Постанова
Іменем України
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 520/12289/15-ц
провадження № 61-7611 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»;
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;
третя особа - ОСОБА_3 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у акціонерному товаристві «Дельта Банк» на постанову Одеського апеляційного суду
від 31 березня 2020 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І.,
Черевка П. М., Громіка Р. Д.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - АТ «Дельта Банк»), в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом
до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 15 серпня 2008 року між товариством
з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі -
ТОВ «Укрпромбанк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір,
за умовами якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 100 тис. доларів США зі сплатою 11,98 % річних та кінцевим строком повернення до 09 серпня 2033 року. Цього самого дня на забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором між банком,
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено окремі договори поруки,
за умовами яких поручителі зобов'язались відповідати солідарно
з боржником перед банком за невиконання умов кредитного договору.
30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», ПАТ «Дельта Банк»
та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань, за умовами якого ПАТ «Дельта Банк» замінює як кредитора ТОВ «Укрпромбанк» у зобов'язаннях, у тому числі за вищевказаним кредитним договором та договорами поруки.
Оскільки з червня 2010 року у позичальника виникла заборгованість
за кредитним договором, яка станом на 04 серпня 2015 року складала 1 980 745,26 грн, з яких: 1 676 341,32 грн - тіло кредиту, 276 365,26 грн - відсотки, 28 038,10 грн - комісія, ПАТ «Дельта Банк» 19 серпня 2015 року направило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досудові вимоги про виконання ними своїх зобов'язань за договорами поруки, проте кредитна заборгованість не була погашена.
Посилаючись на викладене, ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» просило суд стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як поручителів за кредитним договором від 15 серпня 2008 року, заборгованість у розмірі
1 980 745,26 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 липня 2016 року
у складі судді Луняченка В. О. у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк»
в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що відповідачі уклали самостійні договори поруки, за якими кожен з них поручився перед кредитором відповідати разом з позичальником як солідарні боржники за порушення боржником умов кредитного договору, що відповідно до частини третьої статті 554 ЦК України виключає солідарну відповідальність поручителів між собою, а тому підстав для солідарного стягнення
з поручителів кредитної заборгованості, як просив банк, немає. Крім того, оскільки з червня 2010 року у позивача з'явилося право вимоги про дострокове повне погашення кредиту, так як позичальник допустив заборгованість, проте таку вимогу банк пред'явив до поручителів лише у серпні 2015 році, а у вересні 2015 року звернувся до суду, то порука відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України є припиненою.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 липня 2016 року змінено в частині мотивування підстав відмови у задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової
палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково, рішення Апеляційного суду Одеської області
від 01 грудня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-12497св18).
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 31 березня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково. Рішення Київського апеляційного суду м. Одеси від 18 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено з інших правових підстав.
Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову
з інших правових підстав, апеляційний суд виходив із того, що вимоги банку про стягнення з поручителів кредитної заборгованості є обґрунтованими щодо повернення кредиту у межах щомісячних платежів, тому в цій частині позов підлягає задоволенню.
Проте 12 липня 2019 року банк у позасудовому порядку звернув стягнення на нерухоме майно, яке було предметом договору іпотеки, укладеного з позичальником на забезпечення виконання умов кредитного договору від 15 серпня 2008 року, про що було повідомлено апеляційний суд представником третьої особи. У зв'язку з цим, основне зобов'язання є припиненим відповідно до положень пункту 1 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про іпотеку», так як умовами кредитного договору та договору іпотеки не передбачають право іпотекодержателя заявляти будь-які вимоги щодо виконання основного зобов'язання боржником - фізичною особою після завершення позасудового врегулювання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації
у АТ «Дельта Банк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов банку задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали
з Київського районного суду м. Одеси.
