Справа № 346/5120/20
Провадження № 22-ц/4808/473/21
Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В.
Суддя-доповідач Девляшевський
25 березня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Девляшевського В.А.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
секретаря Петріва Д.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” на рішення Коломийського міськрайонного суду, ухвалене головуючим суддею Васильковським В.В. 02 лютого 2021 року,
У листопаді 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» (надалі - Банк) пред'явило позов до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, щоз метою отримання банківських послуг ОСОБА_2 підписав Заяву № б/н від 01.08.2015 року. Позичальнику було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. ОСОБА_2 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник, ОСОБА_2 помер. Позивач з посиланням на ст. 1218, 608 та 1219 ЦК України вказав, що спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_1 03 лютого 2019 року позивачем була направлена претензія кредитора до Другої Коломийської районної державної нотаріальної контори та 05.07.2019 року отримана відповідь Першої Коломийської районної державної нотаріальної контори. Таким чином, відповідач прийняв спадщину до складу якої входять, у тому числі, кредитні зобов'язання померлого позичальника. 16.05.2020 до спадкоємців позичальника було направлено лист-претензію, згідно яких позивач пред'явив свої вимоги, але ніякий дій не було виконано. Банк вказав, що станом на дату смерті заборгованість позичальника перед позивачем за кредитним договором № б/н від 01.08.2015 року становить17062 грн, яку просив стягнути з відповідача.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 02 лютого 2021 року в задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права, на неповне з'ясування судом обставин справи, а також на неналежну оцінку доказів у справі. Апелянт вказав, що Банк, як кредитор спадкодавця, самостійно не мав можливості встановити обсяг майнових прав, що увійшли до складу спадщини, оцінити їх в грошовому еквіваленті, тому суд повинен був встановити дану інформацію. Крім того, місцевий суд не перевірив кому на праві власності належить будинок, в якому проживав спадкодавець на день його смерті. Також, на думку апелянта, судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.09.2019 у справі № 640/6274/16-ц щодо безпідставності покладення обов'язку доказування на сторону позивача. Апелянт зазначає, що відповідач не надав доказів, що розмір спадкового майна є меншим, ніж заборгованість спадкодавця по кредиту, а тому на відповідачу лежить обов'язок щодо відшкодування боргу спадкодавця в повному обсязі.
Посилаючись на вказане, просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі, судові витрати стягнути з відповідача.
ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляла, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно частини першої статті 369 ЦПК України, частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Оскільки позивачем не надано суду жодних доказів належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, а також вартості отриманого спадкоємцями майна, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає.
Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 01.08.2015 ОСОБА_2 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 13).
З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_2 встановлено, що кредитний ліміт на картці збільшувався 31.10.2015 до 1500 грн, 28.11.2015 - до 2500 грн, 25.12.2015 - 8000 грн та 07.10.2016 - 8000 грн (а.с. 12).
З виписки по картковому рахунку ОСОБА_2 вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами (а.с. 10-11).
Згідно розрахунку заборгованості, станом на 23.06.2020 року, заборгованість ОСОБА_2 за договором № б/н від 01.08.2015 року становить 17062 грн. (а.с.9).
Як вбачається із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 01 листопада 2016 року, виданого виконкомом Воронської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області області, позичальник ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 69).
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Встановлено, що 27 квітня 2020 року Банком направлено лист-претензію до ОСОБА_1 , як спадкоємцю померлого боржника ОСОБА_2 в якому позивач пред'явив до відповідача свої вимоги кредитора по зобов'язанню позичальника (а.с. 90).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини(частина перша статті 1270 ЦК України).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Оскільки зі смертю боржника зобов'язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.
Саме на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України позивач заявив вимоги до спадкоємця.
Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Разом з тим положення зазначеної правової норми застосовуються у випадку дотримання кредитором статті 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від дня настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право.
Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов'язанням, а також припинення такого зобов'язання.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2018 року у справі № 14-53цс18.
З матеріалів справи також встановлено, що 14.06.2017 Банком направлено претензію до Першої Коломийської нотаріальної контори (а.с. 107).
17.12.2018 року позивачем складена претензія кредитора до Другої Коломийської районної державної нотаріальної контори, яка направлена 13.02.2019, що підтверджується поштовою квитанцією та реєстром (а.с. 70-74, 88).
На вказану претензію отримано відповідь від 05 липня 2019 року, з якої вбачається, що в Першій Коломийській райдержконторі на ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 заведена спадкова справа 14.06.2017 року за №200 (а.с. 89).
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є його правом, а не обов'язком, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора.
Оскільки після смерті боржника зобов'язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.
Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.
При вирішенні спору про стягнення з спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов'язані із з'ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника.
Встановивши, що АТ КБ «ПриватБанк» не надало доказів на підтвердження наявності у спадкодавця рухомого та/або нерухомого майна, колегія суддів погоджується із висновком суду про необґрунтованість позову банку до спадкоємця боржника.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не встановив обсяг майнових прав, що увійшли до складу спадщини та їх грошовий еквівалент не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 ЦПК України, суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 82 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст 13 ЦПК України).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Апеляційний суд зауважує, що позивач своїми правами щодо предмета спору, в тому числі щодо витребування доказів на підтвердження наявності у спадкодавця рухомого та/або нерухомого майна в суді першої інстанції, не скористався, оскільки звернувся до суду в порядку спрощеного провадження, представник позивача подав клопотання про розгляд справи без його участі (а.с. 86).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України).
Посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 18 вересня 2019 року (справа №640/6274/16-ц) апеляційний суд відхиляє, оскільки диспозитивність цивільного судочинства унеможливлює витребування доказів за ініціативою суду. А стороною позивача відповідних клопотань заявлено не було.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на постанову Верховного Суду від 04 липня 2019 року, справа №320/5909/16-ц, в якій зазначено, що Верховним Судом в оцінці поведінки та способу ведення справ банком враховується те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Враховуючи вказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права по суті спору та правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог банку.
Інші доводи апеляційної скарги обґрунтованості висновків суду не спростовують, а тому колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вона відноситься до малозначних справ.
За приписами пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 02 лютого 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач В.А. Девляшевський
Судді: О.В. Пнівчук
О.О. Томин
Повний текст постанови складено 25 березня 2021 року.