23 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/15196/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Львова Б.Ю.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Річ Маркет"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 (колегія суддів: Доманська М.Л. (головуючий), Верховець А.А., Пантелієнко В.О.), ухвалену за наслідками перегляду ухвали господарського суду міста Києва від 12.10.2020 (суддя Картавцева Ю.В.)
зі справи № 910/15196/20
за позовом READY FOR SKY LLP (далі - Компанія)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Річ Маркет" (далі - Товариство)
Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Міністерство)
про поновлення дії свідоцтва, визнання недійсним повністю свідоцтва та зобов'язання вчинити дії.
У зв'язку з перебуванням судді Селіваненка В.П. на лікарняному склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 22.03.2021, який наявний в матеріалах справи.
Короткий зміст позовних вимог
Компанія звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства та Міністерства, в якому просила суд:
-поновити дію свідоцтва України від 10.08.2012 № 159383 на торговельну марку "REDMOND" у період з 26.12.2017 до 26.03.2018;
-визнати недійсним повністю в Україні свідоцтво України від 26.02.2018 № 238818 на торговельну марку "REDMOND", належне Товариству;
-зобов'язати Міністерство внести відомості про визнання недійсним повністю свідоцтва України від 26.02.2018 № 238818 на торговельну марку REDMOND до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та повідомити про це у своєму офіційному електронному бюлетні.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.10.2020 позовну заяву Компанії та додані до неї документи повернуто позивачеві на підставі пункту 2 частини п'ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в одному позові об'єднано вимоги, які не є такими, що пов'язані між собою підставою виникнення, поданими доказами чи є похідними позовними вимогами.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 09.12.2020 апеляційну скаргу Компанії задовольнив; ухвалу господарського суду міста Києва від 12.10.2020 у справі № 910/15196/20 скасував; матеріали справи № 910/15196/20 направив для розгляду позовної заяви до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що вимоги Компанії щодо поновлення дії свідоцтва України від 10.08.2012 № 159383 на торговельну марку REDMOND у період з 26.12.2017 до 26.03.2018 та щодо визнання недійсним повністю в Україні свідоцтва України від 26.02.2018 № 238818 на торговельну марку "REDMOND", належне Товариству, поєднані між собою поданими доказами, якими обґрунтовані ці вимоги. Вимога Компанії щодо зобов'язання Міністерства внести відомості про визнання недійсним повністю свідоцтва України від 26.02.2018 № 238818 на торговельну марку "REDMOND" до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та повідомлення ним про це у своєму офіційному електронному бюлетені є похідною від вимоги про визнання недійсним свідоцтва України від 26.02.2018 № 238818.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Товариство у касаційній скарзі просить Верховний Суд постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 скасувати та залишити без змін ухвалу господарського суду міста Києва від 12.10.2020.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Скаржник зазначає про те, що заявлені позовні вимоги не пов'язані між собою, оскільки стосуються різних правовласників на різні свідоцтва для знаків для товарів і послуг, а саме: свідоцтва України № 159383, яке належить ООО "Технопоиск", і свідоцтва № 238818, яке належить Товариству. При цьому апеляційний господарський суд не вказав, у якій частині вказані свідоцтва пов'язані між собою, а вказівка на те, що свідоцтво України № 238818 було видано під час скасування іншого свідоцтва не створює пов'язаності, оскільки ані чинне законодавство, ані норми права не забороняють реєструвати право на знак для товарів і послуг, які не зареєстровані або реєстрацію яких скасовано.
Доводи інших учасників справи
Від Компанії надійшов відзив на касаційну скаргу із запереченнями проти доводів Товариства, зазначених у касаційній скарзі. Компанія вважає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому відсутні підстави для її скасування. Окрім того, Компанія зазначає, що під час розгляду позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва України № 238818, у тому числі з підстави видачі Міністерством цього свідоцтва у період з 26.12.2017 до 26.03.2018, буде надана правова оцінка обставинам щодо дії свідоцтва України № 159383 у період з 26.12.2017 до 26.03.2018, а поновлення дії свідоцтва України №159383 та визнання недійсним свідоцтва України №238818 зумовлене порушенням прав на один і той же знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № 159383.
Водночас до Верховного Суду після відкриття провадження у справі № 910/15196/20 від Компанії надійшло заперечення проти відкриття касаційного провадження у справі № 910/15196/20.
Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18.02.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/15196/20 за касаційною скаргою Товариства на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України.
