ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 лютого 2021 року №640/11940/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - Головне управління ДПС у м. Києві, про визнання протиправними та скасування постанов,
До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) ОСОБА_1 (далі - позивач) до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції м. Київ (далі - відповідач), третя особа - Головне управління ДПС у м. Києві (далі - третя особа, ГУ ДПС у м. Києві) у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Рудьковської Олени Сергіївни про відкриття виконавчого провадження від 14.01.2020р. ВП №60961697;
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Рудьковської Олени Сергіївни про стягнення виконавчого збору від 14.01.2020р. ВП №60961697;
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Рудьковської Олени Сергіївни про арешт коштів від 07.05.2020р. ВП №60961697.
Ухвалою суду від 22 липня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/11940/20 (Суддя Васильченко І.П.) та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді, у провадженні якої перебувала адміністративна справа №640/11940/20, для подальшого розгляду передано на повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для подальшого розгляду і вирішення адміністративної справи №640/11940/20 визначено суддю Шрамко Ю.Т.
Ухвалою суду від 06 листопада 2020 року прийнято до провадження адміністративну справу №640/11940/20 розгляд якої вирішено здійснювати в порядку ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та залучено у справі ГУ ДПС у м. Києві в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Також, вказаною вище ухвалою суду від 06 листопада 2020 року витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП №60961697.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постанова про відкриття виконавчого провадження протиправно прийнята відповідачем, оскільки вимога податкового органу пред'явлена ГУ ДПС у м. Києві вже після закінчення строку на пред'явлення виконавчого документу до виконання та не було надіслана належним чином.
Також позивач зазначає, що державним виконавцем було порушено строки направлення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження, а тому, оскаржувані постанови підлягають скасуванню.
Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржувані постанови прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Від третьої особи письмові пояснення до суду не надходили.
У відповідне судове засідання представники сторін не прибули хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.
Від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 15 травня 2019 року ГУ ДПС у м. Києві прийнято вимогу №Ф-31286-17У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 21030,90 грн. (далі - вимога №Ф-31286-17У).
Зазначена вимога за заявою податкового органу передана на виконання до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Постановою від 14 січня 2020 року Головним державним виконавцем Оболонського районного відділу держаної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рудьковською Оленою Сергіївною відкрито виконавче провадження №60961697 про примусове виконання вимоги №Ф-31286-17У.
14 січня 2020 року Головним державним виконавцем Оболонського районного відділу держаної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рудьковською Оленою Сергіївною прийнято постанову про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 195,30 грн.
Також, постановою від 07 травня 2020 року про арешт коштів боржника, накладено арешт на відкриті рахунки боржника у зв'язку з несплатою боргу.
Не погоджуючись із зазначеними вище постановами вважаючи їх протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), виконавче провадження як завершальні стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятим відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
Вимога органу доходів і зборів про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 №469) визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.
Відповідно до ч. 2 розділу VI Інструкції №469, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Частиною 3 розділу VI Інструкції №469 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Згідно з ч. 5 розділу VI Інструкції №469, протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов'язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені. У разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентується Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ст. 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 2 Закону №1404-VIII, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Частиною 1 с. 5 Закону №1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - рішень інших державних органів, які законом визнані виконавчими документами.
Як зазначено у п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону №1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Закон України №2464-VI визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Як уже зазначалось вище, відповідно до вимог ст. 12 Закону №1404-VIII, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
З моменту набрання виконавчим документом законної сили до часу прийняття рішення про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання минуло три місяці, тобто виконавчий документ звернутий до виконання з порушенням встановленого законом трьох місячного строку, без відповідного клопотання про відновлення строку на пред'явлення його до виконання, а тому державний виконавець повинен був відмовити у відкритті виконавчого провадження. Звернення відбулось поза межами строків пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Так, в матеріалах справи наявна копія вимоги №Ф-31286-17У в якій містяться необхідні реквізити, визначені статті 18 Закону №1404-VIII.
