іменем України
Справа № 285/4606/20
провадження у справі № 2/0285/209/21
22 березня 2021 року м. Новоград-Волинський
Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді……………….....Літвин О. О.,
секретаря………………………….Касянчук І. В.,
розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу
за правилами спрощеного позовного провадження
за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»
до ОСОБА_1
про стягнення кредитної заборгованості, -
В листопаді 2020 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», назву якого змінено на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПриватБанк, банк), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що відповідач звернулась до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 25.01.2011, чим підтвердила свою згоду на те, що остання разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами» банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Приватбанком Договір про надання банківських послуг. Відповідачу було відкрито кредитний рахунок, вона отримала кредитну картку та їй встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшувався, залишившись з 2016 року на рівні 14 710 грн. Виконання відповідачем договору підтверджується фактом користування картковим рахунком та використанням кредитних коштів.
Банк свої зобов'язання перед відповідачем виконав в повному обсязі. Остання, в свою чергу, не повертає своєчасно отримані кредитні кошти і станом на 05.10.2020 має заборгованість у розмірі 189 088,66 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.
Сторони в судове засідання не прибули.
Представник позивача в письмовій заяві підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, не заперечив щодо винесення заочного рішення.
Відповідача про час і місце розгляду справи двічі повідомлено вчасно та належним чином, відповідно до вимог розділу І глави 7 ЦПК України.
Причини повторної неявки відповідача суду невідомі, заперечень проти позову чи будь-яких клопотань не надійшло, у зв'язку з чим суд вважає за можливе ухвалити рішення заочно на підставі наявних доказів у справі без фіксації судового процесу звукозаписувальним технічним засобом на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, судом встановлено наступне.
З оглянутої судом Анкети позичальника (далі - Умови) від 25.01.2011 слідує, що ОСОБА_1 , ознайомившись з останніми, а також з Тарифами обслуговування кредитних карт в АТ КБ «Приватбанк» (далі - Тарифи) виявила бажання оформити на своє ім'я кредитну картку та своїм підписом висловила свою згоду, що Умови і Тарифи складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Останніми, зокрема, передбачено розміри відсоткових ставок для різних кредитних карт «Універсальна» та пені за неналежне виконання договірних зобов'язань. В свою чергу, відповідач зобов'язалась погашати заборгованість за кредитом, процентам за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, а в разі невиконання зобов'язань за договором сплатити пеню чи штраф.
Перед укладенням кредитного договору відповідач була вільною в погодженні всіх умов кредитування в банку.
До кредитного договору банк додав Умови, якими передбачено право банку на встановлення будь-якого кредитного ліміту та його зміну, і виписку по картковому рахунку клієнта (далі - Виписка).
Відповідач отримала платіжні картки, відкриті 06.10.2006 з терміном дії до 10.2012, 15.03.2013 з терміном дії до 03.2015, 20.09.2012 з терміном дії до 09.2016, 13.03.2013 з терміном дії до 11.2016, 15.04.2015 з терміном дії до 10.2018. Як слідує із Виписки та Довідки про зміну умов кредитування, у період з 13.03.2013 відповідачу було встановлено кредитний ліміт в розмірі 15 000 грн., який то збільшувався, то зменшувався, а з 25.03.2016 встановлений на рівні 14 710 грн.
Починаючи з 2006 року і по 21.02.2018 відповідач активно користувалась кредитними коштами: проводила розрахунки в магазинах, знімала в банкоматах готівку та частково погашала кредитну заборгованість з відсотками за його користування.
Згідно наданого банком розрахунку у ОСОБА_1 станом на 05.10.2020 заборгованість за кредитним договором становить 189 088,66 грн., проте Банк просить стягнути частину суми заборгованості за кредитом в розмірі 134 239,01 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в сумі 15 131,45 грн., заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України - 5 287,24 грн. та заборгованості по пені за період з 25.01.2011 по 30.04.2019 - 113 820, 32 грн.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Відповідно до Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у Положенні про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.
Отже, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту.
Однією із засад цивільного судочинства є свобода договору (ст.3 ЦК), яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Статтями 1049, 1050, 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір про відкриття кредитної лінії є одним із видів кредитного договору, а кредитна лінія - однієї із форм її кредитування, в якій у межах встановленого ліміту здійснюється видача і погашення кредиту кількома частинами (траншами).
Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то й права і обов'язки виникають у кожного контрагента.
Відтак, факт існування кредитних відносин між сторонами підтверджується кредитним договором (який є чинним). Оскільки сторони досягли домовленості згідно з положеннями чинного на момент укладання кредитного договору ЦК України та уклали цей договір, у якому передбачені певні умови, то вони підлягають виконанню.
Дослідженою в судовому засіданні Випискою, у сукупності з іншими доказами, підтверджено встановлення позивачем відповідачу кредитного ліміту, його розміру, отримання кредитної картки з визначеним строком дії, користування відповідачем кредитними коштами (зокрема, отримання готівки у банкоматах, купівля товарів, перерахування коштів на інші рахунки), здійснення нею повернення кредитних коштів позивачу за період з 30.11.2006 по 21.02.2018.
Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено в судовому засіданні, позивач свої зобов'язання перед відповідачем виконав в повному обсязі, надавши кредит, а остання неналежним чином не виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, допустивши заборгованість. Таким чином, невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань порушує право позивача на своєчасне та в повному обсязі отримання грошових коштів, які були надані у кредит. Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватись відповідно до умов договору та вимог закону.
Оскільки позивачем надано достатні та належні докази на підтвердження істотного порушення відповідачем умов кредитного договору та існування заборгованості по тілу кредиту, зазначеного в позовній заяві, а також враховуючи позицію відповідача, яка не оспорила ні суму позову, ні правильність проведеного позивачем розрахунку, ні підстав, з яких позов заявлений, суд задовольняє заявлений позов у вказаній частині.
Разом з тим, у задоволенні позовних вимог банку в частині стягнення відсотків та пені необхідно відмовити, виходячи з наступного.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).
За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України? ? можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором (ст.1049 ЦК України).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника, підписаній сторонами, не зазначена процентна ставка. Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема відсотки і пеню за несвоєчасну сплату кредиту.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяги з Тарифів та Умов, як невід'ємні частини спірного договору, якими визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також додаткові положення щодо дії договору (12 місяців з моменту підписання), позовної давності щодо вимог банку та інші умови.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Умови розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо розмірів, порядку нарахування та сплати процентів за користування кредитними коштами, неустойки (пені, штрафів), тощо.
Окрім того, суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України, оскільки Умови, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися самим банком в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяги з Тарифів та Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяги з Тарифів та Умов не можуть розцінюватися, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до виписки за договором б/н станом на 07.10.2020, пеня за несвоєчасну сплату кредитних коштів нараховувалась відповідачу після закінчення терміну дії кредитної картки - жовтень 2018 року, а позивач просить стягнути пеню за період з 25.01.2011 по 30.04.2019.
При цьому, суд зауважує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6? ? Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання, як другої сторони до запропонованого договору.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон).
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд звертає увагу, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки останні - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 банк дотримав вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності і уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Окрім того, слід відмітити, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 25.01.2011 не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України зазмістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 15 131,45 грн., в задоволенні ж вимог про стягнення нарахованих відсотків за прострочений кредит та пені, яка нараховувалась, крім того, в період закінчення терміну дії кредитної картки, слід відмовити за необґрунтованістю.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача також належить стягнути судовий збір, понесений банком при подачі позову.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, - суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»,
заборгованість по кредитному договору б/н від 25 січня 2011 року у розмірі 15 131 (п'ятнадцять тисяч сто тридцять одна) грн. 45 коп.
та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн.? ?
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення, а позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду через Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Дата виготовлення повного тексту рішення - 26 березня 2021 року.
Головуючий суддя О. О. Літвин