Ухвала
Іменем України
23 березня 2021 року
м. Київ
справа № 509/3800/15-ц
провадження № 61-4435ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 січня 2019 року у складі судді Кочко В. К. та ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року у складі судді Колеснікова Г. Я.,
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення. Просила в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 за кредитним договором від 24 грудня 2007 року № 11275859000 у розмірі 1 902 881,01 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на земельну ділянку площею 0,100 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 5123755800:02:008:0462 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на підставі іпотечного договору від 24 грудня 2007 року, шляхом передачі іпотекодержателю ОСОБА_1 права власності на вказане майно; визнати за ОСОБА_1 право власності на предмет іпотеки, а саме: на земельну ділянку площею 0,100 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 5123755800:02:008:0462 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за вартістю, визначеною суб'єктом оціночної діяльності; припинити право власності іпотекодавця ОСОБА_4 на вказану вище земельну ділянку.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 січня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У грудні 2020 року адвокат Сабліна Ю. С. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на вказану ухвалу суду з клопотанням про поновлення строку апеляційного оскарження.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
17 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 січня 2019 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2020 року у вищевказаній справі, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані ухвали скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовує тим, що ухвалу апеляційного суду вона отримала засобами поштового зв'язку 17 лютого 2021 року, на підтвердження чого надала копію конверта апеляційного суду про направлення їй копії оскаржуваної ухвали із трек номером 6530002595320 та витяг з офіційного веб-порталу Акціонерного товариства «Укрпошта» про відстеження поштового пересилання за вказаним вище трек номером.
Відповідно до частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду та надані заявником докази, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки встановлені обставини свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є згідно із статтею 390 ЦПК України підставою для його поновлення.
Разом із цим, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 січня 2019 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року у цій справі необхідно відмовити з наступних підстав.
Щодо оскарження ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 січня 2019 року
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України в касаційному порядку підлягають перегляду судові ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до частини другої статті 17 ЦПК України не допускається касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції без його перегляду в апеляційному порядку.
Системне тлумачення частини другої статті 17, пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України свідчить, що касаційному оскарженню лише ті ухвали суду першої інстанції, які були переглянуті в апеляційному порядку.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки ухвала Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 січня 2019 року в апеляційному порядку не переглядалась, тому у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження цієї ухвали слід відмовити на підставі пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України.
Щодо оскарження ухвали Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції помилково вважав, що вона була обізнана про розгляд справи у суді першої інстанції. Зазначає, що їй не було відомо про відновлення провадження у справі. Заяву про залишення її позову без розгляду подано сторонньою особою, без скріплення цифровим підписом. Суд першої інстанції, розглядаючи зазначену заяву не з'ясував дійсні наміри ОСОБА_1 та не роз'яснив наслідки вчинення такої процесуальної дії, розглянув за відсутності учасників справи. Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 січня 2019 року ОСОБА_1 вручено не було, а тому не є вірними твердження апеляційного суду про зволікання заявником з реалізацією своїх прав.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої та другої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Після скасування 12 жовтня 2016 року судом касаційної інстанції рішень Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2015 року та апеляційного суду Одеської області від 08 лютого 2016 року, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи в суді першої інстанції, ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги щодо складу учасників судового процесу, визначивши відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третіми особами: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 квітня 2017 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та витребування її із чужого незаконного володіння.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 грудня 2018 року провадження у справі поновлено, оскільки ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21 листопада 2018 року затверджено мирову угоду, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 липня 2018 року визнано нечинним, провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння закрито. Цією ж ухвалою призначено розгляд справи на 24 січня 2019 року.
21 січня 2019 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву, з якої убачається, що їй відомо про наступне засідання, яке призначене на 24 січня 2019 року. Заявник просила залишити її позовну заяву без розгляду, оскільки між сторонами врегульовано спір мирним шляхом.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 січня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України.
У той же день, 24 січня 2019 року, копія вказаної ухвали була надіслана на зазначену позивачкою адресу її проживання, яка повернулась до суду за спливом строку зберігання.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження апеляційний суд обґрунтовано керувався тим, що скаржником не доведено обставин передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України, за наявності яких можливо було визнати поважними причини пропуску на апеляційне оскарження.
Крім того, апеляційний суд правильно відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що вона не була обізнана про поновлення провадження у справі, оскільки такі спростовуються змістом її заяви про залишення позову без розгляду. Також суд апеляційної інстанції врахував, що саме ОСОБА_1 ініціювала судовий процес, та, враховуючи доводи апеляційної скарги, протягом тривалого часу не цікавилась рухом справи та свідомо нехтувала своїми правами.
Зазначені обставини свідчать про об'єктивну можливість заявника звернутися до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції у межах процесуальних строків, визначених законом.
Для цілей перевірки дотримання особою, яка бере участь у справі, процесуальних строків, визначених законом, суди мають керуватися нормами процесуального права та враховувати фактичні обставини справи. Посилання особи на свою необізнаність не може розцінюватися як безумовний факт підтвердження або спростування таких обставин.
Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі № 3236/03 «Пономарьов проти України» зазначено, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначені у касаційній скарзі доводи щодо порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необґрунтованість скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію ОСОБА_1 своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на виконання своїх процесуальних обов'язків щодо оскарження ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку, заявник не надала.
Таким чином, оскаржувана ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою, постановлена із додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні.
З урахуванням зазначеного вище, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року відмовити з підстав, передбачених частиною четвертою статті 394 ЦПК України.
Керуючись статтею 390, пунктом 1 частини другої статті 394, частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року.
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про звернення стягнення на предмет іпотеки на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 січня 2019 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик