24 березня 2021 року
Київ
справа №160/9309/20
адміністративне провадження №К/9901/8509/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Н.В. Коваленко,
суддів: Я.О. Берназюка, С.М. Чиркіна,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства оборони України на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
11 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України №131 від 15 грудня 2017 року про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, як інваліду III групи внаслідок захворювання пов'язаного з захистом Батьківщини;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, у зв'язку із встановленням III групи інвалідності з 02 лютого 2017 року, що настала внаслідок травми, що пов'язана із захистом Батьківщини у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України №131 від 15 грудня 2017 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду III групи внаслідок захворювання пов'язаного з захистом Батьківщини.
Зобов'язано Міністерство оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168, ЄДРПОУ 00034022) повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомогу у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності з 02 лютого 2017 року, що настала внаслідок травми, яка пов'язана із захистом Батьківщини, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня 2017 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в Порядку затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, з урахуванням висновків суду у даній справі.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України звернулось до суду із апеляційною скаргою.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року апеляційну скаргу повернуто на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки в апеляційній скарзі не зазначено посадове становище уповноваженої особи скаржника на підписання апеляційної скарги.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Міністерство оборони України звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою.
В якості підстави для касаційного оскарження судового рішення скаржник вказує пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього ж Кодексу.
Міністерство оборони України зазначає, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, що в силу пункту першого частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення із направленням справи на продовження розгляду, зокрема, судом апеляційної інстанції не враховано, що саме Леонов В. є представником Міністерства оборони України у судах, що підтверджується витягом із наказу № 52 від 19 лютого 2020 року «Про організацію самопредставництва Міністерства оборони України, його посадових осіб у судах та інших державних органах», а тому вважає, що повернення апеляційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства є неправомірним.
Разом із касаційною скаргою Міністерством оборони України подано клопотання про відстрочення сплати судового збору, яке обґрунтовано відсутністю коштів для сплати судового збору.
Частиною другою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до статей 1 та 2 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.
Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Відповідно до частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Умови, за яких суд може, зокрема, відстрочити сплату судового збору та перелік суб'єктів, до яких таке відстрочення застосовується, передбачені ст. 8 Закону України «Про судовий збір».
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд також виходить з того, що саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про відстрочення сплати судового збору; обов'язок сплатити судовий збір, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
При прийнятті таких висновків суд враховує положення пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв'язку із цим обставини, пов'язані з небажанням сторони сплатити судовий збір, у тому числі, обставини пов'язані з відсутністю у скаржника коштів не можуть вважатися достатньою підставою для відстрочення сплати судового збору.
Вивчивши клопотання про відстрочення сплати судового збору, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, оскільки вказана скаржником обставина не є поважною підставою для відстрочення сплати судового збору та не підтверджена жодними належними та допустимим доказами.
Згідно з частиною другою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За змістом пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу суду становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2 270,00 грн.
Таким чином, ставка судового збору, що підлягає сплаті за звернення з цією касаційною скаргою, складає 2 270,00 грн.
Скаржнику на усунення недоліку касаційної скарги необхідно надати суду докази сплати судового збору у розмірі 2 270,00 грн.
Згідно з частиною другою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Отже, касаційну скаргу Міністерства оборони України слід залишити без руху та встановити десятиденний строк для усунення її недоліків шляхом подання документа про сплату судового збору.
Керуючись статтями 121, 329, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Залишити без руху касаційну скаргу Міністерства оборони України на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
2. Надати Міністерству оборони України десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в мотивувальній частині ухвали.
3. Надіслати Міністерству оборони України копію ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя С.М. Чиркін