Новоархангельський районний суд Кіровоградської області
26100, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави, 26, тел. 2-10-45, E-mail: inbox@na.kr.court.gov.ua
24.03.2021 2/394/16/21
386/342/20
24 березня 2021 року Новоархангельський районний суд Кіровоградської області
в складі головуючого - судді: Запорожець О.М.
при секретарі: Лясковській О.М.
за участю адвоката: Ісакова А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Новоархангельськ справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу, посилаючись на те, що 05.09.2014 року водій військової частини польова пошта НОМЕР_2 ОСОБА_1 виконував службові обов'язки, а саме здійснював передислокацію автомобіля ГАЗ-66 на територію військової частини НОМЕР_1 . На перехресті вул. Командора Корка та окружній автодороги м. Харкова відповідач зіткнувся з автомобілем Volkswagen Caddy д.н. НОМЕР_3 , яким керував чоловік власниці автомобіля ОСОБА_2 .
Винним у дорожньо-транспортній пригоді та у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП був визнаний відповідач та на нього було накладено адміністративне стягнення, що підтверджується копією постанови Київського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2014 року про визнання його винним та притягнення його до адміністративної відповідальності.
Внаслідок зіткнення автомобіль потерпілого було пошкоджено.
У зв'язку з цим ОСОБА_3 звернулася до Київського районного суду міста Харкова з позовом до військової частини НОМЕР_1 про стягнення завданої їй майнової та моральної шкоди та 02 листопада 2015 року суд задовольнив її вимоги частково, а саме в сумі 136605 грн. 29 коп.
24.12.2019 року присуджена сума була повністю перерахована позивачем стягувачу.
Позивач просить суд в порядку регресу стягнути з відповідача на його користь завдану відповідачем майнову та моральну шкоду в сумі 136605,29 грн., а також сплачений судовий збір в сумі 2102,10 грн. /а.с.40-42/.
В свою чергу представник відповідача надав суду відзив, в якому зокрема зазначив, що 05.09.2014 року водій військової частини польова пошта НОМЕР_4 , ОСОБА_1 виконував службові обов'язки, а саме здійснював передислокацію автомобіля ГАЗ-66 б. н. на територію військової частини НОМЕР_1 . На перехресті вул. Командора Корка та окружній автодороги м. Харкова відповідач зіткнувся з автомобілем «Фольскваген Кадді» д. н. НОМЕР_3 , яким керував чоловік власниці автомобіля ОСОБА_2 .
Винним у дорожньо-транспортній пригоді та у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП був визнаний відповідач та винесено постанову суду про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Внаслідок зіткнення було пошкоджено автомобіль потерпілого.
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 02 листопада 2015 року заявлений позов потерпілої ОСОБА_3 до військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України, військової частини ВО414 Збройних сил України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , Міністерства оборони України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП вирішено позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП у розмірі 127315,89 грн., моральну шкоду у розмірі 7000 грн. та витрати на проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 885,60 грн.
Крім того стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1403,81 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач свою вину не визнав і вказав, що 05.09.2014 року біля 21.40 год. він рухався в колоні трьох автомобілів на автомобілі ГАЗ -66 б.н., повертаючись з відрядження з м. Умані Черкаської області до м. Чугуїв Харківської області. Під час проїзду регульованого перехрестя він рухався на зелене світло світлофору, відчув удар у лівий бік автомобіля. При цьому його автомобіль розвернуло поперек догори.
Таким чином відповідач вважає, що заявлений позов є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, представник військової частини НОМЕР_1 ЗСУ позов потерпілої не визнав повністю, зазначив, що військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем у справі, оскільки в/ч польова пошта НОМЕР_4 не входить до складу її військової частини. Належним відповідачем у справі мають бути Повітряні Сили України, тобто інша юридична особа. Крім того, підстави для відповідальності військової частини НОМЕР_1 згідно з ст.ст. 1187, 1172 ЦК України відсутні. Юридичним володільцем автомобіля ГАЗ-66 б/н є військова частина НОМЕР_5 , а фактичним володільцем був відповідач. Крім того, відповідач не перебував у трудових відносинах з військовою частиною, а був призваний на дійсну військову службу, разом з тим суд при винесенні рішення від 02 листопада 2015 року належної оцінки не надав та не визначив вірно, хто повинен бути відповідачем за заявленим позовом потерпілої.
Таким чином видача шляхового листа водію військовослужбовцю Збройних сил України ОСОБА_1 керувати автомобілем марки ГАЗ-66 переганяти його в іншу частину не є підставою вказувати дану військову частину НОМЕР_1 відповідачем.
Зазначив, що юридична або фізична особа відшкодовує їхнім працівником під час виконання ним своїх (трудових) службових обов'язків. Чому суд першої інстанції в своєму рішенні цього не вказав, мабуть належним чином не дослідив всі докази та матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_3 .
Так позивач в своєму позові зазначив, що дорожньо-транспортна пригода сталася 05.09.2014 року, а із позовними вимогами до суду він звернувся лише 24 квітня 2020 року, тобто через 5 років і 8 місяців, тим самим пропустив строк позовної давності та визнав себе згідно рішення суду відповідачем, не оскарживши його відповідно до чинного законодавства, та є неналежним відповідачем.
Разом з тим наголосив на тому, що відповідно до ч. 1 статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, однак позивач довідався раніше про факт події ДТП, але його не оскаржував, а погодився з прийнятим рішенням.
Представник відповідача просив повністю відмовити у задоволенні цивільного позову військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу /а.с.79-81/.
14.09.2020 року ухвалою Новоархангельського районного суду Кіровоградської області було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та ухвалено проводити розгляд цивільної справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами /а.с.72-76/.
13.10.2020 року ухвалою Новоархангельського районного суду Кіровоградської області було задоволено заяву представника відповідача та ухвалено проводити подальший розгляд справи за правилами загального позовного провадження /а.с.84-86/.
19.02.2021 року на підставі ухвали Новоархангельського районного суду Кіровоградської області було закрито підготовче провадження та призначено по справі судовий розгляд /а.с.138-140/.
Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник просили суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов обґрунтований і підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст. 2 ЦПК України).
Ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (пропорційність у цивільному судочинстві).
Згідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказує на те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Київського районного суд міста Харкова від 04 грудня 2014 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Вирішено питання про судові витрати. Постанова набрала законної сили /а.с.6-8/.
Рішенням Київського районного суд міста Харкова від 02 листопада 2015 року було вирішено позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України на користь останньої матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП у розмірі 127315,88 грн., моральну шкоду у розмірі 7000 грн., витрати на проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 885,60 грн. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1403,81 грн. В іншій частині вимог відмовити /а.с.9-16/.
17.03.2016 року зазначене рішення суду першої інстанції ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області залишено без змін /а.с.175-179/.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової Палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2019 року рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишено без змін /а.с.180-193/.
Відповідно до положень частин 5 та 6 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Як вбачається з рішення Київського районного суду міста Харкова від 02.11.2015 року у справі № 2/640/1529/15 в ньому встановлено певні фактичні обставини справи, а саме зазначено, що постановою Київського районного суду м. Харкова від 04.12.2014 року, яка набула законної сили, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні вказаного ДТП, притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП .
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 24.05.2013 року, позивач ОСОБА_3 є власником автомобіля «Volkswagen Caddy» д.н. НОМЕР_6 .
15.09.2014 року ОСОБА_3 звернулася до науково-дослідного інституту судових експертиз із заявою про проведення автотоварознавчого дослідження автомобіля та визначення матеріальної шкоди завданої її автомобілю.
Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження №10335, складеного 04.12.2014 року судовим експертом науково-дослідного інституту судових експертиз вартість відновлювального ремонту після ДТП (05.09.2014 року) автомобіля «Volkswagen Caddy» д.н. НОМЕР_6 складає 127315,88 грн.
Відповідно до Листа Харківського зонального відділу військової служби правопорядку від 07.11.2014 року № 1962, витягу з Наказу командира 5 батальйону охорони (військова частина НОМЕР_2 ) від 29.08.2014 №15, до військової частини НОМЕР_5 (м. Умань Черкаської обл.), згідно наряду № 965 від 22.08.2014, виданого командиром військової частини НОМЕР_7 (Центральне автомобільне управління Збройних Сил України, м. Київ), для отримання техніки з 29.08.2014 року було відряджені п'ять військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 , в тому числі водія роти охорони рядового ОСОБА_1 .
Згідно з Витягами з наказів командира 5 батальйону охорони в/ч НОМЕР_2 № 17 від 01.09.2014 р., № 20 від 04.09.2014 р., № 22 від 06.09.2014 року, термін відрядження ОСОБА_1 та інших військовослужбовців продовжено з 01.09.2014 року до 06.09.2015 року.
На підставі наряду № 965 від 22.08.2014 року військовослужбовці військової частини НОМЕР_2 отримали у військовій частині НОМЕР_5 два автомобіля ГАЗ-66 із заводськими номерами № НОМЕР_8 та № НОМЕР_9 . Зазначені автомобілі прямували з військової частини НОМЕР_5 до військової частини НОМЕР_2 (для її укомплектування) за найкоротшим шляхом, без складання конкретного маршруту руху, справність вказаних автомобілів була перевірена начальником контрольно-технічного пункту військової частини НОМЕР_5 згідно дорожніх листів від 06.09.2014 № 139 та № 142.
З наряду № 965 від 22.08.2014 року вбачається, що одержувачем автомобілів, в тому числі автомобіля «ГАЗ-66» без д/н, який потрапив в ДТП, є військова частина НОМЕР_1 (м. Чугуїв). Дорожній лист № 139 від 09.09.2014 року виданий також військовою частиною НОМЕР_1 водію ОСОБА_1 .
З листа Харківського зонального відділу військової служби правопорядку від 07.11.2014 року № 1962, витягів з наказів виданих військовою частиною НОМЕР_2 , водієм автомобіля «ГАЗ-66» без р/н, який потрапив у ДТП 05.09.2014 року був солдат ОСОБА_1 , призваний за мобілізацією, який проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді «водій».
Згідно з довідкою командира військової частини НОМЕР_1 від 05.11.2014 №148/9/18/1588, військова частина польова пошта НОМЕР_2 територіально розміщується на території військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ).
Як вбачається з довідки командира військової частини НОМЕР_1 (без дати), на підставі Директиви Генерального штабу Збройних сил України від 26.07.2014 року - військову частину НОМЕР_2 поставлено на усі види забезпечення військової частини НОМЕР_1 та на підставі Директиви Генерального штабу Збройних сил України від 08.12.2014 року - військову частину НОМЕР_2 знято з усіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки Начальника управління оборонного планування заступника начальника штабу Командування Сухопутних військ ЗСУ від 15.06.2015 року, довідки Начальника управління оборонного планування заступника начальника штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України від 24.07.2015 року, військова частина польова пошта НОМЕР_2 (код НОМЕР_10 ) в період з 11.08.2014 року по 19.12.2014 року була у складі Повітряних Сил Збройних сил України та підпорядковувалась військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 15.05.2015 року військова частина НОМЕР_1 зареєстрована в реєстрі за № 07785381 (код ЄДРПОУ).
Таким чином, враховуючи, що водій ОСОБА_1 на день ДТП перебував в особовому складі військової частини НОМЕР_1 , одержувачем автомобіля «ГАЗ-66» без д/н, який потрапив в ДТП, була військова частина НОМЕР_1 , дорожній лист № 139 від 09.09.2014 року виданий військовою частиною НОМЕР_1 водію ОСОБА_1 , беручи до уваги, що військова частина польова пошта НОМЕР_2 підпорядковувалась станом на 05.09.2014 року військовій частині НОМЕР_1 , то належним відповідачем у справі є військова частина НОМЕР_1 /а.с.9-16/.
Розрахунковим документом - меморіальним ордером № 18 від 21.04.2016 року оформлено спинання коштів в сумі 135719,69 грн., на виконання виконавчого листа Київського районного суду від. 21.04.2016 року (матеріальна шкода в сумі 127315,88 грн., моральна шкода в сумі 7000 грн. та судовий збір 1403,61 грн.) /а.с.167/.
Розрахунковим документом - меморіальним ордером № 19 від 23.12.2019 року оформлено спинання коштів в сумі 885,60 грн., на виконання виконавчого листа Київського районного суду від 21.04.2016 року (витрати на проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 885,60 грн.) /а.с.168/.
Відповідно до заяви ОСОБА_3 від 27.11.2019 року адресованої начальнику Чугуївського УДККСУ Харківської області вона з метою виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 02.11.2015 року просила перерахувати кошти на рахунок ОСОБА_4 /а.с. 173-174/.
