач також є батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.10).
Згідно копії рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 вересня 2012 року у справі № 1706/1017/12 із позивача на користь ОСОБА_9 стягуються аліменти на утримання дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 11.06.2012 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.11). Як було встановлено в процесі розгляду справи з позовом про зміну, визначеного вказаним судовим рішенням розміру аліментів, позивач до суду не звертався.
За змістом ст. 180 СК України обов'язок надавати утримання неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років, покладається на батьків.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно із ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3.1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3.2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
За правилами ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-якого з них змінити розмір встановлених аліментів або звільнити від їх сплати. Дана норма містить дві підстави для коригування аліментів:а) шляхом зміни розміру аліментів у бік зменшення або збільшення; б) шляхом звільнення платника аліментів від їх сплати. Аліментні правовідносини існують тривалий час. Тому матеріальний або сімейний стан особи, яка одержує аліменти, а також того, хто їх сплачує, протягом цього часу може істотно змінитися як у бік погіршення так і у бік покращення.
Згідно правил ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини - дитині мають належати права: на здорове зростання і розвиток, на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Аналогічні положення закріплені частиною першою ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», згідно якої батьки мають право та зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний, моральний розвиток.
Статтею 8 вказаного Закону передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7 та ч. 8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
З аналізу ст. 192 СК України й наданих Пленумом Верховного Суду України роз'яснень вбачається, що зміна розміру аліментів є правом, а не обов'язком суду, тобто суд, виходячи з конкретних обставин справи, може задовольнити позов про зміну розміру аліментів (повністю або частково) або відмовити в задоволенні позову.
Враховуючи зміст ст. ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Виходячи із системного аналізу положень ст. 192 СК України, зробленого у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року №143цс13, зазначена стаття вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
При визначенні розміру аліментів суд, відповідно до ст.182 СК України враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач зазначає, що на даний час його матеріальне становище значно погіршилось, оскільки він та його мати, з якою він на даний час проживає, постійно хворіють і на лікування він витрачає значні грошові кошти.
На підтвердження вказаних доводів позивач долучив довідку №155 від 11 грудня 2020 року, видану КНП "Дубровицький районний центр первинної медико-санітарної допомоги", де вказано, що ОСОБА_4 перебуває на диспансерному обліку з діагнозом хронічний необструктивний бронхіт (а.с.12).
Окрім того, позивач долучив довідку №153 від 10 грудня 2020 року, видану КНП "Дубровицький районний центр первинної медико-санітарної допомоги", з якої встановлено, що ОСОБА_8 перебуває на диспансерному обліку з діагнозом гіпертонічна хвороба ІІ-го ст. Вказана довідка видана по місцю роботи матері позивача ТОВ "РОЕК" (а.с.13).
На підтвердження того, що лікування позивача та його матері ОСОБА_8 потребує значних коштів, позивач долучив копії фіскальних чеків на загальну суму 2731,11 грн. (а.с.14-16).
Однак, вказані подані позивачем докази не свідчать про суттєву зміну матеріального стану чи стану здоров'я позивача та в сукупності не можуть слугувати підставою для зменшення розміру аліментів, що будуть стягуватись на дитину, розмір яких при ухваленні рішення було визначено з врахуванням вимог закону.
Окрім того, позивачем долучено до матеріалів справи копії фіскальних чеків на загальну суму 30245,00 грн., яку, як пояснила в судовому засіданні представник позивача, ОСОБА_4 перераховував ОСОБА_2 , відповідно до їхньої усної домовленості, як додаткові кошти до аліментів. Проте, надаючи оцінку вказаним фіскальним чекам, суд вважає, що доказового значення для вирішення даного позову вони не мають, оскільки датовані вони за період з квітня 2014 року по 21 серпня 2020 року та охоплюють майже весь період до ухвалення рішення суду від 26 жовтня 2020 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів. До того ж, як пояснила в судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 , позивач ці кошти їй не перераховував, що доводиться тим, що на фіскальних чеках зазначено "аліменти", а отримувачем на частині вказаних чеків зазначено ОСОБА_9 , а на інших Ширшову. На всіх чеках у графі "куди" зазначено "47023 Дунаїв" (тобто с. Дунаїв Кременецький район Тернопільська область). Отже, можна дійти до висновку, що вказані кошти були перераховані ОСОБА_9 , як оплата по аліментах за рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 вересня 2012 року, а тому спростовують доводи представника позивача щодо надання відповідачу додаткових коштів.