У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2020 року справу
за позовом ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року зупинено касаційне провадження у вищевказаній справі до закінчення перегляду
у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи
№916/3146/17 за позовом публічного акціонерного товариства «Імексбанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Україна», третя особа, яка
не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю «Галіот», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс»,
ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів (провадження № 12-15гс 20).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року провадження у справі
за позовом ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за кредитним договором поновлено у зв'язку з тим, що обставини, за яких касаційне провадження у справі було зупинено, відпали.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у АТ «Дельта Банк» мотивована тим, що апеляційний суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог банку щодо стягнення кредитної заборгованості
з поручителів, проте невірно застосував до спірних правовідносин положення пункту 1 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про іпотеку», так як не врахував, що зобов'язання за кредитним договором не припинилося в силу його невиконання, оскільки вартості набутого кредитором у власність предмета іпотеки не вистачило на погашення заборгованості у повному обсязі. Отже, банк має право на стягнення залишку заборгованості за кредитом з поручителів як з солідарних боржників. При цьому ані відповідачами, ані третьою особою - позичальником, не надано суду доказів повного виконання зобов'язань
за кредитним договором, як і не надано доказів відсутності заборгованості за кредитом після звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, позичальник, ОСОБА_3 , не погодився із діями банку щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки та оскаржив дії і рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності за банком на предмет іпотеки у судовому порядку у справі 947/29381/19, яка розглядається Київським районним судом м. Одеси. Такі необґрунтовані дії позичальника і поручителя можуть призвести до того, що банк втратить можливість повернення кредитних коштів.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшли пояснення представника ОСОБА_3 , в яких зазначено, що банк не виконав вимоги Верховного
Суду у складі Касаційного цивільного суду, які викладанні у постанові
від 06 лютого 2019 року у справі № 520/2614/17, провадження
№ 61-26143св18, а саме не здійснив перерахунку розміру заборгованості за кредитним договором від 15 серпня 2008 року, що укладений між
ОСОБА_3 та ТОВ «Укрпромбанк». Таким чином, станом на час розгляду справи, яка переглядається судом касаційної інстанції, розмір кредитної заборгованості за вищевказаним кредитним договором невідомий. При цьому досудова вимога банку про дострокове повернення кредиту
від 19 серпня 2015 року, якою обґрунтовуються вимоги у цій справі, втратила свою дію, так як вона ґрунтується на старому розрахунку кредитної заборгованості. Крім того, невиконання вищевказаного судового рішення Верховного Суду стало однією з підстав ухвалення Київським районним судом м. Одеси рішення від 26 серпня 2020 року у справі
№ 947/29381/19, яким позов ОСОБА_3 до державного реєстратора комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти С. В., ПАТ «Дельта Банк» про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень задоволено частково. Скасовано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Дельта Банк». Зазначене рішення суду першої інстанції не набрало законної сили у зв'язку з його переглядом за апеляційною скаргою банку апеляційним судом. Проте, вказана обставина не впливає на застосування положень статті 36 Закону України «Про іпотеку», а у разі задоволення позову ОСОБА_3 може бути лише майбутньою підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15 серпня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 100 тис. доларів США зі сплатою 11,98 % річних та кінцевим строком повернення до 09 серпня 2033 року.
Цього самого дня на забезпечення виконання позичальникомумов кредитного договору між ТОВ «Укрпромбанк», ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 укладено окремі договори поруки.
Відповідно до пункту 3 договорів поруки, сторони передбачили, що поручитель та боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, штрафних санкцій та відшкодування шкоди.
Пунктом 10 договорів поруки передбачено строк дії договорів поруки
до повного виконання зобов'язань за кредитним договором боржником та поручителем.
30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», ПАТ «Дельта Банк» та Національним банком України укладено договір про передачу активів
та кредитних зобов'язань, за умовами якого ПАТ «Дельта Банк» замінює ТОВ «Укрпромбанк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях, у тому числі за кредитним договором від 15 серпня 2008 року та забезпечувальними договорами поруки від 15 серпня 2008 року.
