25 березня 2021 року
м. Київ
справа №367/2979/16-а
провадження №К/9901/36917/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу 367/2979/16-а
за позовом ОСОБА_1 до Державного кадастрового реєстратора управління Держгеокадастру у місті Ірпені Шульженко Валентини В'ячеславівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 20 жовтня 2016 року (ухвалену у складі головуючого судді Кухленко Д.С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Чаку Є.В., суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.)
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного кадастрового реєстратора управління Держгеокадастру у місті Ірпені Шульженко Валентини В'ячеславівни, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № РВ-3200186802015 від 15.09.2015 року «Про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру»; зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію земельної ділянки АДРЕСА_1 шляхом внесення змін до Державного земельного кадастру.
2. Позовні вимоги мотивовано тим, що рішення відповідача про відмову в реєстрації земельної ділянки було прийняте без врахування того, що земельна ділянка щодо якої необхідно було вчинити реєстраційні дії не входить до складу іншої земельної ділянки, щодо якої вже міститься запис у Державному земельному кадастрі.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
3.20 жовтня 2016 року Ірпінський міський суд Київської області вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги позивача є незаконними та необґрунтованими, оскільки земельна ділянка площею 0,0031 га за адресою АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального гаража яка відводиться позивачу на підставі проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність, накладається на земельну ділянку, яка була надана в постійне користування Українському фінансово-економічному інституту площею - 5,8972 га для розміщення об'єктів інституту, державний акт на право постійного користування серія ІІ-КВ. №0004 і 0 реєстраційний №36 від 03.09.1998 року, який є дійсний і інформація про його скасування в. Управлінні відсутня.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 21 грудня 2016 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Ірпінського міського суду Київської області від 20 жовтня 2016 року - залишити без змін.
6. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що судом першої інстанції було вірно встановлено обставини пов'язані з накладенням земельної ділянки, яку бажає зареєструвати позивач, на іншу земельну ділянку надану в постійне користування третій особі, а отже відповідачем було правомірно відмовлено позивачу у вчиненні такої реєстраційної дії.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 11 січня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
У касаційній скарзі скаржник просить постанову Ірпінського міського суду Київської області від 20 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року у справі № 367/2979/16-а скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесенні з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.
У касаційній скарзі позивач стверджує, що висновок суду про знаходження спірної земельної ділянки в користування Академії державної податкової служби України суперечить матеріалам справи і зроблений без належного з'ясування всіх обставин справи. Про те, що спірна земельна ділянка не знаходиться в користуванні університету підтверджено географічною картою м. Ірпень за 2015 рік.
8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 20 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року у справі № 367/2979/16-а.
9. 13 березня 2018 року справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду.
10. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 березня 2018 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Гімона М.М., суддів Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.
11. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 26 червня 2019 року, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, унаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценко С.Г., Тацій Л.В.
12. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 березня 2021 року прийнято до провадження касаційну скаргу позивача.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, в 2013 році рішенням Ірпінської міської ради Бурчаку С.П. було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу у АДРЕСА_1 .
Після виконання проекту землеустрою та його погодження, державним кадастровим реєстратором управління Держгеокадастру у місті Ірпені Київської області позивачу було відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, у зв'язку з тим, що земельна ділянка в АДРЕСА_1 розташована у межах іншої земельної ділянки, яка перебуває в користуванні Академії державної податкової служби України (Національного університету ДПС України).
Вважаючи таку відмову незаконною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів надавши суду наступні документи:
рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 363/11 від 24 грудня 1998 року про вилучення з користування Українського фінансово-економічного інституту (Академії ДПС України) земельної ділянки площею 520 м2 у місті Ірпені по вул. Садовій, 96 та виділення її під будівництво індивідуальних гаражів; висновки відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради і управління Держземагенства у місті Ірпені Київської області про погодження проекту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки в АДРЕСА_1 площею 0,0031 га. для будівництва індивідуального гаражу; письмове повідомлення Університету державної фіскальної служби України (в минулому УФЕІ, Академія ДПС України, Національний університет ДПС України) від 02.03.2016 року про те, що земельна ділянка, яка знаходиться в місті Ірпені по вул. Садовій, 96 не перебуває в користуванні цього навчального закладу і Державний акт на право постійного користування відсутній; свідоцтво про право власності на нерухоме майно - гараж в АДРЕСА_1 , Серії САК № 505314, видане 15 січня 2014 року Реєстраційною службою Ірпінського МУЮ Київської області.
Позивач зазначив, що за таких обставин рішення відповідача № РВ-3200186802015 від 15 вересня 2015 року про відмову в реєстрації земельної ділянки було прийняте без врахування того, що земельна ділянка площею 520 м2 була вилучена в 1998 році з користування Українського фінансово-економічного інституту і виділена під будівництво індивідуальних гаражів, а земельна ділянка, яку передбачається зареєструвати, розташована в межах виділеної площі.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
14.Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
15.Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Оцінюючи доводи сторін, Суд доходить висновку, що фактичною підставою звернення до суду стали протиправні, на думку позивача, дії відповідача відносно нього, які полягають у відмові внесення відомостей до Державного земельного кадастру, у зв'язку з тим, що земельна ділянка в АДРЕСА_1 розташована у межах іншої земельної ділянки, яка перебуває в користуванні Академії державної податкової служби України (Національного університету ДПС України).
За таких обставин, варто зазначити, що позивачем оскаржується фактична наявність в Державному земельному кадастрі зареєстрованого речового права на земельну ділянку на користь іншої особи, до складу якої входить земельна ділянка позивача, проте не з підстав недотримання суб'єктом владних повноважень процедури вчинення такої реєстраційної дії, а суто з підстав існування такого запису також на користь іншої особи.
З огляду на викладене, предметом цього спору є поновлення цивільних прав позивача у сфері земельних відносин.
Згідно ст. 2 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Статтею 116 ЗК України передбачено, що набуття права на землю громадянами (…) здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.
Відповідно до ч. 1 ст.79-1 ЗК формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
За ч. 9,10 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (..) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Стаття 152 ЗК України визначає такі шляхи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ч. 1, 3, 5 ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України; у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Аналогічну норму закріплено й у ч. 1 ст. 19 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII), яка передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді, і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Статтею 16 ЦК передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, (…), їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, (…), якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Аналіз зазначених обставин справи та норм права дає підстави вважати, що цей спір про визнання незаконним рішення державного кадастрового реєстратора спрямований на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин, а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 128/3751/14-а щодо юрисдикції спорів, пов'язаних з оскарженням рішень державного кадастрового реєстратора відносно реєстрації земельної ділянки.
Зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 128/3751/14-а вбачається, що суть спірних правовідносин у даній справі зводиться до бажання позивача поновити своє право володіння спірною земельною ділянкою, яке було порушено незаконними, на його думку, діями відповідачів.
За результатами розгляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у частині вимог про визнання незаконним рішення державного кадастрового реєстратора щодо реєстрації земельної ділянки з присвоєнням їй кадастрового номера та внесення відповідного запису до Поземельної книги, а також зобов'язання відповідача на підставі виправленої технічної документації внести зміни до Державного земельного кадастру щодо вказаної земельної ділянки, не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спрямований на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин, а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
За таких обставин, на думку колегії суддів, спір у даній справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку саме органів державної влади, а пов'язаний з порушенням права позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровані речові права на земельну ділянку до складу котрої входить інша земельна ділянка, щодо якої просить вчинити реєстраційні дії позивач, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим, а є спором про право, а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 816/619/15-а (провадження № 11-300апп18) та від 23 січня 2019 року у справі № 826/14370/14 (провадження 11-667апп18).
Отже, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором щодо захисту (визнання) права власності на земельну ділянку за певною особою, тому з огляду на суб'єктний склад має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України).
Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті стаття 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 КАС України.
Враховуючи викладене, постанову Ірпінського міського суду Київської області від 20 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року у справі № 367/2979/16-а підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
Відповідно до статті 239 КАС України позивачі мають право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Керуючись статтями 343, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Ірпінського міського суду Київської області від 20 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року у справі № 367/2979/16-а - скасувати.
3. Провадження у справі № 367/2979/16-а - закрити.
4. Роз'яснити позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до цивільної юрисдикції.
5. Роз'яснити позивачу право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Г. Стрелець
Судді С.Г. Стеценко
Л.В. Тацій