16 березня 2021 року
м. Київ
справа №233/3984/20
провадження № 61-2762ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С., розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Костянтинівського районного суду Донецької області від 12 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Серпні 2020 року АТ КБ «ПриваБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 94 210,56 грн за неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору.
Заочним рішенням Костянтинівського районного суду Донецької області від 12 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У лютому 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу заочне рішення Костянтинівського районного суду Донецької області від 12 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Вивчивши касаційну скаргу, подані матеріали, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.
В пункті 8 статті 129 Конституції України зазначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2270 грн.
Так, у справі заявлена ціна позову у розмірі 94 210,56 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2270*100=227 000).
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
З цього приводу скаржник зазначає, що касаційна скарга містить питання, яке має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 218 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі №3-1462цс16. Крім того, скаржник зауважує, що справа має виняткове значення для скаржника, оскільки прямо пов'язана з діяльністю підприємства позивача - кредитуванням фізичних та юридичних осіб, залученням у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб, а невиконання відповідачем обов'язків за кредитним договором порушує та обмежує майнові права позивача.
З цього приводу суд касаційної інстанції зазначає, що такі критерій винятковості для скаржника носить суб'єктивне значення та не є безумовною підставою для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у малозначній справі. Скаржник не обґрунтовує належним чином того, в чому полягає питання, яке міститься в скарзі та має значення для формування єдиної правозастосовчої практики. В розумінні принципу диспозитивності цивільного судочинства лише посилання на правові висновки Верховного Суду та Верховного Суду України та вказівка на те, що оскаржувані судові рішення не узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду не є належним обґрунтуванням доцільності в касаційному перегляду судових рішень, ухвалених у малозначній справі.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Зазначена справа є малозначною в силу закону та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Оскільки АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню, випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не встановлено, то у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Костянтинівського районного суду Донецької області від 12 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді А. А. Калараш
Є. В. Петров
О. С. Ткачук