Справа № 183/7126/20
№ 2/183/1739/21
04 березня 2021 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
секретаря Устименко М.О.,
розглянувши, у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Лила Інна Армоніківна, про визнання права постійного користування земельною ділянкою, в порядку спадкування за законом, -
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, в якому просить визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою, площею 1,000 га, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області та надана для ведення особистого підсобного господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ДП НВ № 010100, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 24 липня 2000 року, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що його матері - ОСОБА_2 , на підставі рішення Миколаївської сільської ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 01 липня 2000 року № 1, була надана у постійне користування земельна ділянка площею 1,000 га, в межах, згідно з планом, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, земельна ділянка була передана для ведення особистого підсобного господарства, на підтвердження чого ОСОБА_2 було видано Державний акт на право постійного користування землею серії ДП НВ № 010100, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 24 липня 2000 року за № 10100.
Позивач посилається на те, що означена земельна ділянка відноситься до земель комунальної форми власності, розпорядником якої на даний час є Губиниська селищна рада Новомосковського району Дніпропетровської області, яка є правонаступником Миколаївської сільської ради, а на момент виникнення у ОСОБА_2 права користування земельною ділянкою діяли норми Земельного кодексу України від 18.12.1990 року № 561-ХІІ. Правовий статус землі в постійному користуванні полягав у тому, що земельна ділянка надавалася для ведення особистого підсобного господарства та без обмеження строку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, внаслідок чого відкрилася спадщина на спадкове майно.
Між тим, позивач позбавлений можливості оформити свої спадкові права на земельну ділянку, площею 1,000 га, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, що була набута спадкодавцем у постійне користування на підставі відповідного державного акту, оскільки таке майно не увійшло до складу спадщини.
За таких обставин, позивач вважає спадщину такою, що переходить на загальних підставах, і посилається на загальні вимоги діючого законодавства щодо спадкування.
17.12.2020 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Лили І.А. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану земельну ділянку позивачеві було відмовлено, нотаріус дійшов висновку про відсутність підстав спадкування прав постійного користування земельною ділянкою.
Такі протиріччя одного нормативного акту іншому не дають змоги правильно і однозначно вирішувати питання спадкування прав і обов'язків користувача земельною ділянкою з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, тому позивач звернувся з зазначеним позовом до суду.
Ухвалою суду від 23 грудня 2020 року відкрите провадження у справі (а.с. 20). Відповідною ухвалою суду від 23 грудня 2020 року зобов'язано приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Лилу І.А. надати копію спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 11 лютого 2021 року до участі у розгляді справи залучено належного відповідача - Губиниську селищну раду Новомосковського району Дніпропетровської області (а.с. 39).
Представник позивача звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав.
Представник Губиниської селищної ради Новомосковського району надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність.
Представник третьої особи в судове засідання також не з'явився, однак неявка третьої особи не перешкоджає розгляду справи.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази, з точки зору належності та допустимості, а у свій сукупності, з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.
Суду надане свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , у відповідності до якого остання померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Миколаївка Новомосковського району Дніпропетровської області (а.с. 13).
Після смерті ОСОБА_2 приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Лилою І.А. заведено спадкову справу №26/2016, у відповідності до якої з заявою про прийняття спадщини за законом звернувся син померлої ОСОБА_1 (а.с. 27).
Приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Лилою І.А. надано повідомлення вих. № 317/02-14 від 17.12.2020 року про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом земельну ділянку площею 1,000 га, розташовану на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, надану для ведення особистого підсобного господарства (а.с. 15).
Так, суду подано копію Державного акта на право постійного користування землею ДП НВ № 010100, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 24 липня 2000 року за № 10100, на ім'я ОСОБА_2 , у відповідності до якого останній на підставі рішення Миколаївської сільської ради Новомосковського району від 01 липня 2000 року № 1 передано у постійне користування земельну ділянку площею 1,000 га, розташовану на території Миколаївської сільської ради, переданої для ведення особистого підсобного господарства. (а.с.12).
Таким чином, з представлених доказів вбачається спір щодо спадкування прав особи на постійне користування земельної ділянки, переданої для ведення особистого підсобного господарства.
Вирішуючи позов по суті, суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосувати наступні норми права.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У відповідності до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.
В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що спадкодавець ОСОБА_2 , в силу ст.ст. 22,23 Земельного Кодексу України (1960 р.) діючого на той час набула право постійного користування земельною ділянкою площею 1,000 га, розташованої на території Миколаївської сільської ради, переданої для ведення особистого підсобного господарства, отже на момент її смерті до складу спадщини входило її право постійного користування на зазначену земельну ділянку, яке не припинилося внаслідок її смерті.
Так, відповідно до Основного Закону України в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Конституція України має вищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй. Із цього приводу Конституційний Суд України зазначив, що "відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Усі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України." (абзац другий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004).
Отже, суд вважає, що право позивача, яке перейшло в порядку спадкування від спадкодавця на право користування земельною ділянкою, в даному випадку, не може бути звужено чи обмежено.
Частина 3 ст. 22 Конституції України стверджує, що при ухваленні нових законів або внесенні змін в чинні закони не допускається звуження обсягу та змісту існуючих прав і свобод. Ця норма згідно зі ст. 8 Конституції має найвищу юридичну силу і є нормою прямої дії, вона не може ігноруватися з тієї причини, що суперечить міжнародному договору або практиці Європейського суду.
Відповідно до п. 6 Перехідних положень ЗК України, громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, не може бути позбавлений права переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Отже, в даному випадку, позивач успадкувавши право на постійне користування земельною ділянкою, відповідно до Перехідних положень ЗК України, повинен переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельну ділянку.
Основоположні принципи здійснення права володіти своїм майном сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що набрало чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог ст. 9 Конституції України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу і на таке.
В справі № 6-1275 цс 15 Верховний Суд України дійшов до правового висновку, що особа має право в добровільному порядку відмовитися від права землекористування. В іншому випадку - припинення права землекористування у відповідності з вимогами ЗК України можливе лише в судовому порядку.
В даному випадку, позивач, будучи спадкоємцем прав ОСОБА_2 не відмовився від права користування земельною ділянкою, доказів припинення прав землекористувача в судовому порядку , судом не знайдено.
У відповідності з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Сутність принципу верховенства права розкривається в доповіді, схваленій Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року).
Згідно з вимогами ст. 2. Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Аналізуючи положення п. 6 перехідних положень земельного Кодексу України 2001 року та визнаючи їх неконституційними щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення, Конституційний суд України, даючи аналіз законодавства, яке регулювало право постійного користування земельними ділянками в мотивувальній частині свого рішення зробив правові висновки, що: за особами які отримали державні акти про право постійного користування земельною ділянкою це право визнається державою, наголошено що новий Земельний кодекс України регулює питання набуття прав на земельну ділянку після набрання ним чинності, а особи які раніше користувалися земельною ділянкою мають право на переоформлення цих прав та що на законодавчому рівні це питання переоформлення цих прав належним чином не врегульовано.
Внаслідок цього, суд приходить до переконання, що на право постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України (254к/96-ВР).
Аналізуючи викладе, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення, оскільки ОСОБА_2 за життя на законних підставах набула право постійного користування на земельну ділянку, а тому до позивача, відповідно до ст.1216 ЦК України, перейшло таке ж право постійного користування, у повному обсязі, яке набув спадкодавець.
При цьому суд вважає за необхідне судові витрати покласти на позивача, оскільки він набуває права користувача земельною ділянкою.
На підставі викладеного, керуючись 4,12,76-81,89,263, 265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Лила Інна Армоніківна, про визнання права постійного користування земельною ділянкою, в порядку спадкування за законом, - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право постійного користування на земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства, загальною площею 1,000 га, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ДП НВ № 010100, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 24 липня 2000 рокуза реєстраційним номером 10100, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Сорока.