Справа № 288/1720/20
Провадження № 2/288/65/21
25 березня 2021 року смт Попільня
Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді - Зайченко Є. О.,
з участю секретаря судових засідань - Костюк О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Попільня Житомирської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою в якій вказує, що ОСОБА_1 (далі - відповідач) з метою отримання банківських послуг підписав заяву № б/н від 22 червня 2010 року.
Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві. Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» та Витяг з «Тарифів» додаються до позовної заяви.
Відповідач ознайомлений із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача у анкеті-заяві, де є відповідні запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді, а також наказом банка про їх затвердження.
Формулярами та стандартними формами є саме: «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яких обслуговується відповідач.
Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі.
Виконання відповідачем договору вбачається також із виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, де зазначені операції щодо використання кредитного ліміту, операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування.
Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок (що підтверджується Випискою по рахунку) та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.
Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримала кредитну картку (номери та строк дії отриманих кредитних карток зазначено у довідці про отримані картки).
У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 27000,00 гривень, що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п. п. 2.1.2.3., 2.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.
Свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. В порушення норм закону та умов договору відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, в результаті чого її заборгованість станом на 10 вересня 2020 року складає 33564 гривень 81 копійка.
На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав позивача.
Позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 22 червня 2010 року в розмірі 33564 гривень 81 копійки та витрати по оплаті судового збору у розмірі 2102 гривень. Надав до суду клопотання в яких просив справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без участі представника банку, позов підтримує в повному обсязі.
Ухвалою суду від 23 листопада 2020 року відкрито спрощене позовне провадження по даній справі.
Відповідач в судові засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, відповідно до пункту 2 частини 7 статті 128 ЦПК України, про причини неявки суд не повідомив, що не перешкоджає розгляду справи по суті на підставі наявних в справі письмових доказів.
Відповідно до пункту 2 частини 7 статті 128 ЦПК України, судова повістка направляється фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно Судових викликів № 288/1720/20/938/21 від 27 січня 2021 року та -№ 288/1720/20/2475/21 від 09 березня 2021 року розміщеного на офіційному веб - порталі судової влади України в мережі Інтернет, відповідач ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд справи.
Частини 4 статті 223 ЦПК України передбачає, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи неявку належним чином повідомленого відповідача в судове засідання, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України суд, за згодою представника позивача, вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надійшло, відповідно до положень ч. 5 ст. 279 ЦПК України, тому суд з власної ініціативи розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, за наявними у справі матеріалами та письмовими доказами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін, але без їх участі, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних у справі письмових доказів.
Справу судом розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження, згідно з вимогами ст. ст. 274-279 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши в сукупності докази по справі, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що між Акціонерним Товариством Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено 22 червня 2010 року кредитний договір № б/н, на підставі якого відповідач заповнив анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, був ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, якими передбачені всі умови користування платіжною карткою та строки погашення кредиту, про що свідчить його підпис у вказаних документах, наведені обставини підтверджуються анкетою - заявою від 22 червня 2010 року, Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Згідно наданого банком розрахунку заборгованості за договором № б/н від 22 червня 2010 року заборгованість ОСОБА_1 , станом на 10 вересня 2020 року становить 33564 гривень 81 копійка, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 22907 гривень 52 копійок; в т. ч.: заборгованості за поточним тілом кредиту- 0,00 гривень; заборгованості за простроченим тілом кредиту - 22907 гривень 52 копійок; заборгованості за нарахованими відсотками - 0,00 гривень; заборгованості за простроченими відсотками - 10657 гривень 29 копійок; заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 - 0,00 гривень; нарахованої пені - 0,00 гривень; нарахованої комісії - 0,00 гривень. Вказана інформація підтверджується також Випискою за договором № б/н станом на 14 вересня 2020 року виданою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відносно ОСОБА_1 .
Як вбачається з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_1 , здійснювалась зміна кредитного ліміту, остання зміна - 19 грудня 2019 року.
Довідкою укладеною між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 , передбачено, що між ними був підписаний кредитний договір № б/н, за яким були надані ОСОБА_1 вісім кредитних карток, термін дії останньої до вересня 2022 року.
Згідно Статуту АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Банківської ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, Відомості з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) та Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПРИВАТ БАНК» є юридичною особою зареєстрованою в передбаченому Законом порядку.
Відповідно до частини першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Крім того, у цій анкеті - заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді відсотків за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та їх визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими відсотками.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 22 червня 2010 року, посилався на виписку за договором, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків та зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (22 червня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (12 листопада 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, справа №342/180/17).
Крім того, суд зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14).
Суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22 червня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети.
Також суд зазначає, що відповідно до положень статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 22 червня 2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а тому позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість тілом кредиту - 22907 гривень 52 копійок, підлягають задоволенню.
Визначаючи розмір боргу, суд виходить з розрахунку, який надано банком, оскільки відповідачем цей розрахунок не спростований і свій не надано.
На підставі вищенаведеного, оцінивши встановлені докази в судовому засіданні та зважаючи на те, що відповідач ухиляється від добровільної сплати заборгованості за кредитним договором, суд вважає що позов АТ КБ "Приватбанк" підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1434 гривень 58 копійок (2102 гривень (розмір судових витрат) х 22907 гривень 52 копійок (розмір задоволених позовних вимог) / 33564 гривень 81 копійка (розмір заявлених позовних вимог).
Керуючись ст. ст. 1, 3, 12, 207, 509, 525-527, 530, 549, 551, 598-599, 610 - 612, 615, 625, 626, 629, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України; ст. ст. 4, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 128, 130, 133, 141, 211, 258, 259, 263-265, 274-279, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України; суд, -
Позов Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , ( АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» (КОД ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, рахунок для погашення заборгованості та судових витрат - № НОМЕР_2 , адреса: 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, 1Д) заборгованість за кредитним договором № б/н від 22 червня 2010 року в розмірі 22907 гривень 52 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , ( АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» (КОД ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, рахунок для погашення заборгованості та судових витрат - № НОМЕР_2 , адреса: 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, 1Д) судовий збір в розмірі 1434 гривень 58 копійок.
В решті позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суддя Попільнянського
районного суду Є. О. Зайченко