ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 березня 2021 року м. Київ № 826/13613/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Рябого І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ КИТ"
до про Головного управління ДПС у м. Києві визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
за участю:
від позивача - Бойко Є.В.;
від відповідача - Осадчий О.А.
Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ КИТ" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.07.2017 № 0035211406 та від 17.07.2017 № 0035221406.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем при прийнятті спірних рішень не було враховано, що контракт № 2016/01 від 11.01.2016 щодо якого проводилася перевірка, укладений відповідно до права Естонської Республіки та зобов'язання за яким частково були припинені 10.05.2016 шляхом зарахування зустрічних вимог, які склалися за контрактом № 21/05UA/2015 від 21.05.2015 між тими ж самими сторонами, що і за контрактом № 2016/01 від 11.01.2016 на суму 23231,51 євро, а відтак станом на 01.07.2016, 01.01.2017, 01.04.2017 наявність дебіторської заборгованості у сторін за контрактом № 2016/01 від 11.01.2016 відсутня. Вважає, що висновки, викладені контролюючим органом в акті перевірки щодо недотримання позивачем валютної виручки, є безпідставними, а тому відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій у вигляді пені.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.03.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ КИТ" відмовлено.
12.02.2020 постановою Верховного Суду скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019 та направлено справу до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2020 адміністративну справу № 826/13613/17 прийнято до провадження судді Васильченко І.П. та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін.
13.04.2020 до суду від представника позивача Каменського Д.Г. надійшли пояснення, за змістом яких останній просить суд задовольнити позовні вимоги. Зазначив, що Головним управлінням ДФС у м. Києві під час проведення позапланової виїзної перевірки не вимагались та не витребовувались докази зарахування зустрічних вимог. При цьому, стверджує, що позивачем були надані до перевірки документи, які підтверджують зарахування зустрічних вимог, а саме: контракт від 21.05.2015 № 21/05UA/2015 та "Заявление о производстве зачета", однак відповідачем вказані документи не були враховані.
На підставі розпорядження керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ від 09.09.2020 № 239 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2020 визначено суддю Катющенка В.П. для розгляду адміністративної справи № 826/13613/17.
Відповідно до ухвали суду від 14.09.2020 адміністративну справу № 826/13613/17 прийнято до провадження судді Катющенка В.П., вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 15.10.2020.
12.10.2020 до суду від представника відповідача Кокизи Н. надійшли пояснення, за змістом яких остання просить суд відмовити у задоволенні позову. Зміст поданих пояснень повністю дублює правову позицію контролюючого органу, викладену у попередніх заявах по суті та не містить жодних пояснень з приводу висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.02.2020.
15.10.2020 представником позивача Каменським Д.Г. подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
15.10.2020 підготовче судове засідання за клопотанням представника позивача відкладено на 12.11.2020.
Призначене на 12.11.2020 підготовче судове засідання знято з розгляду у зв'язку з перебуванням головуючого судді Катющенка В.П. у стані непрацездатності.
10.02.2021 представником позивача Каменським Д.Г. подано до суду письмові пояснення, у яких останній акцентував увагу на тому, що Верховним Судом у даній справі встановлено можливість зарахування зустрічних вимог у даних правовідносинах, що в черговий раз вказує на необґрунтованість доводів відповідача у письмових поясненнях.
У підготовчому судовому засіданні 11.02.2021 ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, на підставі статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України допущено процесуальне правонаступництво відповідача у справі на Головне управління ДПС у м. Києві.
Ухвалою суду від 11.02.2021 закрито підготовче провадження у справі № 826/13613/17 та призначено розгляд справи по суті у судове засідання на 18.03.2021.
Представник позивача у судовому засіданні 18.03.2021 позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 18.03.2021 заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 18.03.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
У період з 20.06.2017 по 26.06.2017 посадовою особою Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ" з питань дотримання вимог валютного законодавства України при розрахунках за імпортними контрактом від 11.01.2016 № 2016/01 з компанією "Kairos Group OU" (Естонія) згідно листа АТ "Банк Богуслав" від 06.12.2016 № 233/01 (вх. ГУ ДФС у м. Києві від 096.12.2016 року №49883/10), за результатами якої складено акт від 04.07.2017 № 716/26-15-14-06-03/37316320 (том 1 а.с. 25-31).
Актом перевірки зафіксовано порушення ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ" вимог:
- статті 2 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", а саме: несвоєчасне надходження валютної виручки на рахунок ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ" у розмірі 23231,51 євро (еквівалент 650588, 22 грн) та ненадходження валютної виручки у розмірі 12114,85 євро (еквівалент 352355,09 грн) за контрактом від 01.01.2016 № 2016/01 з компанією "Kairos Group OU" (Естонія);
- пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", а саме: порушення строків декларування валютних цінностей та іншого майна станом на 01.07.2016, 01.01.2017 та 01.04.2017.
На підставі виявлених порушень 17.07.2017 Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:
№ 0035211406, яким до ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ" застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) або пені у розмірі 342511,49 грн (том 1 а.с. 12);
№ 0035221406, яким до ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ" застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 510, 00 грн (том 1 а.с. 14).
Позивач оскаржив вказані рішення в адміністративному порядку, проте рішенням Державної фіскальної служби України від 29.09.2017 № 21794/6/99-99-11-01-02-25 скаргу ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ" залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 17.07.2017 № 0035211406 та № 0035221406 - без змін (том 1 а.с. 16-19).
Не погодившись з рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Верховний Суд, скасовуючи рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019, зазначив, що судами попередніх інстанцій не перевірено, чи витребовувались документи, про відсутність яких зазначено в судових рішеннях, відповідачем у позивача вже під час контрольного заходу. Посилаючись на лист ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ" від 18.04.2017 № 12/04 про надання контролюючому органу інформації на запит від 21.03.2017 № 5768/10/26-15-14-06-03, як такий що не містить інформації про надання для перевірки заяви від 10.05.2016 про взаємозалік, як і додаткових угод № 1 та № 2, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що такий лист надісланий позивачем ще до того як розпочалась перевірка (20.06.2017). До того ж, суди попередніх інстанцій мотивували судові рішення тим, що контролюючим органом проведено невиїзну перевірку позивача, разом з тим, зі змісту акта перевірки слідує, що була проведена саме виїзна перевірка. Таким чином, лист ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ" від 18.04.2017 № 12/04 не може бути єдиним доказом, що засвідчує неподання відповідних документів платником податків, адже відповідна документація, виходячи із самої сутності виїзної перевірки, могла витребовуватися та надаватися під час самого контрольного заходу, який проведено, згідно з актом перевірки, в присутності головного бухгалтера позивача. Таким чином, для правильного вирішення спору судам необхідно перевірити обставини щодо наявності у позивача документів, які б підтвердили факт припинення зобов'язань, що виникли на підставі контакту від 11.01.2016 № 2016/01, шляхом зарахування зустрічних вимог.
Відповідно до частини п'ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Підставою для прийняття оскаржуваних рішень став висновок контролюючого органу про наявність у позивача простроченої дебіторської заборгованості у розмірі 12114,85 євро (еквівалент 352355,09 грн). Згідно наданих до перевірки виписок банку з поточного рахунку та рахунку в національній валюті на рахунок ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ" надійшла валютна виручка у загальному розмірі 28500,00 євро, у тому числі з порушенням строків розрахунків, визначених статтею 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" у розмірі 23231,51 євро.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, стверджує, що зобов'язання, що виникли на підставі контакту від 11.01.2016 № 2016/01, частково були припинені 10.05.2016 шляхом зарахування зустрічних вимог, які склалися за контрактом № 21/05UA/2015 від 21.05.2015 між тими ж самими сторонами, на суму 23231,51 євро, на підтвердження чого надає заяву про взаємозалік від 10 травня 2016 року.