24.12.2019 року військовою частиною НОМЕР_11 було перераховано на користь ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 136605,29 грн., про що свідчить світлокопія виписки за 24.12.2019 року із системи дистанційного обслуговування клієнтів Державної казначейської служби України/а.с.17/.
Відповідно до довідки-розрахунку № 148/9/48/93 від 21.01.2021 року наданої Військовою частиною НОМЕР_1 середньоденного розміру грошового забезпечення та визначення суми середнього заробітку за час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 грошове забезпечення: за вересень 2014 року 1508,58 грн.; за жовтень 2014 року 3231,25 грн.; за листопад 2014 року 2484,64 грн. Разом 7224,47 грн. 7224,47 / 91 робочий день = 79,39 грн. (середньоденний розмір). Розмір середньомісячного грошового забезпечення складає 2408,16 грн. /а.с.125/.
Вирішуючи даний цивільний позов, суд застосовує наступні норми матеріального права.
Ч. 1 ст. 1 ЦК України вказує, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Згідно частин 1 та 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
У частинах 1 та 2 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Ч. 1 ст. 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
П.п. 8 та 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України вказує, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
У статтях 81, 82 ЦПК України встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу доказування між сторонами.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 81 ЦПК, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Указане правило діє, якщо в нормах матеріального права немає вказівки про перерозподіл обов'язків доказування.
Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
З огляду на викладене, встановлені у вищезазначених рішеннях суду, а саме у справі про адміністративне правопорушення та у цивільній справі обставини є обов'язковими для суду, що вирішує даний цивільній спір.
Згідно частин 1 та 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
В ч. 1 ст. 1187 ЦК України дано поняття джерела підвищеної небезпеки, зокрема джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Цивільна правова відповідальність за заподіяну шкоду передбачена у ч. 2 ст. 1187 ЦК України, так відповідно до приписів, якої шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
З аналізу зазначеної норми права слідує, що особа, яка володіє на відповідній правовій підставі джерелом підвищеної небезпеки, повинна відшкодувати шкоду заподіяну цим джерелом в повному обсязі у спосіб визначений законом, звільнення від цивільної відповідальності настає тільки за двох обставин викладених у ч. 5 ст. 1187 ЦК України.
Згідно з положеннями ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Суд з урахуванням наведених норм права та обставин встановлених у вищезазначених рішенням суддів першої, апеляційної та касаційної інстанцій приходить до висновку, що необережними діями відповідача внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди було заподіяної шкоди ОСОБА_3 , яка в подальшому була відшкодована позивачем.
В розумінні ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Тобто після відшкодування шкоди (перерахування коштів) 24.12.2019 року у позивача виникло право регресної вимоги до відповідача.
Щодо визначення розміру шкоди, яку відповідач повинен сплатити позивачу, суд зважує на наступне.
Ст. 58 Конституції України регламентовано, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
В розумінні даних положень матеріального права зворотна дія в часі закону чи іншого нормативно-правового акту полягає в тому, що його юридична обов'язковість поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, причому з моменту виникнення.
Так на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди винна особа (військовослужбовець) відповідала за заподіяну шкоду на загальних підставах визначених цивільним законодавством.
Але разом з тим 23.06.1995 року Верховна Рада України прийняла постанову про затвердження Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі.
Даний нормативно-правовий акт відповідно до зазначених положень Конституції та ЦК України підлягає застосуванню при вирішенні даного спору, оскільки пом'якшує цивільну відповідальність особи (відповідача).
Так відповідно до п. 1 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами. За шкоду, заподіяну державі не під час виконання службових обов'язків, зазначені особи несуть матеріальну відповідальність у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.
До військовослужбовців належать: солдати, матроси, сержанти, старшини строкової військової служби і ті, які проходять військову службу за контрактом, курсанти (слухачі) військово-навчальних закладів, жінки, які проходять військову службу за контрактом на
посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу, прапорщики, мічмани і офіцери Збройних Сил України, Прикордонних військ України, військ Цивільної оборони, Управління державної охорони України та інших
військових формувань, створених відповідно до законодавства України, Служби безпеки України, військ внутрішньої та конвойної охорони Міністерства внутрішніх справ України, а також призвані на збори військовозобов'язані. Дія цього Положення поширюється також на осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України.
