03 березня 2021 року Справа № 160/10362/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфанової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Національної поліції України, Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
31.08.2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Національної поліції України, Головного управління Національної поліції у м. Києві в якому просила:
1) визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо передачі до 06.04.2020 року до Головного управління Національної поліції у м.Києві скарги від 27.03.2020 року на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м.Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР №12017100060002647 від 08.06.17);
2) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у м.Києві щодо повідомлення про встановлення іншого строку розгляду скарги від 27.03.2020 року на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м.Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР №12017100060002647 від 08.06.17);
3) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у м.Києві щодо надання відповіді на скаргу від 27.03.2020 року на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м.Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР №12017100060002647 від 08.06.17);
4) зобов'язати Головне управління Національної поліції у м.Києві надати відповідь на скаргу від 27.03.2020 року на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м.Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР №12017100060002647 від 08.06.17);
5) стягнути солідарно з Національної поліції України та Головного управління Національної поліції у м.Києві на користь позивача 2000 гривень у відшкодування моральної шкоди за протиправну бездіяльність ненадання відповіді на скаргу від 27.03.2020 року на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м.Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР №12017100060002647 від 08.06.17).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2020 року, відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою як такою, що має розглядатись місцевим загальним судом в порядку КПК України.
ОСОБА_2 , не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.12.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції.
Апеляційний суд вказав, що предметом спору у справі, що розглядається є дії Національної поліції України щодо розгляду скарги на бездіяльність слідчих при проведенні досудового розслідування по кримінальній справі, яка закрита.
В обгрунтування позову зазначено, що відповідачами в порушення ст.19-20 Закону України «Про звернення громадян» не надано відповідь на скаргу позивачки в терміни передбаченні вказаними нормами та не надавалися повідомлення про встановлення іншого строку розгляду скарги.
Ухвалою суду від 19.01.2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та надано термін для надання відзиву на позовну заяву.
Вищевказану ухвалу суду відповідачі отримали 16.02.2021 року та станом на 03.03.2021 року відзив не надали.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно ч.2 ст.263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ч.3 ст.243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, 27.03.2020 року ОСОБА_2 звернулась до Національної поліції України зі скаргою на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування у межах кримінального провадження №12017100060002647 від 08.06.2017 року, просила притягнути до відповідальності слідчого у кримінальному провадженні №12017100060002647 від 08.06.2017 року за недотримання розумних строків під час досудового розслідування, зобов'язати Печерське УП ГУНП у м.Києві надати відповідь на клопотання від 26.02.2020 року, 04.03.2020 року та 27.03.2020 року.
Листом від 14.05.2020 року № П-1977/125/23/1-20 Головним управлінням НП у м.Києві надано відповідь ОСОБА_2 та повідомлено, що 09.06.2017 року слідчим відділом Печерського УП ГУНП у м. Києві на виконання ухвали Печерського районного суду м.Києва внесено відомості до ЄРДР щодо невиконання рішення суду, розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017100060002647, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України, 19.12.2019 року за результатами досудового розслідування, кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Повідомлено, що на час надання відповіді 14.05.2020 року постанову слідчого про закриття кримінального провадження №12017100060002647 процесуальним керівником не скасовано.
Як вбачається з відмітки на конверті, який направлявся позивачці Головним управлінням НП у м.Києві, він направлений 02.06.2020 року.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР (надалі - Закон № 393/96-ВР).
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до статті 3 цього Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно з частиною другою статті 5 Закону № 393/96-ВР звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).
Звернення може бути усним чи письмовим (частина четверта статті 5 Закону № 393/96-ВР).
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення) (частина шоста статті 5 Закону № 393/96-ВР).
Згідно із пунктом 1 розділу ІІ «Порядку розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції України», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.11.2017 № 930 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.12.2017 за № 1493/31361, звернення громадян, що надійшли до органів (підрозділів) поліції з використанням засобів поштового зв'язку, мережі Інтернет, електронного зв'язку (електронні звернення), через контактні центри державної установи «Урядовий контактний центр» та телефонну «гарячу лінію» Національної поліції України, приймаються, попередньо розглядаються та централізовано реєструються службою діловодства органу (підрозділу) поліції в день їх надходження, а ті, що надійшли в неробочий день і час, - наступного після нього робочого дня в журналі реєстрації звернень громадян (додаток 1) або на реєстраційно-контрольних картках (далі - РКК) (додаток 2), придатних для обробки персональними комп'ютерами.
Звернення, які надійшли з використанням мережі Інтернет, засобами електронного зв'язку (електронне звернення) на електронну адресу органу (підрозділу) поліції, приймаються та реєструються службою діловодства (пункт 17 цього Порядку).
Датою подання електронного звернення є дата надходження звернення на визначену електронну адресу або дата заповнення електронної форми та її відправлення. Якщо електронне звернення надійшло на визначену електронну адресу в неробочий день та час, датою подання електронного звернення вважається наступний після нього робочий день (пункт 18 цього Порядку).
Судом встановлено, що скаргу позивачкою направлено на електронну пошту Національної поліції України 27.03.2020 року о 19:03.
Таким чином, датою подання скарги є 30.03.2020 року.
Звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, що не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник органу або підрозділу поліції або його заступники встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляють особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. Якщо останній день терміну розгляду звернення припадає на вихідний, святковий день, останнім днем терміну вважається перший після нього робочий день (пункт 6 р.IV цього Порядку).
Щодо кожного звернення не пізніше ніж у п'ятиденний термін повинно бути прийняте одне з таких рішень:
1) прийняти до розгляду;
2) передати на вирішення до підпорядкованого органу (підрозділу) поліції;
3) надіслати за належністю до іншого державного органу або посадовій особі, якщо питання, порушені у зверненні, не належать до компетенції поліції, про що одночасно необхідно повідомити автора звернення;
4) залишити без розгляду за наявності підстав, визначених статтею 8 Закону України «Про звернення громадян» (пункт 7 р.IV цього Порядку).
У разі доручення розгляду звернення, яке надійшло до центрального органу управління поліції, органам поліції, через які вона реалізовує свої повноваження на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць, термін розгляду такого звернення обчислюється з дня надходження його до органу поліції вищого рівня й закінчується днем надання відповіді тим органом поліції, який його розглядав по суті (пункт 8 р.IV цього Порядку).
За зверненнями громадян, за якими неможливо своєчасно закінчити перевірку та прийняти в установлений термін рішення, виконавець не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення цього терміну письмово доповідає керівнику органу поліції або його заступнику та порушує питання щодо продовження терміну розгляду в межах, установлених законодавством про звернення громадян. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів. Про продовження терміну розгляду автора звернення повідомляють письмово (пункт 10 р.IV цього Порядку).
З огляду на вище викладене, останнім днем строку розгляду скарги є 30.04.2020 року, а з урахуванням загального строку - 14.05.2020 року.
Щодо п.1 позовних вимог суд зазначає, що пункт 7 р.IV Порядку розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції України не передбачає повідомлення автора звернення про передачу такого звернення на вирішення до підпорядкованого органу (підрозділу) поліції.
Таким чином, навіть якщо передбачити, що орган поліції вищого рівня не передав звернення протягом 5 днів до підпорядкованого органу (підрозділу) поліції, це жодним чином не порушує права позивача, оскільки згідно пункту 8 р.IV Порядку, загальний строк розгляду звернення обчислюється з дня надходження його до органу поліції вищого рівня.
Вказаний строк (5 днів) на передачу звернення до підпорядкованого органу (підрозділу) поліції направлений на надання можливості такому органу мати більший час для надання відповіді.
Таким чином, п.1 позовних вимог не підлягає задоволенню.
Щодо п.2 позовних вимог, суд зазначає наступне.
З огляду на те, що відповідь на скаргу датована 14.05.2020 року, суд приходить до висновку, що Головне управління Національної поліції у м. Києві використало максимально можливий термін для розгляду звернення 45 днів.
Проте, в такому випадку Головне управління Національної поліції у м. Києві повинно було повідомити заявника про продовження строку розгляду звернення.
Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у м.Києві щодо неповідомлення про встановлення іншого строку розгляду скарги від 27.03.2020 року.
Щодо визнання протиправною бездіяльності
Головного управління Національної поліції у м.Києві щодо надання відповіді на скаргу від 27.03.2020 року на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м.Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР №12017100060002647 від 08.06.17), суд зазначає, що конверт, яким направлено відповідь на скаргу від 14.05.2020 року, містить штамп з позначкою 02.06.2020 року.
Вищевказане свідчить, що Головне управління Національної поліції у м.Києві фактично надало відповідь з порушенням загального строку, встановленого п.6, п.10 р.IV Порядку №930.
При цьому, суд зазначає, що сама відповідь на скаргу від 27.03.2020 року надана, про що вказано самою позивачкою, а тому в даному випадку суд приходить до висновку щодо визнання протиправними дії Головного управління Національної поліції у м.Києві щодо порушення строків надання відповіді на скаргу позивачки від 27.03.2020 року.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Національної поліції у м.Києві надати відповідь на скаргу від 27.03.2020 року на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м.Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР №12017100060002647 від 08.06.17, суд зазначає наступне.
Так, дійсно, з відповіді від 14.05.2020 року вбачається, що Головним управлінням Національної поліції у м.Києві допущено описки в частині зазначення вірного номеру кримінального провадження.
Проте, зі змісту відповіді та наданих додатків до відповіді, можливо встановити, що відповідь надана саме на скаргу позивачки від 27.03.2020 року.
Таким чином, п.4 позовних вимог не підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення солідарно з Національної поліції України та Головного управління Національної поліції у м.Києві на користь позивача 2000 гривень у відшкодування моральної шкоди суд зазначає.
Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 5 статті 21 КАС України встановлено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Згідно ч.1, ч.2 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019р. у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п.56).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України) (п.57).
Таким чином, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Із матеріалів справи та змісту адміністративного позову видно, що вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 2000 грн. позивачка пов'язує з неправомірною бездіяльністю відповідача, якою завдано моральну шкоду, яка виражається у моральних душевних стражданнях, що безпосередньо пов'язані з порушенням звичного способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для його нормалізації (подано заяву Уповноваженому ВРУ з прав людини).
Відповідачем завдано таку моральну шкоду, яку навіть неможливо виразити в грошових одиницях, оскільки цей вимір не може бути матеріальним. Відповідач порушив уявлення виконання чинного законодавства органом, який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Оскільки судом встановлено, що Головним управління Національної поліції у м. Києві вчинено протиправну бездіяльність щодо неповідомлення про продовження розгляду скарги та вчинено протиправні дії щодо строку надання відповіді на скаргу, а тому вказані обставини беззаперечно мали негативний вплив на емоційний стан позивача, а тривале очікування на належне виконання відповідачем своїх зобов'язань - завдавало моральних страждань.
На переконання суду, зазначені негативні явища у житті позивача є очевидними з огляду на їх об'єктивність та не потребують для свого встановлення надання позивачем додаткових доказів.
При цьому, оскільки позивачка отримала відповідь на скаргу, то в даному випадку суд враховує допущені відповідачем порушення щодо процедури розгляду скарги та відповідно приходить до висновку, що на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 500 грн.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог судом також враховано, що згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною 2 ст.175 КАС України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно ч.4 ст.159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуючи вищевикладене, позовна заява ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.243-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у м.Києві щодо неповідомлення про встановлення іншого строку розгляду скарги від 27.03.2020 року.
Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у м.Києві щодо порушення строків надання відповіді на скаргу позивачки від 27.03.2020 року.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у м.Києві на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 500 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 09 березня 2021 року.
Суддя О.В. Єфанова