У свою чергу, у акті перевірки контролюючий орган стверджує, що позивачем не надано до перевірки висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку щодо продовження термінів розрахунків за контрактом від 11.01.2016 № 2016/01 з компанією "Kairos Group OU" (Естонія); документа уповноваженого органу країни, що підтверджує виникнення форс-мажорних обставин по вищезазначеному контракту. Згідно пояснень посадової особи ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ", наданих до перевірки від 18.04.2017 № 12/04, порушення вимог валютного законодавства при розрахунках за контрактом від 11.01.2016 № 2016/01 відбулось у зв'язку з недотриманням "Kairos Group OU" умов контракту.
Надаючи правову оцінку доводам учасників справи, судом встановлено наступне.
Так, 11.01.2016 TOB "КОМПАНІЯ КИТ" (Продавець) укладено експортний контракт № 2016/01 з компанією "Kairos Group OU" (Естонія) (Покупець) щодо продажу товару (лісоматеріалів розпиляних або розколотих уздовж) (том 1 а.с. 36-38).
18.01.2016 Сторонами укладено додаткову угоду № 1 до вказаного контракту, якою обумовлено, що для врегулювання спорів застосовується процесуальне та матеріальне право Естонської Республіки. Правом, регулюючим даний контракт, є процесуальне та матеріальне право Естонської Республіки (том 1 а.с. 39).
01.11.2016 Сторонами укладено додаткову угоду № 2 до контракту № 2016/01 від 11.01.2016, якою визначили, що строк дії контракту з 11.01.2016 по 31.12.2017 (том 1 а.с. 40).
На виконання умов вказаного контракту позивачем було відвантажено товар компанії "Kairos Group OU" по митним деклараціям:
від 19.02.2016 № 61434 (граничний термін надходження валютної виручки 19.05.2016);
від 10.03.2016 № 61697 (граничний термін надходження валютної виручки 08.06.2016);
від 17.03.2016 № 200256 (граничний термін надходження валютної виручки 15.06.2016);
від 08.04.2016 № 301474 (граничний термін надходження валютної виручки 07.07.2016);
від 09.06.2016 № 63041 (граничний термін надходження валютної виручки 07.10.2016);
від 29.07.2016 № 63820 (граничний термін надходження валютної виручки 26.11.2016) на загальну суму 40614,85 євро (еквівалент 1175042,45 грн).
Згідно заяви про проведення взаємозаліку від 10.05.2016 з 10.05.2016 припиняється вимога "Kairos Group OU" зі сплати ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ" згідно контракту № 21/05UA/2015 від 21.05.2015 за товар грошової суми в розмірі 23231,51 євро зобов'язання зі сплати вказаної суми виконано. Залишок заборгованості ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ" сплачується згідно з умовами контракту № 21/05UA/2015 від 21.05.2015. Припиняється вимога ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ" зі сплати ТОВ "Kairos Group OU" згідно контракту № 2016/01 від 11.01.2016 за товар грошової суми в розмірі 23231,51 євро зобов'язання зі сплати вказаної суми виконано (том 1 а.с. 41).
Згідно акта звірки взаємних розрахунків, складеного ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ" та "Kairos Group OU", 10.05.2016 позивачем проведено зарахування оплати за товар по контракту № 2016/01 від 11.01.2016 (том 1 а.с. 134-135).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Положення статті 42 Конституції України системно пов'язані зі статтею 16 Конституції України щодо однієї із основних функцій держави - забезпечення економічної безпеки України; а також мають безпосередній, органічний зв'язок зі статтею 41 Конституції України щодо змісту та форм права власності, непорушності права приватної власності.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 92 Конституції України правові засади і гарантії підприємництва визначаються виключно Законами України.
Таким чином, конституційно-правова норма, яка декларує право на підприємницьку діяльність, також містить застереження, що сферою його реалізації є тільки ті види діяльності, що не заборонені законом. Законодавець вказав і на засоби обмеження - пряму заборону шляхом відсилання до поточного законодавства, в першу чергу Господарського та Цивільного кодексів України.
Так, Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) у статті 3 констатує свободу підприємницької діяльності з-поміж загальних засад цивільного законодавства, а Господарський кодекс України (далі - ГК України) визначає її одним із загальних принципів господарювання.
