Справа № 359/2103/21
Провадження № 3/359/1094/2021
Бориспільський міськрайонний суд Київської області
16 березня 2021 року м. Бориспіль
Суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області Вознюк С.М., розглянувши адміністративний матеріал, що надійшов від Батальйону патрульної поліції в місті Бориспіль Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
по відношенню до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи відсутній , -
02.03.2021 року о 22 год. 20 хв. в м. Борисполі по вул. Київський шлях, 147-в, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом, автомобілем марки "Volkswagen Lupo", д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці, розширені зіниці очей, що не реагують на світло. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, водій ОСОБА_1 відмовився в присутності двох свідків, чим порушив п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У судове засідання з'явився представник особи, яка притягується до відповідальності, адвокат Синяченко В.П. Останній зазначив, що його клієнт ОСОБА_1 скоїв правопорушення, що передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме керував автомобілем у стані алкогольного сп'яніння і йому дуже прикро за те, що сталося, але час вже не повернути назад. До цього, ОСОБА_1 , з його слів, не притягався до відповідальності за правопорушення пов'язані з керуванням транспортним засобом і в подальшому зобов'язується не вчинювати жодного правопорушення на транспорті. Свою вину у скоєному ОСОБА_1 чітко зрозумів та усвідомив і не заперечує своєї винуватості, а навпаки щиро розкаюється у скоєному правопорушенні. В той же час, ще на місці складання протоколу він визнав свою вину у скоєному адміністративному правопорушенні. Крім того, ОСОБА_1 в основному працює по найму і для виконання роботи йому необхідний автомобіль. Відповідно, для ведення своєї діяльності ОСОБА_1 також потребує можливості володіння правом керувати автомобілем і використовувати авто у цілях здійснення робочих поїздок, оскільки праця найманих працівників позбавить можливості отримувати заробітки достатні для проживання його сім'ї. Також представник звертає увагу суду на те, що позбавлення ОСОБА_1 прав керування транспортними засобами позбавить його можливості забезпечувати нормальне життя родини, оскільки керування автомобілем необхідно йому для роботи якою він займається.
Ознайомившись з матеріалами про адміністративне правопорушення, заслухавши представника особи, яка притягується до відповідальності, встановлено, що вина ОСОБА_1 підтверджується, дослідженими у судовому засіданні, письмовими доказами: даними, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 520530 від 02.03.2021 р.(а.с.2); направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 02.03.2021 р. о 23 год. 30 хв. (а.с.3); письмовими поясненнями свідків, наданими ними під час оформлення протоколу про адміністративне правопорушення, та які посвідчені їх підписами, з яких вбачається, що водій в їх присутності відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законодавством порядку (а.с.4,5); відеозаписом з нагрудних камер поліцейських, на якому зафіксовано подію, яка сталася 02.03.2021 року та відповідно до якого ОСОБА_1 дійсно відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку в присутності двох свідків (а.с.9). Дані, що містяться у зазначених джерелах доказів, повністю відповідають фактичним обставинам справи та вказують на вину ОСОБА_1 у порушенні вищезазначених вимог ПДР України.
З огляду на вищевикладене, аналізуючи докази по справі з точки зору їх допустимості, об'єктивності та достатності, за відсутності будь-яких істотних суперечностей, суддя приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, доведена повністю.
Зазначене свідчить про наявність в діях ОСОБА_1 порушення Правил дорожнього руху, визначених п. 2.5 ПДР України.
Своїми діями, які виразились у відмові особи, яка керує транспортним засобом (з ознаками наркотичного сп'яніння) - водія, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, ознаки якого передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до статті 24 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Відповідно до статті 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Так, адміністративне стягнення має на меті покарання порушника, запобігання скоєнню нових правопорушень. Про те покарання не є самоціллю, воно виступає необхідним засобом виховання правопорушника і запобігання правопорушенням.
У відповідності з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно ст. 9 Конституції України, а також ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори" від 22.12.1993 року, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську Конвенцію "Про захист прав людини і основоположних свобод", а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа "Надточій проти України" від 15 травня 2008 року). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні "Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії" від 23.10.1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення "кримінального обвинувачення". Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки "право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності" (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Маліге проти Франції" від 23 вересня 1998 року).
Європейський суд з прав людини у справі "Скоппола проти Італії" від 17.09.2009 року зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. При цьому ЄСПЛ вважає, що будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. "Справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний надмірний тягар" (рішення у справі від 02.11.2004 р. "Трегубенко проти України").
Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Системний аналіз та юридичний зміст положень ч. 2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа. Відмінність у складі правопорушення (як в цілому, так і в конкретних його елементах) дає підстави для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності. Також, юридична відповідальність встановлюється за скоєння конкретного правопорушення конкретною особою, тобто вона має індивідуальний характер і характеризується, зокрема наявністю системи покарань та стягнень, можливістю призначення більш м'якого покарання та звільнення від нього тощо. Цей принцип забезпечується можливістю застосування виду юридичної відповідальності в залежності від ступеня суспільної небезпечності скоєного правопорушення. При цьому, принцип індивідуалізації відповідальності знаходить також свій вираз в тому, що при призначенні покарання (стягнення) мають враховуватися всі особливості та обставини справи, характер правопорушення, ступінь здійснення винною особою протиправного наміру, ступінь вини, властиві їй індивідуальні риси, спосіб життя, мотиви скоєння правопорушення і інше.
У КУпАП відсутня стаття, яка б передбачала можливість призначення більш м'якого стягнення, ніж передбачено законом. Проте діючий Кримінальний кодекс України має відповідну статтю про призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. При розгляді даних матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності слід застосувати аналогію права.
Беручи до уваги наведене, з урахуванням особи винного суддя, вмотивувавши своє рішення, може призначити основне стягнення, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 1 статті 130 КУпАП.
При прийнятті рішення суддя враховує указані адвокатом в судовому засіданні обставини.
Так, у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 в основному працює по найму і для виконання роботи йому необхідний автомобіль. Відповідно, для ведення своєї діяльності ОСОБА_1 також потребує можливості володіння правом керувати автомобілем і використовувати авто у цілях здійснення робочих поїздок, оскільки праця найманих працівників позбавить можливості отримувати заробітки достатні для проживання його сім'ї.
Враховуючи вищевикладене, суддя приходить до висновку, що позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортним засобом призведе до того, що він втратить єдине джерело доходів, що в свою чергу позбавить його можливості забезпечувати нормальні умови проживання його родини та може поставити під загрозу їх подальше життя.
При цьому, суддя враховує, що дії ОСОБА_1 не спричинили істотної шкоди громадським або державним інтересам. Крім того, будь-яких обставин, що обтяжують відповідальність ОСОБА_1 не встановлено.
Враховуючи вищевикладені обставини, визнання ОСОБА_1 вини, особу правопорушника, у якого робота безпосередньо залежить від права керування транспортним засобом і це являється його єдиним джерелом доходу, наявність пом'якшуючих та відсутність обтяжуючих обставин, а також той факт, що тяжких наслідків від правопорушення не настало, суддя вважає, що останньому слід призначити за ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 грн. 00 коп. без позбавлення права керування транспортними засобами.
Саме таке стягнення суддя вважає, буде необхідним і достатнім для досягнення визначеної ст. 23 КУпАП мети - виховного впливу та запобіганню вчинення ОСОБА_1 нових правопорушень та пропорційним вчиненому адміністративному правопорушенню.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" слід стягнути з ОСОБА_1 , на якого накладено адміністративне стягнення судовий збір в розмірі 454 грн. 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 23, 33, 34, ч.1 ст.130 КУпАП, суддя -
Визнати винним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10200 (десять тисяч двісті) грн. 00 коп., який слід стягнути на користь держави України (Отримувач: ГУК у Київ.обл./м.Київ/21081300, Код отримувача (ЄДРПОУ) 37955989, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Код банку МФО 899998, номер рахунку: UA488999980313030149000010001, код класифікації доходів бюджету: 21081300) без позбавлення права керування транспортними засобами.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106; призначення платежу: судовий збір) судовий збір в розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Апеляційна скарга подається до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову.
Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови і може бути пред'явлена до виконання протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Постанова суду набрала законної сили ___________________
Суддя : С.М. Вознюк