25 березня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/2190/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Кисильової О.Й.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу від 02.07.2020 № Ф-139-10 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 13220,60 грн.
Ухвалою від 14.08.2020 відкрите провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 06.10.2020 провадження у справі зупинене до набрання законної сили рішенням у справі № 540/2676/20.
Ухвалою від 24.03.2021 провадження у справі поновлене.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.07.2020 позивач отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.07.2020, згідно якої за позивачем обліковується податковий борг зі сплати єдиного внеску у розмірі 13220,60 грн, у тому числі недоїмка 1836,10 грн., штраф -3995,35 грн. та пеня - 7389,15 грн. Вказані рішення позивач вважає протиправними з огляду на те, що він був зареєстрований як фізична особа-підприємець у 1999 році, тобто до 01 липня 2004 року. Позивач зазначає, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про нього були внесені тільки 08.02.2019, коли він звернувся до державного реєстратора з заявою про державну реєстрацію припинення своєї підприємницької діяльності. Крім того, стверджує, що з 2003 року по теперішній час він є найманим працівником товариства з обмеженою відповідальністю "Автотех Україна" (код ЄДРПОУ 14118509), в якому він працює з 18.02.2003 на умовах повного робочого дня на посаді менеджера. Отже, роботодавцем позивача сплачується за нього ЄСВ. З огляду на викладене, посилаючись на правові позиції Верховного Суду та пункт 5 розділу 1 Закону України від 13.05.2020 № 592-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", позивач просить скасувати оскаржувану вимогу.
10.09.2020 відповідач надіслав до суду відзив, у якому не погоджуються із доводами, викладеними у позовній заяві, зважаючи на наступне. Сума недоїмки у розмірі 1836,10 грн, яка увійшла до оскаржуваної вимоги, виникла в результаті несплати зобов'язань з єдиного соціального внеску, нарахованих за період перебування позивача у статусі фізичної особи-підприємця. Вказує, що позивачем поданий звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017, та самостійно визначене зобов'язання у розмірі 8448,00 грн; звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018, та самостійно визначене зобов'язання у розмірі 9828,00 грн; та звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019, та самостійно визначено зобов'язання у розмірі 1836,12 грн. Нараховані зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску за 2017 та 2018 роки позивач сплатив. А зобов'язання у розмірі 1836,10 грн. які увійшли до оскаржуваної вимоги визначені самостійно позивачем у поданому звіті про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019, а отже оскарженню не підлягають. Сума штрафних санкцій 3655,35 грн. та пені 7389,15 грн., які увійшли до оскаржуваної вимоги, виникли в результаті несплати узгодженої суми штрафу та пені, визначених рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперарахування) або несвоєчасну сплату єдиного внеску від 25.01.2020 № 0018285005. Крім того, сума штрафної санкції 340,00 грн, яка увійшла до оскаржуваної вимоги, виникла в результаті несплати узгодженої суми штрафу, визначеного рішенням від 03.03.2020 №006663505. З огляду на викладене, відповідач вважає вимогу про сплати боргу (недоїмки) правомірною, та просить відмовити у задоволенні позову.
Позивачем подана до суду відповідь на відзив, зі змісту якої вбачається, що останній не погоджується з позицією відповідача, викладеною у відзиві. Позивач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду та зазначає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Також позивач відмічає, що суми, які були зазначені у поданих звітах були визначені (нараховані) не ним самостійно, а спочатку нараховані відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів, про що свідчать вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1840-50 від 06.11.2018, № Ф-1840-50 від 14.02.2019, № Ф-1840-50 від 10.05.2019, № Ф-1840-50 від 12.08.2019, № Ф-139-10 від 02.07.2020, які також оскаржені позивачем в адміністративному порядку, однак податковим органом відмовлено у задоволенні таких скарг.
З метою вирішення питання закриття боргу, позивач звернувся до Новокаховського управління ГУ ДПС у Херсонській області, спеціалісти якого зазначили про необхідність подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017, 2018, 2019 роки для повного зняття з податкового обліку. З цих підстав позивач подав вищезазначені звіти, однак, як стверджує позивач, він не самостійно нарахував свої зобов'язання з ЄСВ. З огляду на викладене позивач наполягає на задоволенні позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Таким чином, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) з 01.09.1999 був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
08.02.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості про стан платника - 11- припинено, але не знято з обліку.
Відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_2 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.08.1994 по день звернення до суду з даним позовом є найманим працівником в різних організаціях на різних посадах. З 18.02.2003 ОСОБА_1 працює на посаді менеджера ТОВ "Автотех України".
Відповідно до довідки, виданої ТОВ "Автотех Україна" 04.08.2020р. №04/08-55 за період з січня 2017 року по червень 2020 року позивачу виплачувалась заробітна плата. Також, ТОВ "Автотех Україна" сплачується страховий внесок за позивача, зокрема, за вказаний період розмір сплаченого ЄСВ за ОСОБА_1 склав 181945,82 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.2019 позивач подав до контролюючого органу звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (далі-звіт) за 2017 -2019рр. Так, із зазначених звітів слідує: - за період з січня по грудень 2017 року сума чистого доходу, заявлена в декларації становить 0 грн., а сума доходу на яку нараховується єдиний внесок - 38400 грн., сума нарахованого ЄСВ 8448 грн.; - за період січень-грудень 2018 року сума чистого доходу, заявлена в декларації становить 0 грн., а сума доходу на яку нараховується єдиний внесок 44676 грн., сума нарахованого ЄСВ 9828,72 грн.; - за період січень-грудень 2019р. сума чистого доходу, заявлена в декларації становить 0 грн., а сума доходу на яку нараховується єдиний внесок 8346 грн., сума нарахованого ЄСВ 1836,12 грн (нарахування ЄСВ за січень та лютий).
Судом встановлено, що 21.12.2019 контролюючим органом проведена камеральна перевірка, за результатами якої складений акт від 21.12.2019 № 007166/21-22-50-05-2825505159, в якому зафіксовано несвоєчасне подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік, граничний строк подання 09.02.2018 (фактично подано 20.12.2019), за 2018 рік, граничний строк подання 11.02.2019 (фактично подано 20.12.2019).
На підставі висновків акту камеральної перевірки від 21.12.2019 № 007166/21- 22-50-05-2825505159, Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі прийняте рішення від 03.03.2020 № 006663505 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", яким до позивача застосований штраф у розмірі 340,00 грн.
Крім того, Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі прийняте рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 25.01.2020 № 0018285005, яким до позивача застосований штраф у розмірі 3655,35 грн, та пеня у розмірі 7389,15 грн. (розрахунок надається).
У зв'язку з несплатою позивачем податкових зобов'язань ГУ ДПС в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) від 02.07.2020 № Ф-139-10 на загальну суму 13220,60 грн (у т.ч. недоїмка - 1836,10 грн., штраф - 3995,35 грн., пеня - 7389,15 грн.)
Не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку правомірності спірної вимоги, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (тут і далі - Закон № 2464-VI у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI).
Пунктами 2 і 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ установлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій") єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Згідно із ч. 2, ч. 3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
За приписами ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція №449.
Відповідно до абз. 2 п. 2 розділу VI Інструкції № 449, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом першим п. 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Варто відмітити, що до оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) увійшли:
- недоїмка у сумі 1836,10 грн., самостійно визначена позивачем згідно звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік;
- штраф у сумі 3655,35 грн. та пеня у сумі 7389,15 грн. визначені рішенням про застосування штрафних санкцій за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 25.01.2020 №00182850054
- штраф у сумі 340,00 грн., визначений рішенням про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання звітності, передбаченої ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове держане соціальне страхування» від 03.03.2020 №006663505.
Суд зауважує, що правомірність прийняття відповідачем рішень про застосування штрафних санкцій від 25.01.2020 № 00182850054 та від 03.03.2020 № 006663505 було предметом розгляду в межах адміністративної справи № 540/2676/20.
У рішенні Херсонського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 у справі №540/2676/20, яке залишене без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021, суд дійшов до висновку про правомірне нарахування податковим органом штрафу та пені (згідно рішення № 0018285005 від 25.01.2020) за несвоєчасну сплату недоїмки з ЄСВ відповідно до вимоги від 06.11.2018 № Ф-1840-50, оскільки позивачем було самостійно погашено недоїмку з ЄСВ з порушенням строку.
Також, суд встановив, що актом камеральної перевірки від 21.12.2019 № 007166/21-22-50-05-2825505159 зафіксоване несвоєчасне подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік, граничний строк подання 09.02.2018 (фактично подано 20.12.2019), за 2018 рік, граничний строк подання 11.02.2019 (фактично подано 20.12.2019) та дійшов до висновку про правомірність прийняття рішення від 03.03.2020 № 006663505 про нарахування штрафу у сумі 340,00 грн.
Разом з тим, у справі № 540/2676/20 суд зазначив про існування підстав для прийняття податковим органом рішення про списання суми штрафних санкцій у розмірі 3655,35 грн. і пені у розмірі 7389,15 грн., нарахованих рішенням від 25.01.2020 № 0018285005, в силу положень пункту 5 Закону № 592-ІХ, що не було здійснено податковим органом та є протиправною бездіяльністю. Відтак, суд дійшов до висновку про протиправність рішення Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 25.01.2020 № 0018285005 та наявність підстав для його скасування.
Щодо рішення податкового органу від 03.03.2020 № 0066635005, то суд у справі №540/2676/20 дійшов висновку про його правомірність.
Частиною 4 ст. 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Із наведеного вище слідує, що сума штрафу 3655,35 грн та пені 7389,15 грн, нараховані позивачу рішенням від 25.01.2020, яке визнане неправомірним та скасоване Херсонським окружним адміністративним судом, не підлягає до сплати за вимогою від 02.07.2020 № Ф-139-10. Проте, сума штрафних санкцій 340,00 грн. правомірно включена податковим органом до спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Відтак, спірним залишається питання існування у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску у сумі 1836,10 грн.
У відповіді на відзив позивач стверджує, що він як фізична особа-підприємець не був самостійним платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, тобто не мав обов'язків платника єдиного внеску, у тому числі щодо нарахування та оплати єдиного внеску та подання звітності. Зазначає, що у період нарахованого податкового зобов'язання він був найманим працівником та за нього сплачувався єдиний внесок його роботодавцем. Стверджує, що суми, які були зазначені у поданих звітах за 2017, 2018, 2019 року були спочатку нараховані відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, про що свідчать вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-1840-50, від 14.02.2019 № Ф-1840-50, від 10.05.2019 №Ф-1840-50, від 12.08.2019 № Ф-1840-50.
У свою чергу, відповідач стверджує, що сума єдиного внеску у розмірі 1836,10 грн. самостійно визначена позивачем згідно звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 01.09.1999. 08.02.2019 до ЄДРПОУ внесені відомості про припинення підприємницької діяльності позивача. За обліковими даним податкового органу стан платника податків - "11" припинено, але не знято з обліку.
Разом з тим, відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_2 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.08.1994 по день звернення до суду з даним позовом є найманим працівником ТОВ "Автотех України". Роботодавцем у період з січня 2017 року по червень 2020 року сплачений страховий внесок за позивача, що підтверджується довідкою, виданою ТОВ "Автотех Україна" від 04.08.2020 за № 04/08-55.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо)
Однак, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовані.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Беручи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
При вирішенні спірних правовідносин, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, в якій суд зазначає, що тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
У відзиві відповідач стверджує, що позивач самостійно визначив суму нарахованого єдиного внеску за 2019 рік у поданій декларації. Згідно наявної в матеріалах справи копії звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, позивачем подана звітність із 0 сумою чистого доходу.
Крім того, суд відмічає, що Законом № 2464-VI не визначено обов'язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.
Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов'язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов'язку з його сплати.
Оскільки визначальним у контексті цього спору є мета сплати єдиного внеску задля отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку, позивачу таке право гарантоване за рахунок її участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за неї роботодавцем за основним місцем роботи.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2019 по 08.02.2019 (дата внесення відомостей до ЄДР про припинення підприємницької діяльності).
Крім цього, суд зауважує, що 03.06.2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13.05.2020 № 592-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" (далі - Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абз. 1 та 2 п. 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
Після отримання у встановленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску зазначеної звітності (якщо відповідна звітність не була подана раніше) податковий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.
Податковим органом може бути прийнято рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені, за умови якщо за результатами перевірки буде встановлено, що:
1) платник податків отримав дохід (прибуток) протягом періоду з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників";
2) суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були в повному обсязі самостійно сплачені платником або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом.
У разі якщо суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були частково самостійно сплачені платником та/або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом, податковий орган приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені у частині, що залишилася несплаченою.
Штрафні санкції до платника єдиного внеску, передбачені пунктом 7 частини одинадцятої статті 25 цього Закону, за наведених умов не застосовуються.
Вимога про сплату суми недоїмки, штрафних санкцій і пені вважається відкликаною у день прийняття податковим органом рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.
Таким чином, суд вважає, що у податкового органу наявні підстави для прийняття рішення про списання суми недоїмки 1836,10 грн., в силу положень п. 5 Закону № 592-ІХ. Однак, як вбачається з інтегрованої картки платника податків, податковим органом не здійснено списання вказаної суми нарахованого податкового зобов'язання, що є протиправною бездіяльністю.
На підставі наведеного, враховуючи, що вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI), незважаючи на те, що сума недоїмки визначена в оскарженій вимозі є невірною лише в частині, суд вважає неможливим скасувати рішення відповідача в частині неправильно зазначених сум, а приймає рішення про його повне скасування, що не позбавляє можливості відповідача винести нову вимогу з зазначенням у ній правильної суми недоїмки.
Додатково, обґрунтовуючи відсутність в суду повноважень щодо самостійного визначення правильних сум недоїмки суд посилається на висновки Верховного Суду, наведені ним в постанові від 06.11.2018 у справі № 813/3274/17. Так, судом касаційної інстанції вказано, що повноваження щодо визначення суми грошових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є дискреційним повноваженням таких контролюючих органів. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності рішення, передбаченим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, не може підміняти контролюючий орган та перебирати на себе повноваження, в даному випадку - щодо визначення суми недоїмки.
Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).
Відтак, суд вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 02.07.2020 № Ф-139-10 є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, відшкодуванню підлягає сума сплаченого позивачем судового збору, згідно з квитанцією № ПН1862 від 05.08.2020 у розмірі 840,40 грн.
Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу від 02.07.2020 № Ф-139-10 про сплату богу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, винесену Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75) на суму 13220,60 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.Й. Кисильова
кат. 111060000