Загальні принципи підприємницької діяльності, сформульовані у статті 44 ГК України, відповідно до якої підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Наведений вище принцип вільного вибору і самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, перш за все, встановлює можливість для суб'єктів підприємницької діяльності України підтримувати відносини з іноземними суб'єктами господарської діяльності з урахуванням положень Конституції та законів України, а також міжнародних норм і правил. Правове регулювання такої діяльності, а також обмеження щодо її здійснення встановлені Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (далі також - Закон № 959-ХІІ, у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Закріплення принципу використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд надає право підприємцям самостійно вирішувати питання про долю належної їм частки валютної виручки, тобто прибутку, отриманого від здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності. Проте цей принцип також діє з певними обмеженнями, які, зокрема, встановлені Законом № 185/94-ВР.
Одним з таких обмежень, є закріплення статтею 1 Закону № 185/94-ВР присічних строків розрахунків при експорті товарів/послуг. Згідно з вказаною нормою виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Відповідальність за порушення наведеної вище вимоги Закону № 185/94-ВР передбачена статтею 4 вказаного Закону, яка встановлює, що порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
Таким чином, Закон № 185/94-ВР встановлює відповідальність за порушення строків розрахунку в іноземній валюті (надходження виручки) за наслідками виконання зовнішньо-економічних контрактів, і єдиною підставою до звільнення від такої відповідальності визнає наявність висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Водночас, надходження валютної виручки на рахунок можливе лише за дійсним зобов'язанням і не очікується за припиненим.
З огляду на викладене, суд звертає увагу, що за своїм обсягом поняття виконання є дещо вужчим, ніж поняття припинення, оскільки останнє охоплює всі випадки ліквідації зобов'язально-правового зв'язку, незалежно від виконання раніше досягнутих домовленостей.
Відповідно до статей 627, 628 ЦК України сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Наведені вище норми цивільного законодавства в контексті спірних правовідносин кореспондуються з положеннями частини четвертої статті 6 та частини першої статті 14 Закону № 959-ХІІ, якими передбачено, що суб'єкти ЗЕД мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім прямо або у винятковій формі заборонених законами України. Крім того, всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.
Так, одним із способів припинення зобов'язань у цивільному праві є зарахування, при якому погашаються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, або невстановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги (стаття 601 ЦК України).
Аналогічні положення містяться в частині третій статті 203 ГК України, згідно з якою господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, залік (або зарахування) зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним із законних засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов'язань. Водночас, для проведення зарахування необхідна сукупність певних умов, а саме: вимоги повинні бути зустрічними (тобто такими, що випливають зі взаємних зобов'язань між двома особами) та однорідними (як правило, йдеться про взаємні вимоги грошових сум в одній і тій самій валюті); має настати строк виконання за всіма зустрічними вимогами.
Зарахування є односторонньою операцією, для якої достатньо заяви однієї сторони. Проте, воно може здійснюватися за згодою обох сторін - у разі підписання ними угоди про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Відповідно, зарахування вважається вчиненим із дати підписання заяви однією стороною або угоди - обома.
З аналізу наведених положень вбачається, що випадки, у яких суб'єктам господарювання забороняється припиняти зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, мають бути визначені виключно в законах України. Однак, жодних обмежень на використання такого способу розрахунку за зовнішньо-економічними операціями законами України не передбачено.
Згідно з пунктом 1.11 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року № 136, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 року за № 338/3631 (надалі також - Інструкція № 136), яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, експортна, імпортна операції можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо: вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.
Таким чином, спеціальними законами, зокрема, Законом № 959-ХІІ, Законом № 185/94-ВР, Цивільним та Господарським кодексами України не заборонено, а окремими з них - навіть прямо передбачено зарахування зустрічних однорідних вимог як вид припинення зобов'язання за зовнішньоекономічними договорами.
Суд звертає увагу, що чинним законодавством також не заборонено та не обмежено законні форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, що не передбачають, власне, надходження іноземної валюти на рахунок резидента.