Згідно п. 2 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна
розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати. Військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти. У випадках, передбачених пунктом 14 цього Положення, відшкодування військовослужбовцем і призваним на збори військовозобов'язаним прямої дійсної шкоди, заподіяної державі, здійснюється у кратному співвідношенні до вартості майна.
У пункті п. 3 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі вказано, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди. Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.
Відповідно до пунктів 7 та 8 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані у разі заподіяння з їх вини третім особам шкоди, яку було відшкодовано відповідно до чинного законодавства військовою частиною, зобов'язані відшкодувати її військовій частині у порядку, передбаченому цим Положенням та цивільним законодавством України. Залежно від того, навмисно чи з необережності заподіяно шкоду, а також з урахуванням суспільної небезпечності дії
(бездіяльності) винної особи та обставин, за яких заподіяно шкоду, і вартості майна до військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних застосовується повна або обмежена матеріальна відповідальність.
У пункті 10 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі наголошується, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані за шкоду, заподіяну недбалим виконанням ними службових обов'язків, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення.
Згідно до пунктів 13 та 14 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети. Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані за шкоду, заподіяну розкраданням, марнотратством або втратою зброї та боєприпасів, оптичних приладів, засобів зв'язку, спеціальної техніки, льотно-технічного, спеціального морського і десантного обмундирування, штурманського спорядження, спеціального одягу і взуття, інвентарних речей та деяких інших видів військового майна, несуть матеріальну відповідальність у 2-10-кратному розмірі вартості цього майна. Перелік військового майна, недостача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості, затверджується Кабінетом Міністрів України.
В судовому засіданні ніхто з учасників справи не оспорював розмір завданої матеріальної шкоди, клопотань про проведення судової експертизи не заявляли, будь-яких доказів на спростування вказаного розміру шкоди відповідачем та третіми особами не надано.
З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини, з позивача в даній цивільній справі було стягнуто заподіяну шкоду майну ОСОБА_3 , яка була сплачена останній в повному обсязі.
І тому в розумінні ч. 1 ст. 1191 ЦК України у позивача виникло право зворотної вимоги (регресу) до відповідача, в розмірі який встановленийПоложенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, а саме у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення.
Оскільки шкода заподіяна відповідачем у зв'язку з недбалим виконанням ним службових обов'язків, тому підстави для застосування до відповідача повної або кратної матеріальної відповідальності відсутні, у зв'язку з чим застосуванню підлягають до даних спірних правовідносин пункти 7 та 10 Положення та стягнення з відповідача майнової шкоди у розмірі місячного грошового забезпечення, що складає відповідно до довідки позивача 2408,16 грн.
Судом не приймається до уваги твердження представника відповідача викладене у відзиві з приводу пропуску звернення до суду з позовними вимогами, оскільки відповідно ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг строку позовної давності в розумінні ч. 6 ст. 261 ЦК України за регресними зобов'язаннями починається від дня виконання основного зобов'язання. Позивач провів розрахунок із стягувачем 23.12.2019 року /а.с.17/, а тому він звернувся до суду до закінчення строку позовної давності.
За таких обставин, враховуючи вмотивоване, суд приходить до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог з наведених вище мотивів.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених вимог підлягають стягненню витрати, понесені ним при зверненні до суду (сплачений судовий збір).
На підставі наведеного та керуючись ст. 58 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 1, 5, 11, 15, 16, 261, 1166, 1187, 1188, 1191 ЦК України, Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі затвердженого постановою Верховної Ради України 23.06.1995 року, ст. ст. 2, 4, 5, 13, 27, 81, 82, 141, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 в порядку регресу 2408 /дві тисячі чотириста вісім/ грн. 16 коп. в рахунок відшкодування заподіяної майнової шкоди та судовий збір пропорційно до задоволеної вимоги в сумі 37 /тридцять сім/ грн., а всього підлягає стягненню 2445 /дві тисячі чотириста сорок п'ять/ грн. 16 коп.
Ідентифікаційні дані учасників:
Військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження мікрорайон «Авіатор» м. Чугуїв Харківської області, код юридичної особи в єдиному державному реєстрі підприємств і організацій 07785381.
ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_12 ідентифікаційний код НОМЕР_13 .
Рішення може бути оскаржено через Новоархангельський районний суд до Кропивницького Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду .
Копію даного рішення не пізніше наступного дня після проголошення надіслати учасникам поштою.
Повний текст рішення виготовлено 25.03.2021 року.
Суддя: