25 березня 2021 року
м. Київ
справа № 820/4673/18
адміністративне провадження № К/9901/36373/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Рибачука А.І.
суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 820/4673/18
за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Іванової Юлії Вікторівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Іванової Ю.В.
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2019, ухвалене судом у складі судді Бадюкова Ю.В.
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2019, ухвалену судом у складі колегії суддів: головуючого судді - Бегунца А.О., суддів: Русанової В.Б., Рєзнікової С.С.,
І. РУХ СПРАВИ
1. 15.06.2018 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Іванової Ю.В., в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила суд:
- визнати незаконними дії відповідача щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису 24909242;
- скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису 24909242, здійснену відповідачем 19.02.2018.
2. Позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що у приватного нотаріуса не було правових підстав для посвідчення угоди купівлі-продажу та проведення державної реєстрації права власності на квартиру з огляду на наявність арешту та встановленої судом заборони на вчинення реєстраційних дій щодо нерухомого майна. Вказані протиправні дії відповідача, на переконання позивача, спричинили їй майнову шкоду, яка підлягає відшкодуванню страховою компанією, з якою відповідачем як приватним нотаріусом укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Однак відповідач не визнає своєї вини, а відповідно відмовляється визнати її письмову вимогу, що в свою чергу є перешкодою для виплати їй страхового відшкодування страховою компанією.
3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2019, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2019, задоволено позовні вимоги.
Визнано незаконними дії відповідача щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису 24909242).
Скасовано державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (номер запису 24909242), здійснену відповідачем 19.02.2018.
4. Не погодившись із рішеннями судів першої та другої інстанцій, 24.12.2019 відповідач звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2019, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2019 та закрити провадження у цій справі.
5. Протоколом розподілу справи від 08.01.2020 визначено склад колегії суддів для розгляду цієї справи: ОСОБА_3 - головуючий суддя, судді: Берназюк Я.О., Кравчук В.М.
6. Верховний Суд ухвалою від 22.01.2020 відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
7. Розпорядженням в.о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 24.04.2020 № 658/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи між суддями у зв'язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 09.04.2020 № 923/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв'язку з поданням заяви про відставку».
8. Протоколом розподілу справи від 27.04.2020 визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Рибачук А.І.- головуючий суддя, судді: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.
9. Ухвалою судді Верховного Суду від 28.04.2020 прийнято зазначену касаційну скаргу до провадження.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна від 19.02.2018, а саме: квартири АДРЕСА_1 , який було посвідчено відповідачем та зареєстровано в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 24909242.
Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 14.02.2018 у справі № 643/1707/18 накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом заборони будь-яким особам здійснювати її відчуження та розпоряджатися нею.
14.02.2018 державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Гетьманом П.С. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано заяву про арешт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ухвали слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 14.02.2018 № 643/1707/18 (номер запису про обтяження 24912642).
Рішенням від 15.02.2018 № 39686838 державного реєстратора прав на нерухоме майно Гетьмана П.С. розгляд заяви про державну реєстрацію обтяження нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було зупинене на підставі пункту 1 частини першої статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004
№ 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV) у зв'язку з відсутністю в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвали слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 14.02.2018 у справі № 643/1707/18.
20.02.2018 державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Гетьманом П.С. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39759272 про реєстрацію обтяження - арешт нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , про що зроблено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позивач звернулась до відповідача з письмовою вимогою від 26.03.2018 в порядку статті 13 Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності приватного нотаріуса, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 624 (далі - Порядок № 624) щодо визнання відповідачем письмової вимоги з метою отримання страхового відшкодування внаслідок заподіяння приватним нотаріусом майнової шкоди позивачу під час вчинення ним нотаріальних та реєстраційних дій.
Відповідачем листом від 13.04.2018 надано відповідь на вказану вимогу позивача, якою її повідомлено про те, що договір, який посвідчував право власності на спірне майно за ОСОБА_2 був вчинений на підставі підроблених правовстановлюючих документів, а тому не визнається страховим випадком відповідно до положень Порядку № 624.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо здійснення реєстрації права власності нерухомого майна, яке на момент вчинення такої перебувало під арештом та було об'єктом злочину, що призвело до заподіяння позивачу шкоди, позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІІІ. ВИСНОВКИ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА ДРУГОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідачем вчинено дії щодо державної реєстрації нерухомого майна за позивачем з порушенням вимог законодавства, оскільки під час проведення державної реєстрації спірного нерухомого майна, відповідач не перевірив наявність інших заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на те саме майно та судових рішень про заборону вчинення дій, пов'язаних з державною реєстрацією таких прав у базі даних про реєстрацію заяв і запитів, що призвело до протиправної реєстрації нерухомого майна, на яке накладено арешт.
Крім того, суд апеляційної інстанції відхиляючи доводи скаржника щодо розгляду цієї справи з порушенням правил юрисдикції виходив з того, що розгляд справи адміністративними судами з порушенням юрисдикції є формальним порушенням, яке, само по собі не може бути підставою для скасування рішення та закриття провадження у справі. У контексті обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що не можна скасовувати оскаржувані судові рішення через порушення юрисдикції, оскільки юрисдикційний спір вже було вирішено раніше судовим рішенням, яке набрало законної сили. З посилання на практику Верховного Суду (справа №826/6879/16) суд апеляційної інстанції вказав на наявність конкуренції правових норм частини другої статті 14 (щодо обов'язковості виконання судового рішення, що набрало законної сили) та абзацу 2 частини першої статті 354 КАС України (щодо обов'язковості скасування судового рішення, що ухвалено з порушенням правил предметної юрисдикції), під час розв'язання якої перевагу слід надавати конституційному принципу обов'язковості судового рішення, з огляду на пріоритет прав людини та необхідність забезпечення їх ефективного захисту. Судом зазначено, що суспільний інтерес, що полягає у дотриманні судової юрисдикції, не може превалювати над інтересом забезпечення обов'язковості судового рішення.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
12. Касаційна скарга обґрунтована посиланням скаржника на те, що розгляд цієї справи здійснений з порушенням правил юрисдикції, а тому суд, який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція). Отже, на думку відовідача, не може бути надано перевагу обов'язковості рішення того суду, який не є встановленим законом (діє поза межами встановленої юрисдикції), у зв'язку з чим, скаржник вказує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо конкуренції правових норм у випадку якої перевагу слід надавати конституційному принципу обов'язковості судового рішення. Крім того, скаржник вказує, що підставою для звернення до суду з цим позовом слугувала незгода позивача з правочином, укладеним на підставі підроблених документів, з метою отримання страхового відшкодування внаслідок заподіяння їй майнової шкоди під час вчинення нотаріальних та реєстраційних дій, що свідчить про наявність майнового спору та відсутність в даному випадку публічно-правових відносин.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
13. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
14. Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій, Суд дійшов таких висновків.
15. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
16. Статтею 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
публічно-правовий спір - це спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
17. За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
18. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
19. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
20. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
21. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
22. У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.
23. Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом № 1952-IV.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 1952-IV у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини четвертої цієї ж статті державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.
Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і зумовлює відповідальність згідно із законом.
Таким чином, державний реєстратор є суб'єктом владних повноважень, а правовідносини, які виникають між ним та заявником прав чи їх обтяжень, - є публічно-правовими. Захист прав та інтересів відповідного заявника від порушень з боку цього суб'єкта владних повноважень, якщо ці порушення полягають, наприклад, у перевищенні повноважень, недотриманні строків, процедури, умов та інших визначених законом особливостей вчинення реєстраційних дій, є завданням адміністративного судочинства та має відбуватися у відповідному порядку.
Разом з тим вимоги щодо реєстрації майна, інших реєстраційних дій можуть розглядатися судами в порядку цивільного судочинства, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або захисту іншого майнового інтересу.
24. Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
На підставі частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Юрисдикція загальних судів визначена статтею 19 ЦПК, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
25. Відповідно до матеріалів справи, підставою звернення позивача з цим позовом до суду слугував її намір отримати страхове відшкодування за майнову шкоду, спричинену відповідачем внаслідок вчинення нею незаконних дій щодо посвідчення договору купівлі-продажу та реєстрації нерухомого майна на підставі недійсних правовстановлюючих документів та в період дії обтяження такого майна.
Так, в силу положень пункту 11 Порядку №624 обов'язковою умовою для відшкодування майнової шкоди особі, якій таку заподіяно внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса є судове рішення, що набрало законної сили або визнана нотаріусом письмова вимога (претензія).
Позивач, отримавши відмову відповідача у визнанні письмової вимоги (претензії) заявленої нею щодо заподіяння майнової школи, внаслідок вчинення відповідачем незаконних дій щодо реєстрації нерухомого майна, яке перебувало під арештом, звернувся до суду з цим позовом.
Відтак, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з відмовою приватного нотаріуса у визнанні письмової вимоги (претензії) щодо заподіяння позивачу матеріальної шкоди внаслідок вчинених нею дій, що стало підставою для судового оскарження таких дій відповідача (щодо реєстрації права власності на нерухоме майна) та є однією з підстав для встановлення факту настання страхового випадку та відшкодування матеріальної шкоди, а отже свідчить про приватно-правовий характер спірних правовідносин.
26. Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів, а тому відповідний спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
27. Крім того, суд апеляційної інстанції помилково застосував у цій справі правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі №826/6879/16, зважаючи на відмінність обставин справи, а також те, що учасники вказаної справи не оскаржували судове рішення з мотивів порушення юрисдикції.
Разом з тим, у цій справі підставою для апеляційного та касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій відповідачем слугувало саме порушення судами правил юрисдикції, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин вищенаведеної судової практики.
28. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
29. Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
30. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а тому, захист порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом, слід здійснювати за правилами цивільного судочинства, що в свою чергу виключає можливість розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства, у зв'язку з чим, за правилами статті 354 КАС України провадження у справі підлягає закриттю.
31. Відповідно до частини першої статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Керуючись статтями 238, 239, 343, 349, 354, 359 КАС України,-
Касаційну скаргу приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Іванової Ю.В. задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2019 - скасувати.
Провадження в адміністративній справі № 820/4673/18 зв позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Іванової Юлії Вікторівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Роз'яснити, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції цивільного суду та що позивач має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.І. Рибачук
Л.Л. Мороз
А.Ю. Бучик,
Судді Верховного Суду