При цьому, виконання зобов'язань резидента України перед нерезидентом за зовнішньоекономічним контрактом шляхом зарахування зустрічних грошових вимог за наявності належним чином оформлених документів є підставою для зняття банком із контролю експортно-імпортної операції, вчинюваної ним відповідно до Інструкції № 136.
Оскільки чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством передбачено право суб'єктів господарювання на застосування такої форми розрахунків як зарахування (залік) зустрічних однорідних (грошових) вимог та таке право не може бути скасоване підзаконними актами.
Правова позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.01.2020 у справі № 1340/3649/18.
Як вбачається зі змісту заяви про проведення взаємозаліку від 10.05.2016 вимоги "Kairos Group OU" та ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ" є зустрічними та однорідними; та "Kairos Group OU" встановлено строк виконання за всіма зустрічними вимогами, а саме: з 10.05.2016, тобто до настання граничного строку надходження валютної виручки.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт припинення зобов'язань, що виникли на підставі контакту від 11.01.2016 № 2016/01, шляхом зарахування зустрічних вимог.
Встановлені обставини свідчать про те, що висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог валютного законодавства при розрахунках за контрактом від 11.01.2016 № 2016/01 є необґрунтованими.
Щодо доводів контролюючого органу про ненадання позивачем до перевірки документів, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Відповідно до пункту 44.4 статті 44 ПК України якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов'язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті.
За змістом пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. 44.7. У разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який проводить перевірку, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення (пункт 44.7 ПК України).
Відповідно до частини першої пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Цьому обов'язку кореспондує право контролюючого органу при проведенні перевірок вимагати і отримувати у платників податків первинні фінансово-господарські, бухгалтерські та інші документи (в тому числі, засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) їх копії), що вказують на порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Таким чином, надання платником податків документів є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку, а також дотримання строків зарахування валютної виручки. Обов'язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з функцією контролюючого органу щодо здійснення перевірки на підставі документів.
Відповідачем під час нового розгляду справи не надано суду жодного доказу, що під час проведення виїзної документальної перевірки ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ" останнім витребовувались документи у позивача.
Поряд з цим, пунктом 85.4 статті 85 ПК України визначено, що при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Відповідно до пункту 85.6 статті 85 ПК України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
Враховуючи, що відповідачем у спосіб, встановлений ПК України не було засвідчено факт відмови платника податків надати первинні документи на запит контролюючого органу, а позивач наполягає на тому, що під час проведення перевірки у розпорядженні контролюючого органу були всі первинні документи, суд вважає, що доводи контролюючого органу про ненадання позивачем документів є необґрунтованими.
Також суд звертає увагу, що зазначена у акті перевірки інформація, що згідно пояснень посадової особи ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ", наданих до перевірки від 18.04.2017 № 12/04, порушення вимог валютного законодавства при розрахунках за контрактом від 11.01.2016 № 2016/01 відбулось у зв'язку з недотриманням "Kairos Group OU" умов контракту, не відповідає дійсним обставинам справи та спростовується самим змістом вказаного листа.
Насамперед суд звертає увагу на те, що вказаний лист був скерований позивачем на адресу контролюючого органу до початку проведення перевірки.
При цьому, лист від 18.04.2017 № 12/04 (том 1 а.с. 108) не містить твердження про недотримання "Kairos Group OU" умов контракту, а лише містить перелік наданих документів.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 17.07.2017 № 0035211406 та № 0035221406 не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а також суперечать встановленим у справі обставинам, є протиправними та підлягають скасуванню, що є правовою підставою для задоволення позовних вимог у цій частині.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ КИТ" (03037, м. Київ, просп. Лобановського Валерія, 56 Б, 56/21, ідентифікаційний код 37316320) задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 17.07.2017 № 0035211406 та № 0035221406.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 43141267) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ КИТ" (03037, м. Київ, просп. Лобановського Валерія, 56 Б, 56/21, ідентифікаційний код 37316320) 5145,32 грн сплаченого судового збору.
Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя В.П. Катющенко
Повний текст рішення складено та підписано 24 березня 2021 року.