Як вбачається з довідки №14 від 03 лютого 2021 року, виданої Дубровицькою ЗОШ І-ІІІ ст. №1 Дубровицької міської ради ОСОБА_4 за період з 01 вересня 2020 року по 03 лютого 2021 року навчанням та вихованням дитини не цікавився, батьківські збори не відвідував (а.с.55).
Посилання позивача на те, що на виконанні знаходиться рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 вересня 2012 року у справі №1706/1017/12 про стягнення з нього на користь ОСОБА_9 аліментів на утримання дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 11.06.2012 року і до досягнення дитиною повноліття, суд до уваги не бере, оскільки вказане рішення вже враховувалось при визначенні розміру аліментів при ухваленні рішення від 26 жовтня 2020 року.
За клопотанням відповідача ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 16 лютого 2021 року Дубровицькій дільниці ПАТ АЕС "Рівнеобленерго" (ПАТ "Рівнеобленерго" Дубровицької РЕМ) (вулиця Комунальна, 11, м.Дубровиця, Рівненська область) витребувано інформацію про те, чи працює та отримує заробітну плату ОСОБА_8 у Дубровицькій дільниці ПАТ АЕС "Рівнеобленерго" (ПАТ "Рівнеобленерго" Дубровицької РЕМ). (а.с.65). Як вбачається з копії наказу ПрАТ "Рівнеобленерго" про звільнення №1332-к від 18 грудня 2018 року, ОСОБА_8 , яка працювала на посаді фахівця з обслуговування юридичних споживачів 29 грудня 2018 року була звільнена, у зв'язку з переведенням працівника на роботу на підставі п.5 ст.36 КЗпП України в ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна" компанія (а.с.80), тобто на даний час мама позивача працює та переведена за її згодою до іншої організації.
Згідно довідки управління з обслуговування громадян відділу обслуговування громадян (сервісний центр) №5 Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 12 лютого 2021 року ОСОБА_8 не перебуває на обліку у відділі обслуговування громадян (сервісний центр) №5 та не отримує пенсію (а.с.70).
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналізуючи надані сторонами докази в їх сукупності, суд вважає, що позивачем не доведено підстав для задоволення позову, передбачених ст.192 СК України.
Так, належних та допустимих доказів того, що з моменту винесення судового рішення суттєво погіршився матеріальний стан позивача або стан його здоров'я, через що він не має змоги виплачувати аліменти у визначеному судом на підставі вимог закону розмірі позивачем не надано.
Відтак, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про те, що належних та допустимих доказів того, що змінились обставини, що існували на момент постановлення рішення про стягнення аліментів, визначені ст.192 СК України, що дають підстави для зменшення розміру аліментів, позивачем суду не надано. Також позивачем не надано і доказів суттєвої зміни його матеріального чи сімейного стану, стану здоров'я, внаслідок чого виникла необхідність у зменшенні розміру аліментів через неможливість їх сплачувати у визначеному розмірі. Інші доводи позивача не можуть бути прийняті судом, оскільки не відносяться до безумовних підстав для зменшення розміру аліментів.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та те, що належних доказів в обґрунтування позову не надано, суд не вбачає підстав для задоволення вимог ОСОБА_4 про зменшення розміру аліментів, а тому відмовляє в задоволенні позову.
Оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, то відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
Таким чином, суд приходить до висновку, що надані позивачем докази не підтверджують суттєвого погіршення матеріального, сімейного стану чи стану здоров'я, які б вплинули на винекнення необхідності для зменшення розміру аліментів визначених рішенням суду від 26 жовтня 2020 року, що є визначальним при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, при цьому, частина вказаних позивачем обставин існували на момент ухвалення рішення про стягнення аліментів на утримання дитини та були враховані судом, а тому підстави для задоволення позову про зменшення розміру аліментів відсутні.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини, встановленого рішенням суду - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який проживає по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 20 серпня 2004 року Дубенським МРВ УМВС України в Рівненській області.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка проживає по АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , паспорт серії НОМЕР_6 , виданий 30 листопада 2013 року Дубровицьким РС УДМС України в Рівненській області.
Суддя:підпис.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя Дубровицького
районного суду Рівненської області Оборонова І.В.