У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору
у ОСОБА_3 , за розрахунком банку, з червня 2010 року виникла кредитна заборгованість, яка за розрахунком банку станом на 04 серпня 2015 року становить 1 980 745,26 грн, з яких: 1 676 341,32 грн - тіло кредиту, 276 365,26 грн - відсотки, 28 038,10 грн - комісія.
19 серпня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» направило відповідачам досудову вимогу про погашення заборгованості, яка виникла станом на 04 серпня 2015 року,
а також роз'яснено, що у разі її невиконання банк буде вимушений звертатися про дострокове повернення всієї заборгованості за кредитним договором.
Досудову вимогу ОСОБА_2 отримала 29 серпня 2015 року, а ОСОБА_1 - 28 серпня 2015 року, однак борг погашений не був.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення
від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою,третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у АТ «Дельта Банк» підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної
інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою
для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції
не відповідає.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,
а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором
боржника за виконання ним свого обов'язку та поручитель відповідає
перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
Частинами першою, другою статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник
і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що
і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (у чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України (у чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов'язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов'язання.
Тому і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права,
у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Разом з тим, якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами
та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила
(з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України
(в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) повинні застосовуватись і до поручителя.
Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (у чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Матеріали справи містять кредитний договір, за умовами якого сторони досягли згоди щодо погашення кредиту шляхом сплати щомісячних платежів, згідно з графіком платежів за договором, який є невід'ємною частиною цього договору.
Оскільки кредитним договором передбачено сплату періодичних платежів,
а за договором поруки поручитель відповідає за зобов'язаннями згідно
з кредитним договором перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, тому з часу несплати кожного з платежів починається обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.
Разом із тим, правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження
№ 14-145цс18), упостанові від 27 березня 2019 року у справі
№ 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19).
Суд апеляційної інстанції, по суті, звернув увагу на такі положення норм матеріального права, врахував висновки, викладені у постанові Верховного суду у цій справі при попередньому скасуванні судового рішення і вірно скасував рішення суду першої інстанції. Проте, відмовляючи у позові
банку з інших правових підстав, апеляційний суд, по-перше, допустився взаємовиключних висновків у своєму судовому рішенні, а, по-друге, порушив норми процесуального права, які вплинули на правильне вирішення спору.
Так, у мотивувальній частині постанови апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги банку є частково обґрунтованими і суд їх задовольняє. Проте у резолютивній частині суд відмовив у задоволенні позову банку. Підставою для такого суд зазначив подання до суду апеляційної інстанції клопотання представника третьої особи - ОСОБА_3 - ОСОБА_17 , до якого додано інформаційну довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якої банк 12 липня 2019 року у позасудовому порядку звернув стягнення на квартиру, а тому в силу пункту 1 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про іпотеку» всі наступні вимоги іпотекодержателя є недійсними.
Разом з тим, апеляційний суд, приймаючи такий доказ на стадії апеляційного перегляду, належним чином не дослідив його і не урахував таке.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Статтею 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює
у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Подаючи 20 лютого 2020 року до апеляційного суду клопотання про долучення нового доказу, а саме про те, що банк у позасудовому порядку звернув стягнення на квартиру, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_17 -
у порушення вимог добросовісності не повідомив суд про те, що ще
28 листопада 2019 року він оскаржив до Київського районного суду
м. Одеси такі дії державного реєстратора і банку щодо державної реєстрації прав і обтяжень у позасудовому порядку (справа № 947/29381/19), а
26 серпня 2020 року районний суд задовольнив його позов (№ 91225338 з Єдиного державного реєстру судових рішень).
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення цього суду у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін ? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у нормах ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні спорів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).
Оскільки у Верховного Суду відсутні повноваження встановити нові обставини, дослідити нові докази та надати їм відповідну правову оцінку, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З урахуванням наведеного, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим, тому відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у акціонерному товаристві «Дельта Банк» задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 31 березня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк