Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"19" березня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/1190/20
Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у підготовчому засіданні
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)
до Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" (35701, Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Шкільна, буд.40А код ЄДРПОУ 30032555)
про стягнення 1 290 402 грн. 89 коп.
В судовому засіданні приймали участь:
від позивача: Незнамова Т.О.;
від відповідача: Педич Д.П..
В судовому засіданні оголошувалася перерва з 16 по 19 березня 2021 року.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі по тексту Позивач, АТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" (далі по тексту Відповідач, КП "Здолбунівкомуненергія" про стягнення в сумі 1 290 402,89 грн..
В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що між сторонами був укладений договір №7334/18-БО-28 від 09.10.2018 року постачання природного газу, на підставі якого Позивач поставив Відповідачу природний газ. Однак, взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого газу Відповідач не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 1 113 264,00 грн.. Крім того, Позивачем нараховано 3% річних у розмірі 51 733,77 грн., пеню в розмірі 96 431,84 грн., інфляційні втрати у розмірі 26 636,59 грн., збитки у розмірі 2 336,69 грн.. Всього разом Позивач просить стягнути з Відповідача 1 290 402, 89 грн..
Ухвалою суду від 23 грудня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідач надав суду відзив на позов в якому зазначає, що станом на 16.12.2020р. заборгованість за природний газ по договору №7334/18-БО-28 становить 1095577,07 грн., яку відповідач визнає у повному об'ємі. Відповідач вважає, що позивач намагається зайво стягнути 17686,93 грн., а відтак у вказаній сумі просить у позові відмовити.
Також Відповідач просить при винесенні рішення звільнити КП "Здолбунівкомуненергія" від відповідальності та застосувати ч.3 ст.219 ГК України. У разі ж відхилення судом п.1 резолютивної частини відзиву, розмір нарахованої неустойки у формі пені та трьох відсотків річних просить зменшити на 99 відсотків. Крім того відповідач просить застосувати вимоги ст.130 ГПК України при розподілі судових витрат.
В обгрунтування звільнення від відповідальності та зменшення пені та 3% річних відповідач посилається на наступне.
Відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.14р. за №217 відповідачем відкрито розподільчі рахунки ( копія довідки додається) із спеціальним режимом з яких безпосередньо банком здійснюється оплати за використаний природний газ.
Кошти розподіляються автоматично банком від їх надходження і підприємство немає будь - якої змоги їх коригувати.
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
З січня 2020р. по даний час згідно постанов Здолбунівського районного відділу ДВС Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Львів) на кошти підприємства накладено арешт.
Відповідно до дій позивача, відповідач був позбавлений можливості у 2020р. році погасити заборгованість у зв'язку із подачі наказів до виконавчої служби, яка в подальшу наклала арештів на рахунки підприємства.
Згідно ст.219 ГК України за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.
Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.
Таким чином відповідач вважає, що є всі підстави відповідно до ч.3 ст.219 ГК України для звільнення відповідача від відповідальності.
Відповідач зазначає, що КП «Здолбунівкомуненергія» з 13.06.17р. під №18 перебуває в реєстрі підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
В матеріалах справи відсутні будь-які документи, які вказували на те, що вимушені дії Відповідача завдали збитків Позивачу. Разом з тим, відповідно до ч. З ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Будь - яких збитки відсутні.
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За таких обставин, відповідач просить суд використати право, надане ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 18.03.20р, у справі №902/417/18, зменшити суму 3% річних та пені, яка підлягає стягненню, на 99 % із врахуванням, майнового стану Відповідача, та того, що заборгованість за природний газ, отриманий Відповідачем від Позивача, виникла через несплату споживачами заборгованості за використану теплову енергію, різницю в тарифах серед населення, організаціям, установам, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, і які із державного бюджету Відповідачу не відшкодовані, виконання зобов'язання останнім до прийняття рішення у справі - оплату основної заборгованості та те, що належні до сплати штрафні санкції надмірно великі із відсутністю основного боргу, збитків кредитора, а також із врахуванням специфіки діяльності Відповідача яка є збитковою. Підприємство існує лише із діючого тарифу на теплову енергію, яка подається лише в опалювальний період.
Представник позивача надала суду відповідь на відзив у якій проти доводів відповідача заперечує посилаючись при цьому на наступне.
16 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду прийняв постанову по справі №903/918/19 (щодо застосування постанови КМУ №217), якою справу направлено на новий розгляд Господарського суду Волинської області. Постанова містить наступні висновки:
1) положення Порядку №217 не змінюють строків розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника за Договором постачання природного газу,
2) не позбавляють теплопостачальну організацію можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до Відповідача - споживача пені за прострочення в оплаті отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку ч.2 ст.625 ЦК України у вигляді 3% річних та інфляційних втрат (п.32.4 на арк. 28 постанови).
Відтак позивач зазначає, що висновки вищевказаної постанови від 16.10,2020 року по справі №903/918/19 повинні бути застосовані до спірних правовідносин по справі №918/1190/20 через наявність оплат на підставі постанови КМУ №217.
Крім того, зазначає, що саме по собі покликання на скрутне фінансове/матеріальне становище не є автоматичною підставою для зменшення пені на підставі положень ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України. Позивач вважає, що в даному випадку Відповідачем не доведено реального фінансового стану, а тому положення ГПК України щодо обов'язку доказування не дотримано, так як Відповідач не надав жодного доказу для того, щоб можна було зробити висновок про скрутний фінансовий стан Відповідача. Окрім того, вважає за необхідне зазначити, що нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов'язанням за договором купівлі-продажу природного газу. Вказує на те, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на Позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.
Відповідачем 19.02.2021 року долучено до матеріалів справи копію акту від 31.12.2020 року, підписаного між сторонами.
19.02.2021 року на електронну пошту суду від представника позивача надійшли пояснення, в яких останній повідомляє, що основний борг КП "Здолбунівкомуненергія" по Договору №7334/18-БО-28 від 09.10.2018 року становить 1 095 577, 07 грн.. Крім того представник позивача у судовому засіданні заявив, що просить закрити провадження у частині стягнення з відповідача 17686, 93 грн. за відсутністю предмета спору та повернути судовий збір з даних вимог.
Ухвалою суду від 22 лютого 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Під час розгляду справи по суті представник позивача підтримала позовні вимог з підстав наведених у позовній заяві. Представник відповідача підтримав свої доводи, викладені у відзиві.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.
Між ПАТ НАК «Нафтогаз України», як Постачальником та КП «Здолбунівкомуненергія», як Споживачем 09.10.2018 року було укладено Договір №7334/18-БО-28 постачання природного газу (далі - Договір). Вказаними сторонами до Договору неодноразово укладалися Додаткові угоди.
На виконання умов Договору, Позивач з 01 жовтня 2018 року по 30 квітня 2019 року передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 4 819 466,60 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких наявні у матеріалах справ (т.1 а.с. 59-65).
Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору. Основний борг відповідача станом на день ухвалення рішення становить 1 097 577,07 грн.. Вказаний борг підтверджується матеріалами справи, Актом звірки розрахунків від 31.12.2020 року підписаним сторонами та визнається відповідачем, про що останнім зазначено у відзиві на позов.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436-ІУ, зі змінами та доповненнями (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відтак вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу за поставлений на підставі Договору №7334/18-БО-28 від 09.10.2018 року природний газ у сумі 1 095 577 грн. 07 коп. грунтується на договорі та законі, і, відповідно, підлягає задоволенню.
Провадження у справі в частині вимоги про стягнення з відповідача 17686 грн. 93 коп. підлягає закриттю за відсутністю предмету спору.
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.
Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі невиконання Відповідачем п. 6.1 Договору, Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З урахуванням суми та строку прострочення сплати Відповідача перед Позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору за розрахунком позивача складає 96 431,84 грн. за період з 26.01.2019р. по 27.11.2019 року.
Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов'язання у залежності від періодів поставки та прострочення в оплаті.
З огляду на вищенаведене нарахування пені здійснено позивачем у відповідності до Договору та закону.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Оскільки Відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Розрахунок індексу інфляції здійснено Позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97-р та згідно постанови Об'єднаної палати ВС у справі 905/600/19.
Судом підтримано правову позицію Компанії: згідно ч. 2 ст.625 ЦК України інфляційні втрати, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання, внаслідок чого, нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього періоду.
Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 26 636,59 грн., згідно розрахунку, здійсненого позивачем за період з 26.03.2019р. по 30.09.2020 року.
Що стосується нарахованих 3% річних, то приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 51 733,77 грн., згідно розрахунку, здійсненого позивачем за період 26.01.2019р. по 19.10.2020 року.
Відповідно до п. 11.2 Додаткової угоди №4 до Договору, пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п'ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 цього Договору застосовуються з дня, зазначеного в повідомленні Позивача, яке направляється не електронну адресу Відповідача, зазначену в п. 12 Договору та розміщується на офіційному сайті Позивача.
Відповідно до повідомлення від 22.02.2019 року №26-1925/1.17-19, пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п'ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 цього Договору застосовуються Сторонами з 01.03.2019.
Аналогічне положення міститься і у Додатковій угоді №5 від 18.03.2019 року.
Пунктами Договору, що застосовуються з 01.03.2019, передбачено, зокрема, наступне. Пунктом 3.13 Договору передбачено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного Відповідачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1 Договору), Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу збитки в порядку, визначеному п. 5.7 Договору. При цьому, розмір збитків визначається таким чином:
3.13.1 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;
3.13.2 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, Відповідач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою:
В = (Уф - Уп) х Цх К,
де: Уф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений Позивачем Відповідачу протягом розрахункового періоду за цим Договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу;
Уп - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п. 2.1 Договору; Ц - ціна природного газу за цим Договором;
К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.
Пунктом 5.7 Договору передбачено, що відшкодування Позивачу збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 Договору, здійснюється наступним чином:
- Позивач на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо Відповідач порушив п. 3.9 Договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1 Договору, розраховує збитки відповідно до п. 3.13.1 або 3.13.2 п.3.13 Договору;
- Позивач після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає Відповідачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;
- Відповідач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов'язаний відшкодувати Позивачу вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.
Відповідно до підп.8) п.6.2 Договору, Відповідач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати Позивачу збитки, розраховані відповідно до п. 3.13 Договору.
Відповідно до підп.4) п.6.3 Договору, Позивач має право вимагати від Відповідача відшкодування збитків, що виникли через порушення Відповідачем умов п. 2.1 Договору у разі. Якщо відхилення фактично використаних Відповідачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Вказані пункти Договору, що почали діяти з 01.03.2019, узгоджуються з положеннями п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу (далі - Правила), затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2496 (із змінами), а саме: відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим (крім споживачів, постачання яким здійснюється в рамках виконання спеціальних обов'язків, покладених Кабінетом Міністрів України на суб'єктів ринку природного газу на підставі статті 11 Закону України «Про ринок природного газу»), постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках:
1)якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період;
2)якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою:
В = (Уф - Уп) х Цх К,
де: Уф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за договором на постачання природного газу; Уп - підтверджений обсяг природного газу на розрахунковий період;
Ц - ціна природного газу за договором постачання природного газу;
К - коефіцієнт, який визначається постачальником та не може перевищувати 0,5.
Відповідно до п. 2.1 Додаткової угоди №6 Постачальник передає Споживачу з 01 жовтня 2018 р. по 30 квітня 2019 р. (включно) замовлений Споживачем обсяг (об'єм) природнього газу в кількості 655,330 тис.куб.метрів., в тому числі:
Березень 2019 - 105,000 тис.куб.м.
Актом приймання-передачі від 31 березня 2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 95,627 тис.куб.м. на загальну суму 596 283,11 грн.
Відповідно до п.1 Додаткової угоди №9 Постачальник передає Споживачу у травні 2019 року (включно) замовлений Споживачем обсяг (об'єм) природнього газу в кількості 0,9 тис.куб.метрів., в тому числі:
травень 2019 - 0,9 тис.куб.м.
Актом приймання-передачі від 31 березня 2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 95,627 тис.куб.м. на загальну суму 596 283,11 грн.
Таким чином, Відповідач в березні 2019 р. фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 9,373 тис.куб.м., а в травні 2019 р. взагалі не споживав природний газ, тобто фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 0,900 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до умов Договору (із врахуванням додаткових угод).
Позивачем на адресу Відповідача відправлено Акт-претензію за вих. № 26- 607-19 від 14.05.2019 року, змінену в частині розрахунку суми збитків листом від 07.11.2019 року за вих.№26/10-312-19, якою Позивач вимагав у Відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 2 144,39 грн. за різницю між замовленим в березні 2019 обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного Відповідачем в березні 2019 природного газу за Договором.
Акт-претензію від 14.05.2019 року за вих.№26-607-19 надіслано Відповідачу, що підтверджується відповідними доказами доданими до позовної заяви: лист від 07.11.2019 за вих. №26/10-3102 надіслано Відповідачу, що підтверджується відповідними доказами доданими до позовної заяви, проте, станом на момент звернення із цим позовом до суду, збитки Позивача в добровільному порядку Відповідачем не відшкодовані.
21.11.2019 року Позивачем на адресу Відповідача відправлено Акт-претензію за вих.№ 26/10-3197-19, якою Позивач вимагав у Відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 192,30 грн. за різницю між замовленим в травні 2019 обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного Відповідачем в травні 2019 природного газу за Договором.
Акт-претензію від 21.11.2019 року за вих.№26/10-3197-19 надіслано Відповідачу, що підтверджується відповідними доказами доданими до позовної заяви, проте, станом на момент звернення із цим позовом до суду, збитки Позивача в добровільному порядку Відповідачем не відшкодовані.
Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є встановлене договором або законом відшкодування збитків.
Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч.І ст. 623 ЦК України).
Таким чином, розмір збитків, завданих Позивачу неналежним виконанням Відповідачем п. 2.1 Договору, розрахований на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил, за березень та травень 2019 р. складає 2 336,69 грн. (2 144,39 грн. + 192,30 грн.) та на підставі Договору та вищевказаних норм Закону підлягає примусовому стягненню з Відповідача.
Клопотання відповідача про звільнення його від відповідальності на підставі ч.3 ст. 219 Господарського кодексу України задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
За приписами ч.3 ст. 219 Господарського кодексу України якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.
Однак відповідачем не доведено, що правопорушенню відповідача в частині своєчасної оплати вартості отриманого від позивача природного газу сприяли неправомірні дії (бездіяльність) АТ "НАК "Нафтогаз України".
Посилання відповідача на те, що на кошти підприємства накладено арешт у зв'язку із подачею позивачем наказів до виконавчої служби є безпідставним, так як такі дії позивача не є неправомірними, а направлені на виконання рішень суду, які, у розумінні статті 326 Господарського процесуального кодексу України, є обов'язковими на всій території України.
Разом з тим відповідач у відзиві на позов просить суд зменшити на 99% розмір пені та 3% річних, що підлягають до стягнення.
Розглянувши дане клопотання суд дійшов висновку, що останнє підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно пункту 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, гцс заслуговують на увагу.
Відповідно до ст. 551 ТІК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони, в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків, тощо. У зазначеній нормі йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава У Цивільного кодексу України). Крім того, ця процесуальна норма можезастосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодекс України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства) їх розмір не може бути зменшено судом.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодекс України судами першої інстанції".
Крім цього суд зазначає, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом укладеного сторонами договору, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному законодавстві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Аналогічні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 року №902/417/18.
За таких обставин, суд використовуючи право, надане ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, приймаючи до уваги правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 18.03.20р. у справі №902/417/18, зменшує суму 3% річних та пені, які підлягають стягненню, на 50% із врахуванням, майнового стану Відповідача, та того, що заборгованість за природний газ, отриманий Відповідачем від Позивача, виникла через несплату споживачами заборгованості за використану теплову енергію, різницю в тарифах серед населення, організаціям, установам, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, і які із державного бюджету Відповідачу не відшкодовані, часткове виконання зобов'язання останнім до прийняття рішення у справі - оплату основної заборгованості майже на 75% та те, що належні до сплати штрафні санкції надмірно великі із збитками кредитора, а також із врахуванням специфіки діяльності Відповідача, діяльності якою є збитковою, того, що підприємство існує лише із діючого тарифу на теплову енергію, яка подається лише в опалювальний період. Крім того, суд приймає до уваги те, що відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.14р. за №217 відповідачем відкрито розподільчі рахунки із спеціальним режимом з яких безпосередньо банком здійснюється оплати за використаний природний газ, кошти розподіляються автоматично банком від їх надходження і підприємство немає будь - якої змоги їх коригувати.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги те, що позивач довів належними та допустимими доказами факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором №7334/18-БО-28 від 09.10.2018 року постачання природного газу, а відповідач вказаного належними доказами не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підлягають частковому задоволенню.
На підставі статті 130 ГПК України підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову від суми, визнаної відповідачем.
На підставі статті 7 Закону України "Про судовий збір" підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України сума судового збору від позовних вимог, стосовно яких закрито провадження у справі.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України решта судових витрати покладаються на відповідача, так як спір виник внаслідок його неправильних дій.
Керуючись статтями 129, 231, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Закрити провадження у справі в частині стягнення з Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія 17 686 (сімнадцять тисяч шістсот вісімдесят шість) гривень 93 коп. основного боргу.
2.Позов задоволити частково.
3.Стягнути з Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" (35701, Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Шкільна, буд.40А код ЄДРПОУ 30032555) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 1 095577 (один мільйон дев'яносто п'ять тисяч п'ятсот сімдесят сім) гривень 07 коп. основного боргу, 48 215 (сорок вісім тисяч двісті п'ятнадцять) гривень 92 коп. пені, 25 866 (двадцять п'ять тисяч вісімсот шістдесят шість) гривень 88 коп. 3% річних, 26 636 (двадцять шість тисяч шістсот тридцять шість) гривень 59 коп. інфляційних втрат, 2 336 (дві тисячі триста тридцять шість) гривень 69 коп. збитків.
4.Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення з Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія» 48 215 (сорок вісім тисяч двісті п"ятнадцять) гривень 92 коп. пені, 25 866 (двадцять п"ять тисяч вісімсот шістдесят шість) гривень 88 коп. 3% річних.
5. Стягнути з Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" (35701, Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Шкільна, буд.40А код ЄДРПОУ 30032555) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 10 873 (десять тисяч вісімсот сімдесят три) гривень 91 коп. судового збору.
6. Повернути Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) з Державного бюджету України 8 482 (вісім тисяч чотириста вісімдесят дві) гривень 13 коп. судового збору сплаченого по платіжному дорученню №0000012932 від 17.12.2020 року, оригінал якого знаходиться у матеріалах справи №918/1190/20.
7. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 25 березня 2021 року.
Суддя Марач В.В.