Разом з тим, як свідчать матеріали наданого виконавчого провадження та зокрема наявна у ньому копія заяви стягувача про відкриття виконавчого провадження, доказів направлення вимоги №Ф-31286-17У боржнику ( ОСОБА_1 ) у строки визначені ст. 25 Закону №2464-VI, ГУ ДПС у м. Києві державному виконавцеві не надано, у зв'язку з чим, останній не здійснив перевірку дотримання строків пред'явлення виконавчого документа до виконання.
При цьому, як зазначив позивач, що не спростовано відповідачем та третьою особою, вимога №Ф-30674-17У позивачем не отримувалась і в матеріалах справи відсутні докази надсилання вимоги №Ф-31286-17У позивачу.
Аналіз статті 25 Закону №2464-VI дає підстави для висновку, що вимога підлягає зверненню до примусового виконання протягом десяти календарних днів з дня надходження такої вимоги до боржника чи дати відмови у отриманні поштового відправлення, зазначеної поштовим відділенням. Поміж тим, як вказувалося вище, вказане питання у взаємозв'язку з викладеними обставинами відповідачем під час прийняття спірної постанови про відкриття виконавчого провадження не досліджувалося, та взагалі як свідчать матеріали справи, вказані відомості у виконавця були відсутні та додатково у стягувача не запитані.
Як зазначалось вище, податковим органом не надано державному виконавцю доказів направлення податкової вимоги аби останній у відповідності до Закону міг встановити строк пред'явлення виконавчого документу до виконання, відтак, відповідач прийняв оскаржувану постанову без належних на те підстав та без дослідження необхідних обставин та доказів для прийняття рішення про відкриття виконавчого провадження.
Враховуючи те, що відповідачем не досліджено питання належності строку пред'явлення податкової вимоги до виконання, суд дійшов висновку, що відповідач передчасно прийшов висновку про відкриття виконавчого провадження прийнявши оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №60961697.
Державний виконавець, приймаючи оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження, повинен був враховувати приписи чинного законодавства при дослідженні питання дотримання строків пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Отже, встановивши, що у відповідача не було підстав для відкриття виконавчого провадження, постанови про арешт коштів боржника та про стягнення витрат виконавчого провадження також підлягають скасуванню.
Крім того, суд зазначає, що позивачем у позовних вимогах помилково зазначено назву постанови зокрема, про стягнення виконавчого збору від 14 січня 2020 року, проте в матеріалах виконавчого провадження наявна постанова про стягнення витрат виконавчого провадження від 14 січня 2020 року.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - Головне управління ДПС у м. Києві, про визнання протиправними та скасування постанов є таким, що підлягає задоволенню повністю.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16, від 01.10.2018 у справі №569/17904/17.
Крім того, сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, що міститься в постанові від 22.12.2018 р. у справі №826/856/18.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, зокрема: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивачем надано договір №10 про надання правничої допомоги від 22 травня 2020 р., укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Трегубенко Світланою Вікторівною, Акт №1 виконаних робіт до договору №10 від 22.05.2020р. про надання правничої допомоги, квитанцію до прибуткового касового ордера серії 01АААЛ 131933 від 27 травня 2020 року на суму 6050,00 грн., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії №4230.
Отже, оскільки в матеріалах справи міститься документальне підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу то суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 6050,00 грн.
Крім того, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 2522,40 грн.
Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 268, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Рудьковської Олени Сергіївни про відкриття виконавчого провадження від 14.01.2020р. ВП №60961697.
3. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Рудьковської Олени Сергіївни про стягнення витрат виконавчого провадження від 14.01.2020р. ВП №60961697.
4. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Рудьковської Олени Сергіївни про арешт коштів від 07.05.2020р. ВП №60961697.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 2522,40 грн. (дві тисячі п'ятсот двадцять дві гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 2-Д; код ЄДРПОУ: 35018577).
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачені ним судові витрати у розмірі 6050,00 грн. (шість тисяч п'ятдесят гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Т. Шрамко