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).
Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.
Тобто реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку - норм ГПК України.
Відповідно до вимог статті 47 ГПК України позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; права або обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 173 ГПК в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Таким чином, зазначеними нормами процесуального права передбачено право позивача пред'явити позов до кількох відповідачів, об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Отже, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними можуть вважатися позовні заяви, пов'язані однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим самим позивачем до одного і того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного і того самого відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
За змістом частини першої статті 173 ГПК України порушення правил об'єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов'язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.
У той же час аналіз пункту 2 частини п'ятої статті 174 ГПК України у системному співвідношенні з приписами статті 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об'єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз'єднати позовні вимоги за правилами частини шостої статті 173 ГПК України та розглянути кожну з заявлених вимог окремо.
Отже, приписи частини шостої статті 173 ГПК України суд, з урахуванням конкретних обставин, має право застосувати як у разі дотримання правил об'єднання позовних вимог, так і у випадку їх порушення.
Проте у будь-якому випадку коли заявлені в одному позові вимоги є пов'язаними підставою виникнення або поданими доказами або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах четвертій, п'ятій статті 173 ГПК України, у суду відсутні підстави для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об'єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов. Подібні висновки містить постанова Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 902/434/19.
Компанією у цій справі заявлено позовні вимоги про: поновлення дії свідоцтва України від 10.08.2012 № 159383 на торговельну марку "REDMOND" у період з 26.12.2017 до 26.03.2018; визнання недійсним повністю в Україні свідоцтва України від 26.02.2018 № 238818 на торговельну марку "REDMOND", належне Товариству; зобов'язання Міністерства внести відомості про визнання недійсним повністю свідоцтва України від 26.02.2018 № 238818 на торговельну марку "REDMOND" до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та повідомити про це у своєму офіційному електронному бюлетні.
Таким чином, Компанією подано позов до відповідачів з метою захисту її права власності на торговельну марку "REDMOND". Зокрема, Компанія зазначала, що торговельна марка "REDMOND" за свідоцтвом України від 10.08.2012 № 159383 відповідає умовам надання правової охорони, що також підтверджено постановою Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/3220/17, проте у період з 26.12.2017 до 26.03.2018 до Державного реєстру свідоцтв України була внесена недостовірна інформація щодо визнання його недійсним. Водночас Компанія зазначала, що свідоцтво України від 26.02.2018 № 238818 видано Міністерством з порушенням прав на раніше зареєстрований знак "REDMOND" за свідоцтвом України від 10.08.2012 № 159383.
Апеляційним господарським судом встановлено, що вимоги Компанії щодо поновлення дії свідоцтва України від 10.08.2012 № 159383 на торговельну марку "REDMOND" у період з 26.12.2017 до 26.03.2018 та щодо визнання недійсним повністю в Україні свідоцтва України від 26.02.2018 № 238818 на торговельну марку "REDMOND", належне Товариству, поєднані між собою поданими доказами, якими обґрунтовані ці вимоги. Вимога Компанії щодо зобов'язання Міністерства внести відомості про визнання недійсним повністю свідоцтва України від 26.02.2018 № 238818 на торговельну марку "REDMOND" до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та повідомлення про це у його офіційному електронному бюлетні є похідною від вимоги про визнання недійсним Свідоцтва України № 238818 від 26.02.2018.
Об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин, як зазначив Верховний Суд у постанові від 31.10.2020 у справі № 922/1359/19.
Суд погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про те, що заявлені позовні вимоги стосуються одних і тих же осіб (позивача та відповідачів), пов'язані між собою поданими доказами в частині необхідності встановлення обставин наявності або відсутності порушеного права позивача щодо спірної торговельної марки, а внесення відомостей до Державного реєстру свідоцтв України є похідною вимогою.
Водночас, встановивши після відкриття провадження за позовною заявою, що спільний розгляд заявлених у ній вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво утруднить вирішення спору, суд не позбавлений можливості відповідно до частини шостої статті 173 ГПК України до початку розгляду справи по суті, зокрема, і з власної ініціативи роз'єднати позовні вимоги, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням викладеного, а також меж перегляду справи в суді касаційної інстанції, встановлених статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що постанову суду апеляційної інстанції у справі прийнято із додержанням норм процесуального права, а тому не вбачається підстав для її скасування.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанцій - без змін.
Судові витрати
Понесені Товариством у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Товариство, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Річ Маркет" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 910/15196/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов